
З початком війни син-семикласник чергував у добровільній дружині по охороні Москви, а потім поїхав на риття окопів під Єльню. Наприкінці літа школярів його віку відправили до Москви, однак Євген залишився, додавши собі рік. Добровольці повернулися, аж коли німці підступили майже впритул. Дочка-студентка їздила з іншими другокурсниками на сільгоспроботи під Рязань. Потім її шлях простягнувся від Рязані до Казані, куди батько зобов’язав її супроводжувати в евакуацію матір і діда. Сам Ігор Євгенович залишився у Москві до кінця вересня, чекаючи з окопів сина. Пізніше захоплено розповідав, як чудово проводив цей час на семінарах Петра Капіци, так званих «капічниках», що часто закінчувалися у бомбосховищі в компанії невичерпних братів-балакунів Іраклія та Елевтера Андронникових за пляшкою старого доброго «Мукузані». У цьому – увесь науковий бомонд Москви та околиць і Тамм зі своєю відомою життєлюбністю.