МЕНЮ










12 лютий 2010 - 15:03

ЛЮБОВ ДОЗОР: ЖІНКА ВСЮДИ ЛИШАЄТЬСЯ ЖІНКОЮ


Організовують і проводять ці заходи осередки УСВА – Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Відбуваються вони і в Кіровограді, де міську організацію УСВА очолює старший прапорщик у відставці Любов Дозор. Напередодні відзначення 21-ї річниці виведення радянських військ з ДРА кореспондент "Вечірньої газети" поцікавився в неї про нинішнє життя організації, її власну військову кар’єру й роль радянських жінок (службовців і військовослужбовців) у тій уже далекій десятирічній війні.

– Насамперед, Любове Борисівно, висловлюємо вам і вашим побратимам глибоку пошану за виконаний військовий обов’язок... З року в рік членів міської організації УСВА, напевно, меншає. Час плине хоч і непомітно, але безупинно. Тож скільки тепер в обласному центрі людей, які пройшли через Афганістан?

– Дякую за визнання "афганців" гідними пошани. Вони насправді цього заслужили, виконуючи покладену на них державою місію. Стосовно ж статистики скажу таке: загалом, у Кіровограді учасників бойових дій поза межами колишнього СРСР – 1610 осіб. З них до лав міської організації УСВА входять 998 кіровоградців. За статутом спілки (а вона є громадською організацією), її членами можуть бути не лише "афганці", а й учасники всіх бойових дій поза межами СРСР.

Членів міської організації, які мають членський квиток і значок УСВА, – 256 осіб. Незважаючи на різний статус учасників бойових дій, наша міська організація допомагає всім їм. Це і виділення коштів на лікування, і сприяння при вступі їхніх дітей до вищих навчальних закладів, і всебічна допомога членам сімей загиблих та померлих тощо. Варто сказати, що закон про статус ветеранів війни в нашій країні дуже гарно написаний, але його не виконують. Починаючи з найвищого владного рівня й до найнижчого. Тому й доводиться осередкам УСВА братися за те, що мала б вирішувати держава.

Без добровільних фінансових пожертв лише за кошт членських внесків міська організація не змогла б здійснювати повноцінної діяльності. Тому всі її члени дуже вдячні нашим постійним помічникам за їхню фінансову допомогу – директорові приватного підприємства "Союз-Афган" Антоніні Гуцалюк, працівникові охоронної фірми "Центуріон" Наталії Шевченко, керівникам авіакомпанії "УРГА" Леонідові Шмаєвичу та Галині Кузьменко й іншим добродіям.

– Ви обіймаєте посаду голови міського осередку УСВА вже вісім років. Це чималий термін. До того ж незвично бачити очільником військових ветеранів жінку…

– В організації я – з 1996 року. Через два роки увійшла до її правління, а згодом, за рішенням членів міського осередку, очолила його. Люди висловили мені довіру. Намагаюся не підвести їх, хоча й нелегко нести цю ношу, насамперед, через не зовсім добрий стан здоров’я. Його з роками не прибуває, до того ж з армії я вийшла у відставку саме через погіршення здоров’я.

– І скільки років ви віддали війську?

– Прослужила від 1973 до 1998 року (за винятком років перебування в декретній відпустці й до виповнення доньці семи років). Служила в Маловисківському районному й Кіровоградському міському військових комісаріатах, в Афганістані, Кіровограді, Німеччині, Заполяр’ї і знову в Кіровограді. У нашому місті після Афгану була командиром жіночого взводу, займала посаду начальника лабораторії ракетного палива ракетної бригади. Доводилося багато часу проводити на службі не лише поза містом, а й на полігоні Капустин Яр у Казахстані. У Німеччині служила начальником складу озброєння…

…а в Афганістані?

– Потрапила туди за рознарядкою 1981 року й прослужила до 1983-го. Майже весь час – у 159-й бригаді матеріального забезпечення, що дислокувалася в провінції Пулі-Хумрі. До складу бригади входило більше двадцяти військових частин, на території яких зберігалися озброєння, харчі, медикаменти, паливно-мастильні матеріали тощо. Бригада забезпечувала всім цим як радянську 40-у армію, так і військо ДРА. Звичайно, вона була ласим шматочком для душманів. Тому ті постійно намагалися здійснювати на її території диверсії. Й двічі їм це вдавалося – за мого там перебування і вже пізніше. Першого разу душмани підпалили бензовози з пальним, а потім почали активно обстрілювати територію бригади, аж поки їх не вибили з ущелин.

Хоча я й не мала фармацевтичної освіти (мої цивільні спеціальності – товарознавець і декоратор-рекламіст), та довелося опановувати її на ходу, бо в Афгані мене призначили начальником складу медикаментів. Моїм завданням було отримувати вантаж ліків, формувати з них партії за конкретним призначенням і супроводжувати цей вантаж при перевезенні його автомобільною колоною до госпіталів та медичних частин. Колони доправляли усе необхідне для наших військових…

– Перед нашою зустріччю я поцікавився вашими нагородами. І дізнався, що ви нагороджені медалями колишніх СРСР та ДРА, нагрудними знаками першого та другого ступенів "За заслуги" Кіровоградської міської ради і її виконавчого комітету, почесними грамотами Президії Верховної Ради СРСР й Кабінету Міністрів України, Подякою Кабінету Міністрів України. А також те, що ви представлені до нагородження орденом княгині Ольги третього ступеня та бойової нагороди. Чи не за Афганістан?

– І за службу там, і за теперішню громадську діяльність. Що стосується представлення до бойової нагороди, то пов’язане воно з боєм, під час якого зі 109 наших військових живими лишилися лише сімнадцятеро. Серед них і я. Мого водія тяжко поранили в голову. Я вколола йому ліки, перев’язала, але хлопець на моїх руках зі словом "мама" на вустах через п’ять хвилин помер. Разом з іншими відстрілювалася під час цього й іще одного нападу душманів на колону. Було дуже страшно, але мобілізувалася й діяла як належить. Бо інакше на війні не можна. За два роки в Афгані схудла майже на двадцять кілограмів. Це наслідок хвороб, стресів, перенавантажень. А вже в Кіровограді через контакт з ракетним паливом довелося три дні пролежати в барокамері. Отак і підірвала здоров’я.

– Членами Кіровоградської міської організації УСВА є більше десятка жінок. Варто назвати їх. А також почути вашу думку про те, чи місце жінці на війні?

– У важкий час жінки – завжди поруч з чоловіками. Тому в роки Великої Вітчизняної війни вони тяжко працювали в тилу і воювали на фронті та в партизанських загонах. Розумію, що війна в Афганістані – це дещо інше, але там теж потрібні були лікарі, медсестри, зв’язківці, продавці, бухгалтери, кухарі… Жінки-службовці Радянської Армії потрапляли в обмежений радянський контингент за направленням військкоматів і, звичайно ж, виконували важливу роботу. Мені доводилося, наприклад, бачити, наскільки потрібними для поранених були добре слово, теплий погляд жінок-медиків. Операційні медсестри по 18 – 20 годин разом з хірургами рятували життя нашим бійцям. Хоч і менш напруженою, але теж вкрай необхідною була та робота, яку виконували жінки інших професій.

Зараз на обліку в міській організації УСВА перебувають (називаю звання чи професію під час перебування в Афганістані) старшина Любов Дозор, начальник їдальні Тетяна Алексєєва, друкарка Таїсія Абдуазітова, лікар Тетяна Кожухар, бібліотекар Людмила Ніколаєвська, медсестра Людмила Негара, друкарка Тетяна Полозова, офіціантка Людмила Полозова, бухгалтер Ольга Журавська, продавець Тамара Веденяпіна, бухгалтер Валентина Резніченко й економіст Олена Данилова. Усі вони – активні члени нашої організації. Кожна допомагає чим може іншим "афганцям" та їхнім батькам і дітям. Бо жінка всюди лишається жінкою. Їй завжди болить і за своїх рідних та близьких, і за всіх тих, хто потребує захисту й підтримки.

Юрій ЛІСНИЧЕНКО



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.41241 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua