МЕНЮ










11 вересень 2015 - 11:23

Дмитро Литвинюк: “Мої вчителі – книги”


Він – не просто відмінник у школі, спортсмен-першорозрядник із класичних шахів, чемпіон України і володар кубків України та Федерації настільного хокею України, учасник спортивних походів, інтелектуальних ігор… Він ще й поет та літератор, з-під пера якого вже вийшли чотири збірки поезій, оповідань, казок та пісень. Все це про Дмитра Литвинюка – учня 10 класу кіровоградського НВО “Вікторія-П”.

Його літературний талант проявився ще у шість років, а у тринадцять він став членом Кіровоградського обласного літоб’єднання “Степ”, Національної спілки письменників України. Друкується у всеукраїнських та обласних газетах і журналах. Часто виступає у школах, бібліотеках, музеях. За участь у книжковій виставці “Слово Степової Еллади” на Всеукраїнському мистецькому фестивалі “Вересневі самоцвіти” був нагороджений сертифікатом на видання книги власних віршів. У жовтні минулого року видавництво “Імекс-ЛТД” випустило його книгу “Кобзар всміхається мені”, презентація якої пройшла в Українському домі в Києві. А у нинішньому році Дмитро Литвинюк став переможцем конкурсу “Дитина року”, започаткованого відділом сім’ї та молоді Кіровоградської міської ради, в номінації “За творчі досягнення”.

Наша розмова з Дмитром відбулась у редакції “Вечірньої газети”. Хлопець поділився із нами своїми думками, поглядами на життя, планами на майбутнє.

– Батьки завжди намагались виховувати мене різнобічно, але при цьому до кожної обраної справи підходити відповідально, – розповів юний літератор. – Тому що добре, коли людина розвинена різнопланово. Я багато чим захоплювався, якісь уподобання є і досі, щось відійшло на задній план. Пробував себе у різних видах спорту. Та залишилась любов до шахів. Два роки тому захопився грою у настільний хокей. Став абсолютним чемпіоном України у цьому виді спорту, а у червні нинішнього року захищав Україну на Чемпіонаті світу у Санкт-Петербурзі. Звичайно, школа і навчання зараз займають пріоритетне місце, але є завжди натхнення писати. Коли був ще зовсім малим, то мої твори були більше про природу, казкових героїв, які народжувались в моїй уяві. Як подорослішав, то з’явились вірші, оповідання на патріотичну тематику. Часто присвячую свої твори родині – мамі, бабусі, дідусю, братику. Інколи – друзям. І вони досить прихильно зустрічають мої нові літературні надбання: часто просять почитати вголос.

Я також часто виступаю на різноманітних творчих заходах, зустрічах, де можна поділитись своїми думками із маститими літераторами. Таким майданчиком стало для мене літературне об’єднання “Степ”. Спочатку мене там сприймали просто як обдаровану дитину, а потім я відчув, що ставлення до мене стало більш серйозним, почали і критикувати, давати поради. Часто виступаю під час свят. Мене навіть просять підготувати певний твір з тієї чи іншої тематики. Виступаю й у дитячих садках, де читаю діткам власні казки, де казкові звірятка вміють дружити, чесні, відповідальні.

Я завжди багато читав, намагаюсь і зараз це робити, хоча вільного часу все менше. Читання дуже розширює кругозір людини, робить її цікавою для оточуючих. І те, що я читаю власні твори своїм одноліткам або малюкам у дитячих садках, – намагання долучити якомога більше людей до такого цікавого заняття. Всім подобається. Я ще не зустрічався з такими ровесниками, які були б зовсім байдужі до літератури. Хоча зараз час інтернет-технологій, але місце для улюбленої книги можна завжди залишити у смартфоні, комп’ютері… Що стосується моїх власних творів, то не можна сказати, що своїх літературних героїв я шукаю у житті. Інколи, правда, намагаюсь використати те, що десь підмітив, якусь рису характеру моїх друзів. Але, здебільшого, мої герої – то плід фантазії. А от думки, які звучать у віршах, – справді мої, на злобу дня, як-то кажуть. Приємно усвідомлювати, що всі мої літературні спроби знаходять підтримку у родині. Мої рідні – також люди творчі. Дідусь – Анатолій Сергійович Мармалюк дуже добре малює, чому навчив і мене. Ми разом із ним взялись ілюструвати деякі мої книжки. Мама Юлія Анатоліївна та бабуся Валентина Іванівна також всіляко мене підтримують, допомагають, надихають. Вони відіграли найбільшу роль у моєму житті, тому найщиріші слова я присвячую саме їм. Дуже люблю маленького братика Андрійка, тому також присвятив йому свої твори. Моїм рідним завжди відкрита моя душа, в них я черпаю натхнення.

– Ким ти себе бачиш у майбутньому? Залишилось два роки до закінчення школи, то по якій стежині ти підеш?

– Поки що рано про це говорити. Але думаю обрати математичний чи економічний фах. А література залишиться як захоплення. Мені кар’єра письменника не дуже до вподоби, адже їм часто доводиться для заробляння грошей писати на замовлення. А я хочу писати про те, що лежить у мене на душі, коли захочеться.

– Які письменники твої улюблені?

– Мені подобається українська література кінця 19-го – початку 20-го століть. Але часто читаю детективи, пригодницькі твори або, так би мовити, “легку” літературу, щоб трохи розслабитись після важкого дня, налаштуватись на позитивні думки.

– А як ти опинився у літературному об’єднанні “Степ”?

– Коли я виступав на різних заходах, мене, мабуть, помітили. Відомий у місті літератор Антоніна Корінь, взяла мене під своє крило. Потім порекомендувала мене у члени літературного об’єднання. Там я познайомився з Віктором Погрібним, який також допомагає мені творчо зростати. І все ж, своїми вчителями я вважаю, передусім, батьків та книжки. І дякую долі за те, що поряд зі мною дуже розумні, талановиті люди, з яких прагну брати приклад.

Оксана ВЕРСТЮК
Фото Олега ШРАМКА




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.36834 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua