МЕНЮ










31 травень 2014 - 15:45

Фронти Володимира Легуна


Є у Володимира Легуна фотоальбом, на знімках у якому відображено епохальні події минулого століття. Ось атлетична постать солдата-авіатора першої світової війни – батька Володимира Івановича, а далі і він сам, командир батареї "катюш", начальник розвідки 29-го гвардійського полку реактивної артилерії, пліч-о-пліч зі своїми бойовими побратимами по Великій Вітчизняній.

Володимир Легун – один із тих, хто про непрості події ХХ століття може розповісти на прикладах з власної біографії.

– Моє дитинство та юнацькі роки, – розповідає Володимир Іванович, – випали на двадцяті роки. Усе було – і голод, і труднощі, і радощі від зростаючого благополуччя…

Народився він у місті Новоукраїнці, але десятирічку закінчував, у зв’язку з переїздом сім’ї, в Умані. Випускний припав на 21 червня 1941 троку. Як водиться, були нічні гуляння – у знаменитому Софіївському парку. А коли почало світати, випускники побачили військових, які строєм кудись ішли. Від них і почули несподіване: "Війна!". Щоправда, вісімнадцятирічному комсоргу школи Володимиру Легуну, як і багатьом його товаришам, це слово не здалося тоді страшним. "Війна? – подумалося йому. – Ну, що ж, покажемо німцям де раки зимують". Володимир на той час мав звання ворошиловського стрільця, розряд "ГПО", володів еспадроном, рапірою і шпагою. Кому і воювати, як не йому?

Та Легуна спочатку направили в Омське артилерійсько-мінометне училище. Через рік лейтенант Володимир Легун був уже на фронті. Воював на Волховському, Ленінградському і Прибалтійському фронтах. Був командиром взводу управління, заступником і командиром реактивної батареї "катюш", а згодом – начальником розвідки 29-го гвардійського полку реактивної артилерії. Після війни хотів продовжити армійську службу, та у 1948 році, вступаючи до військової академії, він за станом здоров’я, як мовиться, "не пройшов медкомісію".

Так почався наступний етап у житті Володимира Легуна. Володимир Іванович влаштувався на роботу в прокуратуру Кіровоградщини, ще навчаючись на заочному відділенні Одеського юридичного інституту. На прокурорській службі й промайнув (за словами Легуна – як один день) більш ніж піввіковий відрізок його життя. За цей час Володимир Іванович працював на різних посадах. У тому числі – прокурором Кіровоградської області.

За словами тих, кому довелося працювати з Володимиром Легуном, його як прокурора знали і поважали й прості люди, й посадовці. Поважали за непідкупність, справедливість, професіоналізм, принциповість. Він користувався високим авторитетом у працівників правоохоронних органів.

За участь у Великій Вітчизняній війні та вагомий внесок у зміцнення законності і правопорядку Володимира Легуна нагороджено двома орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня, орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, 22 медалями, орденом "Знак пошани", грамотою Президії Верховної Ради Української РСР. Йому присвоєно класний чин державного радника юстиції 3 класу.

Вийшовши на пенсію, Володимир Іванович бере активну участь у громадському житті прокуратури, свій багаж знань та неоціненний досвід передає молодому поколінню прокурорських працівників. А у вільний від громадських навантажень час Володимир Іванович пише. Його твори – це книги "Знаю, пам’ятаю, не забуваю" (спогади про війну) та "Життя, віддане закону" (історичний нарис про прокуратуру Кіровоградської області).

За словами Володимира Легуна, йому в житті випали два фронти: перший – коли воював з німецькими загарбниками, другий – коли, вже в мирний час, боровся зі злочинністю, стояв на захисті прав громадян.




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.40576 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua