МЕНЮ










28 червень 2013 - 12:42

Доля архіву фортеці Св. Єлисавети


У другій половині ХVІІІ століття певну роль у регіональній, вітчизняній, зарубіжній історії, міжнародних зв’язках відігравала фортеця св. Єлисавети. З перших часів почав відкладатися комплекс її документів. Він поповнювався іншими документами військової присутності Петербурга в Центральній Україні. Про стан зберігання архіву комендантської канцелярії свідчила доповідна записка полковника Сакена: “…приміщення сире, під час дощів усі документи лежать у воді і щоденно псуються, а значна частина повністю загинула”. Поточне діловодство велося в канцелярії, приміщення якої з початком дощу ставало не придатним для роботи.

Згідно з особисто складеною програмою архівних пошуків у південному краї, прийнятою одеським губернатором, його чиновник з особливих доручень А. Скальковський 1835 року виїхав у свою першу поїздку територією колишньої Запорозької Січі, відвідавши, зокрема, і фортецю св. Єлисавети. Вірогідно, він став по суті першовідкривачем забутого за десятиріччя мілітарного архіву, відзначивши несприятливі умови роботи в ньому.

Колега А. Скальковського, член Одеського товариства історії та старожитностей (ОТІС), уродженець Мар’ївки неподалік Єлисаветграда Г. Соколов на 1839 – 1845 роки перебрався з Одеси до родового маєтку Черняхівки (В. Соколівки). Як писав його сучасник, секретар згаданого товариства М. Мурзакевич, дослідник “в 1843 – 1844 рр. відкрив у скасованій Єлисаветградській фортеці архів старих справ, ніким до того не розглянутий, і звернув на нього увагу Товариства, яке, виклопотавши для нього у п. військового міністра право розглянути архів, цю справу поклало на Соколова. Впродовж двох літ зошити напівзотлілі й цілі (числом 2169), починаючи з 1750 по 1813 рік, були ґрунтовно розглянуті, а з цікавих паперів списані копії. Багато тут знайшлося корисного для Запорожжя, що раніше не було відомо історикам цього неспокійного війська”. Дослідник пронумерував справи в порядку їх ведення фондоутворювачами. Є й думка, що ще 1840 року Г. Соколов звернувся до Одеського товариства історії й старожитностей з пропозицією оглянути архів у фортеці св. Єлисавети й після того, як губернатор М. Воронцов добився на це дозволу військового міністра, розпочав роботу. Першим результатом стало подання ним товариству 37 копій документів уже в грудні 1841 року. В листопаді 1844 року Григорій Іванович повідомив ОТІС про закінчення роботи. Він подав 465 аркушів копій документів, опис справ на 159 сторінках. На засіданні товариства дослідник отримав подяку.

Інтерес колезького асесора Соколова до старого архіву, котрим завідував начальник єлисаветградської інвалідної команди капітан Прокоф’єв, мав і (а, можливо, й насамперед) особисті мотиви. Адже комендантом фортеці в 1775 – 1778 рр. був його дід, полковник О. Соколов, який отримав неподалік землю, на котрій згодом і виникло село Черняхівка (Велика Соколівка). Воно перейшло в спадок внуку, котрий перевіз тимчасово сюди фортечні документи для опрацювання.

1846 року на запит Департаменту військових поселень штабові 2-го резервного кавалерійського корпусу, а звідти голові єлисаветградських міських думи та магістрату було вислано згаданий повний опис матеріалів Г. Соколова, який на той час уже повернувся до Одеси, де в товаристві історії та старожитностей залишався другий примірник цього списку. З нього в Петербурзі 190 справ внесли до “Опису декотрих справ та документів ліквідованої фортеці Св. Єлисавети, призначени для Військово-топографічного депо”, надісланого до Єлисаветграда департаментом генштабу. Це були матеріали за 1774 – 1800 роки, переважно кінно-єгерського (гусарського) полку, а також комендантської канцелярії. З цього приводу голова міської думи отримав розпорядження начальника штабу корпусу, котрий виділив для відбору справ за “Описом” Генштабу старшого корпусного писаря К. Кормильцова та палітурника М. Руденка, який оправив потрібні матеріали. Писар зафіксував відсутність кількох зазначених там справ і те, що архів повернений до Єлисаветграда із маєтку Г. Соколова, складений у приміщенні міської лікарні, за описом нікому не передавався. Зрештою, потрібні документи в папках і ящиках передали за розпорядженням корпусного командира Д. Остен-Сакена (очевидно, сина згаданого полковника Сакена) поштовій конторі для відправлення до Петербурга, що тоді можна було зробити лише кіньми. Таким чином, було віддалено з Інгулу до далекої Неви частину комплексу документів з регіональної історії. Сьогодні вони в складі колишнього Військово-ученого архіву зберігаються в Російському державному воєнно-історичному архіві у Москві. Основний обсяг документів залишився на місці у віданні другого резервного кавалерійського корпусу.




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.28787 сек. / запитів: 5 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua