МЕНЮ










8 жовтень 2021 - 11:36

Естонія очима кропивничан




Українські журналісти побували і в парламенті Естонії – Рійгікогу, де про його роботу нам розповіла депутат парламенту, член комітету з питань культури пані Вікторія Ладинська-Кубіц, а також у медичних закладах – приватному медичному центрі «Медікум» та одному із центрів сімейних лікарів.

Про діяльність «Медікуму» та естонську медичну систему ми почули від директорки з маркетингу центру пані Єви Висоцької, а центру сімейних лікарів – від керівниці центру пані Елле-Молл Садрак та пана Олександра Комарова, який на час зустрічі закінчував резидентуру (в Україні – інтернатура) та вже працював сімейним лікарем.

Єдина бійка тут сталася майже сто років тому

Однопалатний законодавчий орган Естонії – Рійгікогу знаходиться на території Старого міста Таллінна. Будівлю парламенту спорудили в кінці 1920-х років у стилі експресіонізму, вона входить до складу архітектурного ансамблю замку Тоомпеа, у якому від часу його будівництва у середньовіччі завжди перебувало керівництво Естонії. Засідання Рійгікогу є відкритими для відвідувачів, які можуть спостерігати за роботою депутатів з балкона для гостей. Для цього заздалегідь реєструватися не потрібно, достатньо пред'явити документи перед входом, а також пройти огляд зі скануванням речей.



Про все це ми почули від Вікторії Ладинської-Кубіц, поки йшли парламентом до кабінету фракції партії «Вітчизна», членом якої вона є, та від екскурсовода по Рійгікогу після зустрічі з депутаткою. За їхніми словами, до карантину парламентом постійно водили екскурсії, але з початком пандемії екскурсій поменшало. Однак на засідання парламенту відвідувачі так само приходять. Єдине правило, якого вони мають дотримуватися, – не виражати бурхливих емоцій і не використовувати плакати, щоб не впливати на парламентаріїв. Якщо ж відвідувачі так роблять, то їм можуть запропонувати вийти. Але естонці – люди переважно законослухняні, як і парламентарії. Про це свідчить і те, що перша й остання бійка в Рійгікогу, між депутатом і міністром, сталася 1929 року. Усі засідання парламенту можна переглядати на електронних пристроях в режимі реального часу, на його сайті дуже швидко з’являються стенограми засідань.

Пані Вікторія Ладинська-Кубіц – колишня журналістка, працювала у друкованій пресі, на телебаченні й радіо. Нинішнє парламентське депутатство для неї – уже друге.

– Як робота парламенту загалом, так і робота комісій у нас прозора, – зазначила депутатка. – Можна послухати записи того, про що йшлося на обговореннях. Якщо хтось бажає відвідати засідання комісії, то про це треба лише заздалегідь повідомити. В Естонії вже десять років існує традиція, коли протягом робочого дня за депутатом всюди слідує його «тінь» – людина будь-якого віку, але переважно це молоді люди (вони хочуть побачити, як працює депутат і чи підійде така робота їм). Одного разу за мною ходили аж чотири «тіні». Вони бачать багато з того, що залишається за кадром. Щоб стати «тінню», достатньо домовитися із депутатом – у соцмережах, наприклад. У нас маленька країна, тому все – на відстані простягнутої руки. Журналістам нескладно домовитися про зустріч із політиками. Усі відкриті й доступні: відповідають на листи, реагують на дописи в соціальних мережах. Багато моїх колег дуже активні у фейсбуці та інстаграмі. У наших депутатів немає прессекретарів, деякі політики регулярно проводять онлайн-зустрічі в електронних мережах і відповідають на запитання. Я на своїй сторінці у фейсбуці перед тим, як здійснити серйозні політичні кроки, пояснюю і кажу, чому так роблю…



В естонських парламентаріїв немає помічників депутатів – жодного! В країні панує думка, що державний апарат не повинен бути тягарем, усе, що він витрачає, – не своє, а гроші платників податків. Тому й помічників немає, а депутат сам має писати свої промови й мати власну думку щодо всього, що відбувається в державі. Але при кожній парламентській комісії є два-три радники, які відповідають за технічні питання в її діяльності. Кожен депутат має власний кабінет в Рійгікогу, але нині там точиться дискусія, чи потрібні вони їм. Адже значний час депутат проводить у комісіях, у сесійній залі. А зустрітися з виборцем чи попрацювати з документами можна й у кабінеті фракції чи деінде.

У Рійгікогу, особливо з оголошенням ковідного карантину, відбувається багато різних варіантів відеозборів, конференцій, навіть були електронні голосування. Для естонського парламенту відсутність депутата під час його засідання не означає, що той не працює. Часто депутат може перебувати у своєму робочому кабінеті або кабінеті фракції й дивитися трансляцію засідання на електронному пристрої, а на голосування прийти в зал і проголосувати.

– Заробітна плата нашого парламентарія – 4–6 тисяч євро на місяць, вона прив’язана до середньої в країні, – пояснила пані Вікторія. – Якщо економічна ситуація погіршується, то платня падає, якщо покращується, то зростає. Кожен парламентарій може отримати грошову компенсацію. Це – додаткова сума, на яку можна претендувати у випадку додаткових витрат. Для її отримання депутат повинен надати свідоцтво про послугу перекладу, витрати на зустріч з виборцями під час великої кампанії, на покриття автомобільних витрат, проживання в готелі у відрядженні, телефонні витрати тощо. Якщо цю лімітовану суму депутат не витрачає, то гроші залишаються державі. Журналісти можуть у будь-який момент отримати інформацію, на що депутат витрачає ці кошти. Щонайменше двічі на рік виходять друком великі публікації в газетах, в яких розказано, що такий-то парламентарій замовив такі переклади, той – їздить на такій машині, а інший часто тет-а-тет зустрічається із кимось у такому-то ресторані й оплачує замовлене за кошти компенсації. Можуть навіть написати, що вони їли й пили. Щоб уникнути всього цього, частина політиків взагалі не використовує компенсаційних коштів…

Парламентські партії отримують фінансування від держави, однак мають право брати й пожертвування. Один раз на квартал у медіа оприлюднюють, хто і скільки отримав грошей від конкретних бізнесменів. Можуть бути й коментарі тих, хто пожертвував. Якось одна з партій гроші повернула, коли з’ясувалося, що в того, хто пожертвував, такої суми не могло бути.

– У нас також існує система «дахових» грошей. Мені вона несимпатична, але багато політиків її підтримують, – на завершення зустрічі зазначила політикиня. – Це коли депутат за гроші з компенсацій ремонтує на своєму окрузі, приміром, дах якоїсь старовинної церкви, до ремонту якого з бюджету черга може надійти бозна-коли (звідси й назва – «дахові» гроші) чи виділяє гроші на якісь інші актуальні для округу справи. Я не беру таких грошей, хоча розумію, що могла б комусь допомогти. Але гадаю, що ці кошти мають надходити з бюджету, а не від окремого політика.

«Прем’єр-міністр? У загальну чергу!»

– Естонська медична система – переважно державна, приватних медичних закладів у країні мало – у них перебуває відсотків із десять від усього грошового обігу в даній сфері, – пояснила пані Єва Висоцька. – У приватних клініках, як правило, не роблять серйозних операцій. «Медікум» – найбільша приватна клініка в Естонії, яка працює за угодою з державою. Перша ланка в нашій медицині – сімейний лікар, усе подальше лікування організовує саме він і дає електронні направлення до вузьких спеціалістів. Ті приймають пацієнтів і отримують кошти за роботу з ними від Лікарняної каси Естонії, а Естонський фонд медичного страхування забезпечує страхуванням тих, хто сам сплачує за себе, за кого сплачує держава, хто має право на безкоштовне страхування і застрахованих за міжнародними угодами…

Тобто система схожа на ту, що діє в Україні, коли Національна служба здоров’я України платить за надані медичні послуги за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення. От тільки система ця почала діяти в Естонії з початку століття – майже двадцять років тому. Медичних працівників в Естонії не вистачає, частково й тому, що у вільному просторі Європейського Союзу багато з них виїжджають туди, де за їхню роботу більше платять. Тому навіть у приватних клініках до вузьких спеціалістів – черги.

– Через те, що країна в нас маленька, у деяких галузях може бути один лікар на всю Естонію. Як-от той, що спеціалізується на сльозоносовому каналі, кардіохірургів у нас – два відділення по п’ять лікарів – у Таллінні й Тарту. А навчають майбутніх лікарів у медичному університеті в Тарту. У нас дуже строго з корупцією: будь-який подарунок, який впливає на лікування чи ставлення лікаря до пацієнта, – це корупція як у державній системі, так і в приватній. Якщо я між «державними» пацієнтами (прийом яких оплачує лікарняна каса) пропущу платного пацієнта, то це – корупція навіть у приватній клініці. Навіть коробка цукерок – уже корупція. Наш міністр охорони здоров’я, наприклад, бере номерок і йде в загальну чергу на рентген чи на прийом тощо. Я якось запросила його на каву, але він відмовився, бо це була б послуга йому. (Він у нас, до речі, дуже відкрита людина. Я якось написала йому на електронну пошту, що маю професійне питання. Після цього він лише поцікавився, чи це терміново. Почувши, що ні, попросив зачекати тиждень. За тиждень ми зустрілися й обговорили те, що мене цікавило.) А прем’єр-міністр якось приїхала у невідкладну допомогу, зареєструвалася й пішла чекати своєї черги до себе в машину. Так із цього приводу в газетах здійняли цілу бучу: чому це вона не чекає в загальній черзі, а в своєму автомобілі?.. Окремих лікарень для депутатів чи посадовців в Естонії вже немає років із 25. У нас також існує таке поняття, як електронна консультація, запит на яку вузькому спеціалістові надсилає сімейний лікар…

В Естонії дещо відмінна від України робота медсестер (яких у цій прибалтійській країні називають сестрами) у поліклініках. Вони не працюють «секретарками» при лікареві, а ведуть окремий прийом. Там є сестри душевного здоров’я (щось середнє між психологом і психіатром), на яких треба окремо вчитися після медучилища. Є діабетичні сестри й сімейні.

Іще одна відмінність та, що на серйозні ліки обов’язково потрібен рецепт, зокрема й на препарати від тиску й антибіотики. Таке правило допомагає регулювати процес лікування, відстежувати його схему. Без рецепта – лише харчові добавки, вітаміни. Однак при хронічних хворобах продовження рецептів відбувається нескладно – в електронному вигляді. А ще в Естонії є така дивовижа, як два дні здоров’я на рік: за домовленістю з роботодавцем людина має право на ці вихідні, коли їй погано чи потрібно відвідати поліклініку.

Електронні медичні книжки, консультації й лікарняні

Система сімейних лікарів, яка нещодавно почала діяти в Україні, в Естонії працює із 1995 року. А 2008 року там ввели в дію електронні медичні картки із записами, які охоплюють історію пацієнта від самого народження. Наступного року Естонія впровадила механізм обміну медичною інформацією для завантаження всієї меддокументації в цю систему, яка містить медичну документацію близько 1,35 млн осіб (98 % населення), а електронні рецепти складають приблизно 98 % від усіх лікарських призначень. Усю електронну історію свого лікування пацієнт може сам переглядати.

У новому двоповерховому центрі сімейних лікарів (загалом, в Естонії 130 таких медзакладів, а сімейних лікарів – 700), до якого завітали українські журналісти, працюють 11 медсестер, чотири списки пацієнтів (в одному – від 1 600 до 2 400 осіб на кожного лікаря), яких приймають четверо сімейних лікарів. Лікування – безкоштовне, але за кожен візит потрібно сплачувати 5 євро.



Як розповіла пані Елле-Молл Садрак, сімейний лікар в Естонії – це спеціаліст, який провчився шість років у медуніверситеті й чотири – у резидентурі. Після цього він стає лікарем загального профілю. Такий лікар знаходиться на першій сходинці медичної допомоги, як і відділення звичайної й психіатричної невідкладної допо-
моги, травмопункти, куди в разі потреби можна звернутися без направлення. До свого сімейного лікаря пацієнт може зателефонувати, написати йому на електронну пошту, записатися на прийом як по телефону, так і онлайн. Багато сімейних лікарів працюють групами, тому людина в разі потреби може звернутися й до іншого сімейного лікаря із цієї групи. До нього в Естонії можна потрапити на прийом протягом тижня, рідко – протягом більшого часу. Якщо проблема екстрена, то, згідно із законом, лікар має прийняти пацієнта протягом дня.

– Робота сімейного лікаря дуже цікава, бо ми займаємося пацієнтами від 0 до 100 років і старших та всіма хворобами. Якщо я в чомусь не компетентний, то завжди маю можливість записатися на електронну консультацію до «вузького» спеціаліста, який або пояснить мені, що я маю робити, або зв’яжеться з пацієнтом і призначить йому час при-
йому, – зазначив пан Олександр Комаров. – Місцеве самоврядування не має стосунку до нашого фінансування, усе воно йде з каси лікарняного страхування. Чи відвідуємо ми пацієнтів удома? Так, можемо це роботи – як медсестра, так і лікар у випадку, якщо це стосується людей, які самі не можуть прийти в центр або ж для уточнення діагнозу. Паперові медичні картки у нашій країні лишилися лише в психіатрів, які дублюють їх (ведуть паперові й електронні), хоча не зрозуміло навіщо. Усю нашу систему охорони здоров’я переведено в цифровий формат. В одній програмі можна користуватися різними базами даних. Ми можемо подивитися, наприклад, зроблені людині протягом тривалого часу рентгени. Пацієнт не має можливості подивитися ці «картинки», але може прочитати висновки радіолога. У будь-який момент лікарі можуть побачити все про стан здоров’я пацієнта. А той бачить у цій електронній системі охорони здоров’я, що було зроблено, як, скільки це коштувало й коментар лікарів щодо всього цього. Тож пацієнт має таку собі електронну медичну книжку з даними про стан здоров’я та ліки, які він вживає. Дані з неї спроможні врятувати життя в екстреній ситуації: ними скористаються працівники «швидкої», які приїдуть на виклик до хворого й дорогою передаватимуть інформацію про його здоров’я в лікарню, до якої його везуть. І там уже знатимуть, що робити з пацієнтом, щойно того доправлять до медичного закладу…

За словами Олександра Комарова, в умовах пандемії ковіду в роботі медиків багато що змінилося. Наприклад, з’явилися консультації по телефону й електронною поштою, відкриття електронного лікарняного самим пацієнтом, який може це зробити, щоб не приходити в медичний заклад і не поширювати інфекцію. Це відбувається так: людина захворіла й пише чи дзвонить сімейному лікареві, а той контролює її стан здоров'я й лікування. Згодом сімейний лікар завіряє цей лікарняний в електронному вигляді й відправляє працедавцеві людини, яка хворіла.

– У більшості центрів сімейних лікарів Естонії до обіду зараз приймають здорових людей, які приходять на вакцинацію, а після обуду – хворих. Це щоб розділити їх. На прийом пацієнта у сімейного лікаря відведено до 30 хвилин, – завершуючи розповідь, сказав Олександр Комаров. – Сімейний лікар – це представник пацієнта, його орієнтир у системі охорони здоров’я. Ми працюємо разом з пацієнтами, допо-
магаємо зрозуміти їм, що відбувається з їхнім здоров’ям. Вісімдесят відсотків діагнозів можна поставити після розмови з людиною, тому ці 30 хвилин такі важливі, а вже потім, якщо потрібно, настає черга обстежень, аналізів і консультацій.

Матеріал підготовлено в межах реалізації спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру Східного партнерства.

Юрій ЛІСНИЧЕНКО



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.4277 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua