МЕНЮ










2 серпень 2019 - 09:03

Без принцес і лицарів, зате у піраміді


Засідання гендерної медіа-кав’ярні цього разу було присвячене, очевидно, не новій темі в українських ЗМІ – стереотипи і сексизм у медіа. Активістка гендерного руху із Луцька Богдана Стельмах та спікерка із Кропивницького Ольга Гридньова досить дохідливо пояснювали, що таке стереотипи взагалі і наскільки шкідливі гендерні стереотипи.

Звісно, у підтриманні живучості стереотипів медіа відіграють не останню роль. Але ця тема мусується у журналістських середовищах уже, як мінімум, пару десятиліть. Проведено і тривають десятки, якщо не сотні моніторингів, видано купу довідників, порадників, аналітичних матеріалів, в оновлений варіант українського правопису введено фемінітиви. Усі ці зусилля не проходять даремно і, очевидно, лібералізують ставлення до жінок, розуміння їхньої ролі в житті суспільства та важливості самореалізації усіх його членів.

Ось і минулорічний порадник «Гендерна чутливість українських медіа» показує, що ЗМІ нашої області в середньому чутливо ставиться до гендерної теми, дотримується балансу присутності у матеріалах експертів\експерток, героїв\героїнь публікацій. Хоча, чесно кажучи, не уявляю, як такий баланс можна підганяти штучно, адже завжди звертаєшся до людини з проханням прокоментувати щось не за ознакою статі, а за рівнем компетентності та професіоналізму. Так само й розповісти хочеться про людину не тому, що вона жінка чи чоловік, а тому, що вона цікава особистість.

Але! Гендерні стереотипи існують, і навряд чи ми повністю їх позбудемося. Хіба що повністю зміниться біологічна природа людини. На цю проблему, на мою думку, варто було б глянути трохи відсторонено, з іншого боку.

Згадаймо, хто постійно нищив нашу Україну? Держави або цивілізації із яскраво вираженими маскулінними або андроцентричними типами управління, для яких характерні агресивність, бажання загарбувати нові території, користуватися чужим, як своїм. Татаро-монгольське нашестя, московська імперія, радянський більшовизм – усі ці системи глибоко ворожі українському світогляду. Для прикладу можна згадати, що на початках утвердження радянської влади членами Комуністичної партії були всього три відсотки українців.

Наука говорить про те, що в доаграрному, аграрному і навіть індустріальному суспільствах домінували цілковито природні чоловічі ієрархії, які формувалися шляхом суперництва чоловіків між собою. Такі чоловічі ієрархії ми можемо спостерігати в хлопчачому середовищі, коли підлітки об’єднуються в чітку піраміду, на чолі якої стоїть лідер, який всілякими способами намагається підтримати її єдність.

Отож, осіб чоловічої статі можна назвати пірамідальниками, бо успадкована ними програма соціалізації й дорослішання орієнтована на входження в групу і суперництво з її членами за підвищення свого ієрархічного рівня. У цьому процесі формуються відповідні якості і психіка. Такі люди, за спостереженнями дослідників, здатні багато на що (від злочину до самопожертви), аби захопити панівне становище й зуміти утримати його. Типові пірамідальні суспільства – ті, які очолюють фюрери, царі, вожді, генеральні секретарі, президенти з абсолютними повноваженнями і т.п. Зрозуміло, в цих пірамідах немає місця жінці, а якщо вона там з’являється, то змушена діяти за чоловічими правилами, що збоку часто має смішний вигляд.

До речі, у жінок, з їхнім гнучким вибірковим мисленням, немає програми вбудовування в ієрархію. Натомість, як твердять ті ж учені, успадковані програми поведінки переважної більшості жінок чудово узгоджуються саме з демократичними засадами. І життя, реальність, а не чиїсь забаганки, вимагає нині саме жіночих підходів у вирішенні багатьох проблем.

А тепер погляньмо на наші реалії. Ми, загрузнувши у економічних кризах, досі не досягли рівня постіндустріального суспільства. Тож стосунки всередині нього значною мірою не позбулися ознак пірамідальності. І ніякі підрахунки жіночих амплуа, згадок у ЗМІ тут не зарадять. Панацеєю може стати хіба значний ривок у розвитку економіки (здебільшого це від нас не залежить) і розбудова горизонтальних стосунків у суспільстві. А останнє якраз пов’язане з нашою позицією і активністю. Це той же процес децентралізації, якщо він іде правильно: коли люди об’єднуються знизу, самі ініціюють вирішення своїх проблем і шукають шляхів для цього.

Отож, демократичний устрій найбільше відповідає жіночим ментальності і типу мислення (прикладом тут може служити модель родини, обов’язковою умовою збереження і нормального існування якої є дотримання інтересів усіх її членів). На практиці не один раз доведено, що рівень демократичності сучасних держав фактично прямо пропорційний відсоткові жінок у складі їхніх владних органів (хоча суть, підкреслюю, у підходах, а не у статі). Мова, зрозуміло, не йде про повну передачу влади у жіночі руки (оптимальним є співвідношення 50 на 50), Тож, нинішні 20 відсотків у Верховні Раді обнадіюють. Були часи, коли ті відсотки ледве дотягували до п’яти…

Чому країни, які ми називаємо цивілізованими, живуть щасливіще і заможніше? Не тільки тому, що вони виробляють продукцію з набагато більшою доданою вартістю. А ще й тому, що там горизонтальні суспільні зв’язки, коли людина відчуває відповідальність за все, що робиться навколо неї, впливає і бачить результат цього впливу, – усталилися ще у позаминулому столітті. Ми ж і досі не можемо повністю вирватися із піраміди, маючи тільки окремі успішні острівці у боротьбі з нею.

Важливо, аби на цій проблемі була сконцентрована увага і зусилля молодих, небайдужих і активних людей. Натомість вони часом просто рахують фемінітиви у текстах медіа. А ще констатують, що згадка про жіночність чи красу або асоціація жінки з берегинею – це порушення її прав, а фраза типу «Усі дівчатка хочуть бути принцесами» взагалі межує зі злочином… Якось одна така дуже енергійна молода жінка поділилася у Фейсбуці своєю «бідою»: вчителька у школі вчить її сина подавати руку дівчаткам і поступатись місцем. Гвалт! Де ж гендерна рівність?

Ми у прагненні до неї часом доходимо до дурощів і абсурду. Колеги на повному серйозі доводили, що саме такі згадки про дівчаток-принцес призводять до сумних наслідків, коли на тому ж заводі Ельворті жінка-зварниця отримує суттєво нижчу зарплату тільки тому, що вона жінка. Якщо це справді так, то це насамперед порушення прав людини, яскрава ознака тієї ж пірамідальності мислення деяких керівників.

Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.41337 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua