МЕНЮ










27 червень 2019 - 12:58

Будуймося! Іншого виходу немає!


Чергове засідання муніципального інвестиційного форуму Time to invest, який уже майже півтора десятиліття діє у Кропивницькому і на якому щоразу обговорюються проблеми якоїсь певної галузі, цього разу було присвячене будівництву, архітектурі та енергозбереженню. Як відомо, будівельна індустрія, якщо активно розвивається, має властивість впливати на інші галузі, створюючи попит, сприяючи зростанню економіки.

Привернув увагу контраверсійністю виступ на форумі президента Всеукраїнської спілки виробників будматеріалів Івана Салія. Він різко критично оцінив політику держави у галузі будівництва і заявив, що країні необхідно терміново збільшити обсяги будівництва – у три – п’ять разів. Щодо цього він уже надіслав звернення Президенту України.

Яким же бачиться розвиток цієї, справді важливої для економіки галузі досвідченому виробничнику, управлінцю, державнику?

– Які, по-вашому, найголовніші причини того, що сьогодні ми маємо порівняно невеликі обсяги будівництва у країні?

– Причини очевидні: влада, а з нею і народ, вибачте, неконкурентоспроможні. Влада – не ефективна та корумпована. Лідери втратили будь-яке уявлення про мораль та етику державної служби й ведення бізнесу. Кредити, всіляка фінансова допомога інших держав та міжнародних інституцій не розвивають економіку. Вони лише рятують слабку владу. Бо ні Європі, а ні тим більше Росії сильна і ефективна влада, успішний президента не потрібні, то для них загроза – наші остарбайтери повернуться додому, до нас підуть інвестиції, від цього економіка сусідів, куди їдуть наші заробітчани, гальмуватиметься.

Вихід для нас полягає у тому, щоб за два-три роки збільшити обсяги будівництва у три-п’ять разів, а далі і в десять. І це дозволить не за 50 років, а за п’ять вийти на рівень добробуту Польщі. Уже такі країни, як США та Німеччина, нам не наздогнати, хоча вони мають урядові програми, сприяння Україні, гранти виділяють країни ЄС і НАТО, Швейцарія і ООН, але ми від них все більше віддаляємось. У світі неочікуваними темпами триває будівельна активність, особливо у розвинутих країнахт – США, Японії, Німеччині, Великобританії, Франції, Іспанії, Туреччині, Польщі.

А в Україні частка будівництва у валовому внутрішньому продукті у минулому та позаминулому роках мізерна – 2,3%. Коли у Туреччині – 9,7%, Польщі – 7,0%, Білорусі – 6,0%, Казахстані – 5,9%. Економіка диктує майбутнє. Економіка – то внутрішній і експортний ринки, то завод, будівельний майданчик, кар’єр, посіви, ліс і вода.

ВВП України у 2014 році – 183,3 млрд. дол. США, у 2018 році – 115 млрд. , а наша еліта уся поспішає балотуватися до Верховної Ради, щоби не втратити державу. Розвал економіки – то і є беззаперечна втрата держави.

При цьому українські остарбайтери, часто працюючи за кордоном якраз на будовах, створили валовий продукт на 40-50 млрд. дол. США. Порівняймо обсяги будівництва в Україні – 3,2-4 млрд. євро на рік.

– Що слід зробити, аби досягти бажаних результатів? Чи тільки від держави все залежить?

– Звичайно, від держави у першу чергу, від лідерів і професіоналів, громадськості та бізнесу. Від кожного, але у першу чергу – державної і самоврядної влади. Сьогодні роль державних мужів, професійно освічених і філософськи та морально цілісних є ключовою.

Нічого не зрозумілого або таємничого немає. Потрібно розпочати з того, як у західному світі було 30–50 і більше років тому, і швидко пройти, а не перескочити, їх шлях. Рузвельт, США, 30-ті роки ХІХ століття: людям потрібні не подачки, а робота; країні потрібні зміни; збудовано 77000 мостів та розв’язок, 122000 громадських споруд.

У Києві один-єдиний міст взялися реконструйовувати, а їх у країні одночасно слід будувати 10-15, не кажучи про дві-три станції метро на рік, необхідно три-чотири нових мости через Дніпро. Гамбург, 1,8 млн. населення, але має 2500 мостів та шляхопроводів, ельбтунель на 3 км з 1975 року. Київ про тунелі під Дніпром перестав навіть мріяти.

Для масштабного будівництва потрібні: перше – кадри – не всі виїхали, при відповідному рівні зарплати працівники знайдуться; друге – гроші, бюджет держави, самоврядування та громадян, їх слід заробляти, а не розкрадати і фінансування будівництва зросте в рази; третє – будівельні матеріали – їх вдосталь, надра України казково багаті, дефіцит швидко заповнює ринок імпортом та нарощенням потужностей.

Усі складові владою загальмовані. Чим більше застосовується дерегуляцій і так званих полегшень, тим більша корупція. Але не можна відступати, треба домагатися змін.

– Уже років десять у нашому місті стоять заморожені каркаси висоток. Інвестори передбачали, що там розміщуватимуться комфортабельні квартири, які із задоволенням купуватимуть українці. Але, виявилось, у них немає достатньо коштів. Повністю звели лише одну висотку і там квартири і досі не можуть розпродати. Як за таких умов розгортати житлове будівництво?

– На жаль, 99,7% житлового будівництва фінансуються приватними інвесторами, не державою. Держава не будує житло вчителям, лікарям, вченим чи молоді, не виконує соціальну функцію. Зледачіли настільки, що Міноборони, силові та інші відомства не будують житло, а за бюджетні кошти його купують або отримують свою частку за земельні ділянки. Раніше житло будували підприємства і навіть навчальні заклади, тепер земельні ділянки та нерухомість в обмін.

Але головне, не лише у Кропивницькому, але і в Києві квартири продаються з трудом. І будівельники, а не держава чи мерія пропонують всілякі заохочувальні заходи по сплаті. Люди бідні, то до чого тут ЄС, НАТО чи Путін? Порошенко, Яценюк, Гройсман, Гонтарєва і парламент за бідність відповідають, а не за те, що написано на рекламних бордах.

Місцеві ділові люди та міський голова разом з керівництвом облдержадміністрації повинні перезапустити житлове будівництво: затвердити програму «Доступне житло» і компенсувати 30-50% вартості, прибрати хабарництво, яке здорожчує вартість квадратного метра, надати пільгові кредити, позики, і виділити забудовнику ділянку під бізнес-проект за умови зменшення ціни на житло і т.п.

– Цього року у Кропивницькому здають у експлуатацію будинок, зведений за бюджетні кошти. Там отримають квартири пільговики та люди, які стояли в черзі по кілька десятків років. Але це крапля у морі.

– На форумі було презентовано ідею будівельного кластера. То навколо подібних об’єктів і створюйте. Можливо ті, хто уже купив квартири, організують ОСББ або кооперативи, знайдуть програми співфінансування, а мерія оренду землі з пільговою ставкою продовжить, а водоканал і енергетики технічні умови здешевлять. Рішення завжди знайдеться, якщо є лідер-ініціатор.

Важливо не залишати активи замороженими, як в столиці, де навіть на Хрещатику і Андріївському узвозі можна побачити розвалище.– Чому, на вашу думку, мало застосовується іпотечне кредитування? І чи може воно стати універсальним засобом для піднесення темпів житлового будівництва?

– Іпотека – найбільш поширена світова практика, інструмент, що його застосовують соціально відповідальні керівники. Іпотека на 20 років під чотири, три чи два відсотки і менше організовує владу, банки, забудовників та інвесторів на ефективну та послідовну діяльність.

На жаль, уряди «реформаторів», переможців Майдану виявились бездіяльним, не стали морочитись зі ставками іпотеки, ризиками неплатоспроможності і т.д. І вона в Україні 20-23%, а в Німеччині, Франції, Іспанії та Італії – менше двох відсотків. Думаю, наша керівна еліта добре знає, що в країні потрібне орендне житло від уряду та муніципалітетів як соціальний регулятор ціни оренди. У Європі – це масово, і влада та бізнес мають його збудувати, експлуатувати.

«Хрущовки-хрущоби» залишились тільки в Україні, у Києві їх сім мільйонів квадратних метрів! Ні парламент, ні президент, ні уряд, ні міністерства не беруться за масштабні проблеми, оминають їх.

Процентні ставки іпотечного кредитування і є мірилом нашого «походу» в ЄС і НАТО! У нас 20-23 %, у них 2-3-4%! Оце – дзеркало рівня нашої управлінської еліти, Нацбанку та уряду.

А як влада інформує народ про успіхи? Площа прийнятого в експлуатацію житла у січні-березні 2019 року збільшилась на 35,1%. Великий плюс, але менше на 9,1%, якщо мова про нове і узаконене будівництво. Весь «плюс» – узаконення не законного, зведеного без дозвільних документів індивідуального будівництва. Тобто, по-чесному, – мінус 9,1%, а влада пишається плюсом в 35,1%. Таке падіння – перемога і за 2018 рік – мінус 11,1%. І хтось це обговорює, вживає заходи, іпотеку відроджує, воїнам АТО сприяє, турбується про житло для переселенців?

– Сучасні технології у будівництві. Чи маємо ми достатню виробничу і наукову базу, аби повноцінно застосовувати їх?

– Усі інноваційні матеріали, що є у світі, присутні в Україні. Глобалізація, євроінтеграція, світовий ринок відкрили сповна Україну, інша справа – вартість і купівельна спроможність населення та замовника з обмеженнями по вартості системою «Prozorro», тощо.

Каолінові глини України – найкращі у світі. Але ще у 2005 році імпорт керамічної плитки складав 57%, у 2018 році – менше 20,8%. «Харківський плитковий завод», «Атем» – унікальні керівники і їх трудові колективи – експортують свої вироби щонайменше у 30 країн, аж до США. Бо тут сучасне, роботизоване технологічне обладнання та цифровий друк із неймовірною кількістю дизайну під кожну країну і замовника. Будується ще одне потужне підприємство «Епіцентром», яке змушене буде експортувати 60–70% продукції, бо внутрішній ринок звужений.

Маємо сировинний, ганебний парадокс: Україна переробляє близько одного мільйона тонн каолінів, а експортує сировини у чотири рази більше. У минулому році ми виготовили 54,0 млн. кв. м плитки, а Італія і Іспанія з додаванням нашої сировини виготовляють по 400,0 млн. кв. м кожна, і VIP-сегмент для усього світу і України. Уряд повинен ввести акциз або збільшити в рази ставку вивізного мита, квоти на експорт національного надбання і заводи з’являться в Україні. У нас є можливість збільшити виробництво у п’ять і десять разів за умови будівельного буму.

Так само Україна забезпечує внутрішній попит та експорт лицьової і клінкерної цегли. Правда, в Європі на рядову повнотілу цеглу глину не переводять. Так, у Польщі наприклад, навіть уже нехтують і лицьовою цеглою – клінкер у тренді, який донедавна в Україні навіть не виготовлявся, закуповували в Іспанії, Польщі, Німеччині, Австрії, Фінляндії. Тепер Україна експортує клінкер і на фасади, і на брукування тротуарів. Висока якість і необмежений термін експлуатації, але для внутрішнього ринку обмеження – ціна. Взагалі, цегла має неймовірну пропозицію за кількістю кольорів, фактури, фасонними виробами.

Газобетон став прямим конкурентом цегли в малоповерховому будівництві та виготовленні огороджувальних конструкцій висотного будівництва.

Але головні у будівництві сьогодні товарний бетон і залізобетон, маємо неймовірну кількість виробів і конструкцій. Тут в Україні стрімко розвиваються світові технології, бо логістика обмежує радіус доставки. Ми ж маємо унікальні поклади гранітів, щебінь найкращих марок. Кар’єри «Ковальської», «Юнігран», «Вирівський кар’єр» та інші мають сучасне обладнання, забезпечують найвищу якість, терикони відсіву тепер уже цінна сировина для бруківки, а митий пісок нарозхват для сухих сумішей. Вдосталь виробляється і цементів.

Саме каркасно-монолітні технології забезпечують висотне будівництво житла. Бетон в Україні у провідних виробників один з найкращих у Європі. Дозволяє зменшувати собівартість будівництва і не знижувати якість.

Новим і революційним стало виготовлення плит перекриття по технології безопалубного формування. Це багатопустотні плити із попередньо напруженою арматурою, з «доріжками» до 100 м екструзії. Довжина плит була 6–9 метрів, тепер уже виготовляємо до 33 метрів. Тож промислові цехи і мости-розв’язки можна масово будувати. Можливості створені.

В Україні безпідставно зруйновано десятки домобудівних комбінатів, столичним флагманом залишається лише ДБК-4. А у Європі до сьогодні 50–60 % будують із конструкцій заводської готовності (з утеплювачем, з опорядженням).

Так, досить, «моє серце в бинтах»…


– Розкажіть детальніше про ВІМ-технології. Наскільки перспективне їх використання?

– ВІМ-технології – то сучасний тренд інформатизації. Це програми, які дають можливість проектувати, будувати і експлуатувати будівлю, інформаційно забезпечувати повний життєвий цикл. Адже будівля, як авто, потребує ремонтів, заміни вузлів, головне – часом власнику експлуатація обходиться дорожче за нове будівництво.

В Україні ця технологія застосовуються спонтанно, ініціативно, точково. В Англії, наприклад, участь в тендері на бюджетне будівництво обумовлена застосуванням ВІМ.

Але де в Україні бюджетне будівництво?

– Сьогодні робітничі й інженерні кадри шаленими темпами вимиваються з країни. Чи розвиток будівельної галузі міг би стати гальмом цього процесу?

– У нас роботи на 100 років для усього китайського народу. А ми патріоти-емігранти… ще й войовничі. У Литві із трьох мільйонів населення виїхало без повернення близько мільйона. Польща розбудовує Німеччину, Англію та Скандинавію. Тому цей процес був очевидним, якщо ми йдемо у Європу. Народ самореалізовується, зарплату поступово збільшують. Зменшення корупції – це теж збільшення доходів громадян.

Справді, ми вимушені їхати в Європу. Та добре було б, аби це тривало організовано: брали бригадний підряд, побудували, повернулись в Україну, теж побудували.

Інвестиції таки прийдуть в Україну разом з поверненням громадян додому. Я певен, що МВФ і ЄС повинні розраховуватись з Україною за остарбайтерів – списати борг, а замість кредитів надавати інвестиції, будувати заводи та інфраструктуру. Інакше виходить, любов і дружба у нас односторонні. Чим слабша Україна, тим вигідніше сусідам по усіх наших кордонах.

Тож будуймося! Іншого виходу немає!

Розпитувала Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.73714 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua