МЕНЮ










14 серпень 2015 - 12:54

Був хорошим спеціалістом і сумлінним бійцем


Під час виходу українських військових із міста Дебальцевого Донецької області старший солдат 57-ї окремої мотопіхотної бригади Олександр Шмалько зазнав ушкодження руки, що призвело до її перелому. Згодом чоловік лікувався в місті Костянтинівці однойменного району Донецької області та в Кіровограді.

Після цього його спрямували на продовження лікування до Вінницького військового шпиталю, де він раптово помер 17 травня 2015 року. За словами лікарів, у чоловіка не витримало серце.

Народився Олександр Шмалько 2 жовтня 1961 року в місті Гірник Донецької області. Через півтора року його батьки разом з ним переїхали до Кіровограда. Тут хлопець пішов у школу № 11, де закінчив вісім класів, після чого 1976 року вступив до професійно-технічного училища № 4. У ньому він здобув спеціальність слюсаря-інструментальника 3-го розряду, невдовзі його призвали на строкову військову службу, яку він проходив у Прикордонних військах. Демобілізувавшись, працював слюсарем-інструментальником в інструментальному цеху на заводі "Гідросила", машиністом насосної станції водоканалу, слюсарем-ремонтником на заводі продтоварів компанії "Артеміда". Згодом трудився на підприємствах "Гідросила ЛЄДА" та "Астра-С". У всіх колективах, де працював Олександр Васильович, він зарекомендував себе відповідальним, цілеспрямованим та надійним працівником.

Вісімнадцятого серпня минулого року у зв’язку з оголошенням часткової мобілізації його призвали до війська. В антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей чоловік брав участь із шостого грудня. Ось як про нього говорить його командування: "За час служби у військовій частині польова пошта В4533 Олександр Шмалько зарекомендував себе грамотним, дисциплінованим та відповідальним військовослужбовцем. До виконання своїх обов’язків ставився сумлінно, з керівництвом і підлеглими поводився виважено, був здатний критично оцінювати свою діяльність". Наш земляк під час АТО побував і під Донецьким міжнародним аеропортом, і в Дебальцевому, і двадцять днів в оточенні в селищі Чорнухіному Попаснянського району Луганської області.

– Мій чоловік і батько наших трьох дітей був людиною, на яку можна було в усьому покластися, – розповідає про Олександра Васильовича його дружина Наталія Шмалько. – У школі й училищі був активним, ініціативним учнем. Де б не працював, з усіма людьми знаходив спільну мову, любив життя, нікого не залишав без уваги.

У чоловіка були золоті руки, він був дуже хорошим спеціалістом, з ним часто радилися з приводу того, що стосувалося його професії. Брався за будь-яку роботу, бо знав свою спеціальність досконало… Знайомими ми з Олександром були ще зі школи, бо жили в одному будинку на вулиці Єгорова. Він навчався в 11-й школі, а я – у 6-й. До його призову в армію лише віталися, а вже після демобілізації познайомилися ближче, почали зустрічатися й невдовзі розписалися.

До мене й до дітей наш чоловік і батько ставився дуже ніжно, над дітьми аж трусився, усе робив для них. І діти його дуже любили, та й зараз люблять, адже він з нами залишиться назавжди. Мені чоловік завжди й у всьому допомагав. Коли ми чекали гостей, то ставав на кухні поряд зі мною й робив усе, що треба було. Тим паче, що любив готувати, завжди дбав про порядок у домі. У компанії був її душею: любив і потанцювати, і розповісти якусь історію, і поспівати. Умів і працювати, і відпочивати.




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.41153 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua