МЕНЮ










5 серпень 2011 - 10:56

Композитор Володимир Яцола - легенда української естради


Як стверджують івано-франківські біографи, Володимир народився 22 квітня 1954 року в селі Сотбалка Новоукраїнського району Кіровоградської області у родині військовослужбовця Івана Ілліча Яцоли. Досить-таки, погодьтесь, дивна і незвична назва населенного пункту, яка спочатку породила сумнів, а чи існує він взагалі на території нашої області. Виявилося, що Сотбалка – це скорочена назва села Сотницька Балка (напевне ж, засноване козаками!), яке поки що, слава Богу!, не зникло з географічної карти Кіровоградщини (за останніми даними у ньому мешкало 88 осіб). Чим займались батьки у селі, у якій школі навчався Володимир, коли і від кого передалося захоплення музикою, встановити поки що не вдалося.

ВІА Гуцулочки з Володимиром Яцолою

У 1965 році родина переїздить до Івано-Франківська. Тут Володимир Яцола після закінчення 8-го класу середньої школи № 13 та дитячої музичної школи вступає до Івано-Франківського музичного училища ім. Д. Січинського на відділення баяну. Відслуживши в армії, юнак навчається на музично-педагогічному факультеті (відділення музики і співів) Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника. Тут він спільно з Галиною Кушнірук у 1970 році засновує ВІА «Гуцулочки», стає його музичним керівником.

Колектив швидко став дуже популярним, був лауреатом республіканських та всесоюзних фестивалів художньої творчості. Виступав у Києві, Москві та інших великих містах Радянського Союзу. Гастролював у Японії (1977), Польщі (1978), Алжирі (1979).

Свою першу пісню під назвою „Привітальна” Володимир Яцола написав у 1972 під час навчання у музичному училищі. Згодом з’явилися пісні: “Гей як сонце спати ляже”, “Загубив – не вернеш”, “Чари”, “Квіти сонця”, “Квітне Україна”, “Анничка”, “Танго кохання”, “Пора весіль”, “Печаль матері” та ін. ВІА “Гуцулочки” співали в основному твори Яцоли або його обробки народних пісень. У 1979 році Всесоюзна фірма “Мелодія” навіть випустила платівку „Гуцулочки”.

Володимир Яцола загинув за нез’ясованих обставин 18 жовтня 1979 року, йому було лише 25 років. Друзі згадують, що, дізнавшись про смерть свого творчого покровителя Володимира Івасюка, до якого часто їздив у Львів для творчих спілкувань, Яцола сказав: „Наступним буду я!”. Музиканта вдарили по голові, а тіло скинули в озеро міського парку в Івано-Франківську. Папка з нотами нових пісень, яка була при ньому, зникла. Сталося ця трагічна подія через 5 місяців після не менш загадкової загибелі Володимира Івасюка (1949-1979). Багато хто переконаний, що це були політичні убивства. В офіційні версії самогубства чи нещасного випадку внаслідок творчих криз, спричинених алкогольним сп’янінням, народ не повірив.

Небувалий розквіт переживала у ті часи українська естрада. Пісні Івасюка та інших українських композиторів співав увесь СРСР – досить згадати феноменальну популярність „Червоної рути”! А оскільки боротьба з усіма проявами „українського буржуазного націоналізму” (а любов до української пісні та мови входили до цього реєстру) для КДБ завжди була пріоритетним напрямком діяльності, то такий ренесанс української пісні, що сприяв національному усвідомленню, слід було припинити.

Кожен, хто пише про Володимира Яцолу, згадує одну з найпопулярніших українських пісень „Край, мій рідний край”, автором якої офіційно вважається Микола Мозговий (1947-2010). Навіть у російськомовній версії статі Вікіпедії, присвяченій Миколі Мозговому (1947-2010), відзначається: „В 1979 году (невдовзі після загибелі Володимира Яцоли! – авт.) София Ротару спела его песню «Край, мій рідний край», что сделало Мозгового широко известным. Хотя имеются сведения, что авторство этой песни принадлежит Владимиру Яцоле – известному в Прикарпатье композитору, начинавшему свой творческий путь практически в одно время с Владимиром Ивасюком и также, как и он, погибшему при невыясненных обстоятельствах...”

Буцімто музиканти його гурту (інструментальний склад “Гуцулочки”) у приватних розмовах розповідають, що Володимир Яцола у присутності Миколи Мозгового незадовго до смерті похвалився, що написав таку пісню, яку знатиме уся Україна і наспівав окремі заготовки “Рідного краю”. Микола Мозговий чи то жартома, чи то всерйоз попросив віддати йому цю пісню, на що Яцола начебто відповів: „Та вже бери! Я собі ще напишу!”

Якщо це правда, то підстав звинувачувати Миколу Мозгового у привласненні чужої пісні, як це роблять його недоброзичливці навіть після його смерті, немає. У взаєминах творчих людей такі випадки не поодинокі. Згадаймо класичний приклад, коли Пушкін подарував Гоголю сюжети і „Ревізора”, і „Мертвих душ”. Адже готової пісні, що визнають і „свідки” цієї угоди між композиторами, ще власне й не було (були „окремі заготовки”). Та хоч як там було насправді, „Край, мій рідний край” став однією з пісенних візитівок не лише Прикарпаття, а й усієї України.

Прикарпаття – другий „рідний край” для Володимира Яцоли – шанує творчість уродженця Кіровоградщини. Зокрема, у 2001 році в Івано-Франківській обласній філармонії пройшов вечір пам’яті «Повернення Володимира Яцоли». У 2006 році було видано нотну збірку пісень Володимира Яцоли „Недописані мелодії... Недоспівані пісні...” Планується одній з вулиць Івано-Франківська присвоїти ім’я Володимира Яцоли, а на будинку по вул. Матейка, де він мешкав, установити меморіальну дошку.

Володимир БОСЬКО



26 вересень 2011 - 16:04

Заходьте на сайт http://uaestrada.org
Вдалося знайти фото В. Яцоли. Також створено сторінку ВІА "Гуцулочки".

Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.40361 сек. / запитів: 8 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua