МЕНЮ










22 березень 2019 - 11:19

Ахтем Сейтаблаєв: «Треба ставити тільки те, що ти не можеш не поставити»


Український режисер кримсько-татарського походження Ахтем Сейтаблаєв давно став улюбленцем небайдужої до кіно публіки. Він – один з тих митців, про кого можна сказати – справжній. Стриманий і спокійний, та ніколи не приховує своєї позиції, позбавлений пози і показних амбіцій, але здібності і талан реалізовує у власних роботах, відомий і улюблений багатьма, але скромний і доступний. Минулого тижня Ахтем побував у нашому місті, провів кілька творчих зустрічей. Деякі його думки і цікаві деталі з розповідей про зняті фільми, можливо, привернуть увагу і ширшої аудиторії.

Про наше місто

Кропивницький – місто рідне і близьке мені. Насамперед тому, що тут дислокується третій полк, командир якого був одним з головних експертів під час зйомок фільму «Кіборги», а бійці – найважливішими його глядачами. Я пишаюся знайомством з ними. Цього разу побував у їхньому музеї, де екскурсію для мене провів легендарний Вадим Довгорук, якому Святослав Вакарчук присвятив свою пісню «Мить». Якщо можна було коротко сказати про те, що пережив Вадим, то Святославові це вдалося. Вражений був моделлю Донецького аеропорту, який склав хлопчик з Кропивницького Володимир Колісниченко з допомогою конструктора «Лего».

Про «Хайтарму»

Цей фільм я не міг не зняти, бо цей біль постійно зі мною. 220 тисяч кримських татар було насильно вигнано з рідної землі за нібито якусь зраду. Це при тому, що 90 відсотків чоловіків цього народу призовного віку воювали у Червоній армії на фронтах Другої світової. Сталін, як відомо, за час свого правління депортував 48 народів, з них вісім – тотально, у тому числі кримських татар.

В основі фільму – реальна історія героя Радянського Союзу Амільхана Султана. До речі, він чи не єдиний льотчик у тодішніх радянських військах, якому було дозволено на літаку намалювати власний символ – гірського орла. Побачивши на власні очі жахливу трагедію депортації свого народу, Амільхан змушений був повернутися у полк, де служив. Після цього він став двічі Героєм Радянського Союзу, до 1971 року був випробувачем літаків. Коли йому виповнилося 50 і хтось із знайомих натякнув, що пора вже й на пенсію, Амільхан відповів, що гірські орли вмирають тільки у небі. І невдовзі так і сталося – розбився, загинув у небі.

Фільм знімали у 2012 році у тоді ще вільному Криму. Масовка у ньому – кримські татари, які з великим бажанням і сердечністю брали участь у зйомках. Старші з них пережили те, що ми знімали. У мене навіть язик не повертається називати їх масовкою, наскільки душевною і людяною була їхня участь. Відшукували і приносили речі тих часів, які необхідні були для зйомок. А це дуже непросто, адже у тому пекельному вигнанні важко було щось зберегти, бо дозволялося небагато що взяти з собою. А те, що брали, змушені були вимінювати на шматок хліба. Але знаходили – хустку, глек, чашу…

Фільм ми в Криму знімали рівно 23 дні, прем’єра відбулась 17 травня 2013 року.

«Чужа молитва»

В основі фільму – так само реальна історія кримсько-татарської дівчини з Бахчисарая Саїде Аріфанової, яка під час нацистської окупації врятувала кілька десятків дітей-євреїв, видавши їх за кримських татар. Кожному вигадала легенду, імена батьків, навчила їх головної мусульманської молитви та деяким звичаям. І це стало головним аргументом, який переконав нацистів, що вони таки не євреї. Саїде врятувала цих дітей двічі: коли прийшла Червона армія і НКВС розпочала депортацію кримських татар, дівчина показала енкавеесівцям метрики цих дітей-євреїв, які старанно переховувала, і їх не було депортовано.

Фільм знімали в Грузії і частково в Єрусалимі. У Грузії ми знайшли такі місця, які були фактично ідентичні околицям Бахчисарая, де жила й моя родина. Уся знімальна група була вражена гостинністю грузинів, їхні вина і чачу, якими вони нас пригощали і обдарували, ми допивали ще кілька місяців.

Єрусалим здивував і приємно вразив сумісністю, сусідством стародавніх релігій і культур.

«Кіборги» – це фільм про мир

Про цей фільм сказано і написано, мабуть, найбільше. Спочатку ідея здавалася нереальною. Триває війна і тут же знімати про неї фільм? Як правило, такі речі робляться після тривалої перерви. Але найважливішим і вирішальним аргументом і для мене, і для тих, кого пізніше доводилось переконувати у необхідності допомагати знімальній групі, було те, що на наших екранах безліч стрічок про російський спецназ, міліцію, військових, а де про наших, які протистоять їм? Мені гірко сьогодні чути від багатьох політиків, що вони за мир і що треба домовлятися будь-якою ціною. А як ті хлопці, що на передовій, за мир! Але вони ніколи не приймуть і не згодяться на принизливі для України домовленості.

«Захар Беркут» – стрічка про війну ідеологій

Так сталося, що твір Івана Франка «Захар Беркут» я прочитав уже у дорослому віці. І він мене буквально вдарив у серце. Тут я запрошений режисер. У фільмі грає чимало зарубіжних акторів. Спочатку я не згоджувався, вважав, що пріоритет має бути за українськими. Але у ході роботи зрозумів: актори з Голлівуду, з Британії, наприклад, ознайомлюються із твором, трохи з історією, з українською культурою і потім несуть все це у світ. Це дуже важливо – мати таких агентів у світовому мистецькому середовищі, це своєрідна промоція нашої країни.

Будь-яка війна починається із протистояння ідеологій. Так і тут: Захар Беркут і Тугар Вовк – представники різного розуміння суті людини і її стосунків зі світом.

Про міжнаціональну солідарність

Є приклади, коли українські націоналісти, колишні вояки УПА, яким не дозволяли повертатися у рідні місця і після відбуття покарання направляли жити у Крим, відмовлялися селитися у покинуті будинки депортованих кримських татар, бо розуміли, яка біда спіткала власників такого житла.

У Бахчисараї, де жила наша родина, у нас були сусідки – тітка Галя, тітка Фіра і тітка Суліме. У п’ятницю, коли тітка Суліме ходила в мечеть, її домашню роботу виконували тітка Фіра і тітка Галя. У суботу, коли тітка Фіра йшла у синагогу, її подруги поралися у неї у господарстві. У неділю, коли тітка Галя йшла до православного храму, тітка Фіра і тітка Суліме господарювали на її подвір’ї. Вони для мене – приклад взаємоповаги і взаємопідтримки.

Про мистецтво і політику

Я не приймаю тези, що мистецтво має бути поза політикою. У країні, де триває війна, той, хто так говорить, або зорієнтований лише на гроші, або просто ворог. Багато хто каже: безвіз, томос нічого не додали у холодильнику. Але спитайте молодь, чи відмовиться вона від вільних подорожей у 130 країн світу? І якщо для вас подібні речі нічого не варті, то нащо тоді ведете дітей у школу, в музей? Адже це теж нічого не додає у холодильнику.

Про творчість

Актор і режисер постійно сперечаються у мені. І перемагає той, для кого складається краща команда. Вже зняв 12 – 13 стрічок і кожного разу, беручись за роботу, боюсь, відчуваю велику відповідальність за те, що доношу з екрана. Воно має обов’язково корелюватися з тим, що я відчуваю, що робиться в моєму серці. Треба ставити тільки те, що не можеш не поставити.

Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.32674 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua