ІСТОРІЯ ХХ ст.

Героїка двадцятих. ЛЮДИНА — ПРОБЛЕМА

Свято лицарів Залізного хреста (напівлежить зліва Юрко Тютюнник, сидить крайній зліва Андрій Долуд, четвертий зліва — Михайло Омелянович-Павленко, за ним Віра Тютюнник) Леонід БАГАЦЬКИЙ, Vechirka.com.ua
04.04.2006, 13:28

Українцям і, насамперед, їх владній еліті необхідно навертатися до подій і практики власної історії та особистостей, котрі їх робили. Там і лише там знаходиться найцінніший скарб – досвід державного і національного творення. Вибирати із нього найефективніше, попередньо проаналізувавши усі супутні моменти. Знайомлячись із часами Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, які мінялися в епоху визвольних змагань, бачимо майже повну тотожність із днем сьогоднішнім. Грушевський, Винниченко, Скоропадський, Петлюра – кожному знайдеться двійник у київському політикумі п’ятнадцятирічного періоду незалежності, байдуже, у штанях чи спідниці. А такий неоднозначний діяч, як Юрко Тютюнник, може стати прообразом кількох. А кого – нехай читач виявить сам.

Майбутній генерал-хорунжий Юрко Тютюнник народився 20 квітня 1891 року в селі Будище Звенигородського повіту Київської губернії у селянській родині колишніх кріпаків Йосипа і Марини. По материнській лінії був онуком сестри Тараса Шевченка Ярини. Отож його несприйняття чужинського гніту, затяте відстоювання національного самоусвідомлення було чи не на генетичному рівні. До речі, внучаті небожі Кобзаря, Ананій та Левко Шевченки, як і Тютюнник, у післяреволюційній віхолі знаходилися біля витоків Вільного козацтва. Старші брати Юрка належали до партії соціалістів-революціонерів, відомої своїм терором проти імперського терору самодержавства.

Чому так патетично мовиться про непомітну у світових обширах Звенигородщину, про її уродженця Юрка Тютюнника, зрештою, Україну?

Зробимо невеликий екскурс у геополітичні наміри ворогуючих таборів Першої світової війни. Англія і Франція намагалися зберегти свій вплив у світі та колоніальні надбання. Німеччина планувала утвердитися серед перших країн. Їй необхідно було створити імперію, співрозмірну з Британською. Ця так звана „Серединна Європа”, що уже мала певні обриси у складі Німеччини, Австро-Угорщини, Румунії, Болгарії, Туреччини, стояла перед грандіозним стрибком до Індійського океану. Уже споруджена спільними зусиллями залізниця Берлін-Відень-Бухарест-Стамбул-Багдад-Басра. Вона чекає стратегічного рішення. Російські амбіції націлювалися на Середземне море, охоплюючи „православний пояс”, і пролягали впоперек німецьким. Америка, вірна фінансово-економічним наднаціональним апетитам, гнула свою генеральну лінію. І ось всупереч світовим авторитетам у двадцяті роки на повний голос своє слово сказав український козак. І це без огляду, що місцеві керівні структури, Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, маріонетковий харківський уряд часто-густо йшли на компроміси із російським шовінізмом або західним меркантилізмом. Зайва віра українства в щирість почуттів Антанти, Серединної Європи, модифікованої Росії завжди поверталася новими неприємностями.

Дійшовши подібних висновків, молодий діяч однозначно забув про „бойове братство” фронтових доріг, про революційну демагогію і остаточно приріс душею до національних основ у їх селянському варіанті.

Пильне око й аналітичний розум Юрка Тютюнника дозволили скласти ціну багатьом людям і діям того часу. На жаль, скажемо ми, бо його схильність до гіперболи частіше бачила ґандж у їхніх характерах, ніж переваги. Про Петлюру, наприклад, говорив: „За своєю натурою Головний Отаман не є вождь, що може вести за собою маси. Він тільки пливе по вітру і ніколи не намагається повернути проти вітру. Однаково жадає влади, як і боїться відповідальності”.

Але Тютюнник не обмежувався констатаціями, а й активно плів інтригу. При підготовці Другого Зимового походу учасник його інженер Віктор Яновський спостерігав: „Мені стало цілком зрозуміло, що поруч із урядом, що в Тарнові, на чолі з Головним Отаманом С.Петлюрою ніби формується якийсь інший, новий уряд, на чолі якого має стати генерал Ю.Тютюнник. У скорому часі мої підозріння перейшли у певність, і я в цьому цілком переконався...” – і навів кілька досить вагомих доказів. Закидаючи Петлюрі невміння оперувати масами, сам Тютюнник блискуче справлявся з натовпом, який під гіпнотичним впливом отаманових слів робився одностайним і керованим.

Нестандартні ораторські прийоми, мужня, без вихлянь, мова, логіка думки підкоряли люд, чим, бувало, лідер зловживав.

Героїчна доба народжує героїчні особистості. Національне пробудження, навіть на короткий час 1917-20 років, явило на світовій арені повноцінну, неповторну, фізично могутню націю, яка одноголосно задекларувала про своє право на власну державу. Тютюнник був не останнім у цьому процесі. Прикладом реалізації його талантів став багатотисячний мітинг у Сімферополі у перші революційні дні.

Молодий поручник запропонував українцям за щось проголосувати. Зреагували на заклик сотні три присутніх.

— Малороси! Піднесіть руки!

Відгукнулася половина мітингуючих.

— Хохли! – наполягав Юрко. — Піднесіть руки!

Додалося ще голосів. Пролунало втретє:

— Хто за пропозицію? Разом піднесіть руки!

Тютюнника підтримали всі.

За непоступливість, авантюризм, безкомпромісність затятому націоналісту кілька разів виносили смертний вирок. Одного разу він підняв загальний бунт у в’язниці і звільнився від петлі, яку йому готував військовий міністр при Гетьманаті князь Долгоруков. Іншого – переконав батальйон, що вів його на розстріл, вступити у ряди повстанців. Уся розстрільна команда пішла за ним.

Секрет впливу на маси цієї неординарної людини важко пояснити іншими причинами, а не магією слова – даром, яким володіли в старіші часи козацькі характерники, кобзарі тощо. За життя Тютюнника ще не було теоретичних розробок масових гіпнозів. На державному рівні цим зайнялися уже тоталітарні режими фашистської Німеччини та Радянської Росії.

Отже ніде було нахвататися сільському парубку азів володіння масовим гіпнозом, хоча й був він студентом Університету святого Володимира, як не на генетичному рівні. Коли ж природні дані лягли на підходящі історичні обставини, то й з’явилася у Тютюнника здібність маніпулювати тонкими біострумами та слабкими полями. Так подібні явища пояснює сучасна наука.

Вийшло, що молодий військовик органічно поєднав ідеалістичний та матеріалістичний чинники людського світосприйняття. Він згадував: „...Рух мовчазної колони робив грізне враження. Пішов поруч із колоною, питаючи, куди йдуть козаки. На мої запити або зовсім не відповідали, або говорили коротко і рішуче:

— Йдемо кацапів бить...”

Сприйнятливу натуру вразив масовий виступ полку імені Павла Полуботка 4 липня 1917 року проти провалів у внутрішній і зовнішній діяльності влади. За душевним порухом визріла оцінка, сформована аналітичним розумом: „... проходили тисячі виснажених, засмалених людей; більшість обідраних, траплялися й босі; не всі мали зброю. Проходили урочисто, з гідністю, неначе почували свою вищість. Коло будинку Педагогічного музею повертали голови до дверей та вікон і гукали:

— Слава Центральній раді!..

Та ніхто не відповідав на привітання козацтва. Мовчки дивилися вікна величного будинку на марш невідомих героїв...

Одвертий і рішучий виступ полуботківців був першим збройним виступом проти росіян, він же став першим масовим протестом проти угодовської політики українського політичного центру.”

Як бачимо, уже у сімнадцятому році молодий офіцер намацав важіль, здатний перевернути усталені норми суспільних взаємовідносин. Мало яка галузь не підпадала його інтересам. Наприклад, дещо пізніше Тютюнник всупереч армійським авторитетам пропонував очистити чорноморське узбережжя від військ Антанти. Сухий академіст-прагматик генерал Олександр Греків, на той час головнокомандувач Армії УНР, з висоти надбань військової науки прямо заявив йому: „Переможців світу ви хочете перемогти? Вибачте, поручнику, але це міг подумати тільки божевільний...”

Тоді Тютюнник перекидається під руку отамана Григор’єва, котрий, у свою чергу, зійшовся з більшовиками. У якості начальника штабу неофіт разом із командиром бригади роблять неможливе – спрямовують на Одесу незначні сили і змушують заморських гостей покинути негостинні землі. Червоні раділи, що залучили такі „кадри”, але їхня ейфорія швидко розтанула. Головний отаман Таврії Нечипір Григор’єв та його начштабу, український есер за партійністю, повернули зброю проти „комуни, чрезвичайки і комісарів з московської обжорки”. Без зайвої скромності Тютюнник стверджував: „ У тому, що повстання пройшло під українським національним прапором, винний, головним чином, я...”

Не вдаючися у патріотичну патетику, отаман Юрко робив українську справу і далі. Драматичні обставини Першого Зимового походу кінця 1919 – початку 1920 років знову розчахнули душу непосидючого командира і захопили у свій вир. На чолі Київської групи пройшов від першого до останнього дня, одержав за похід найвищу нагороду УНР – орден лицарів Залізного Хреста №2. Бачив героїзм зблизька через будні, так би мовити, ізсередини, і виніс віру у високі можливості людського духу. Одночасно інтуїтивно осягнув і прірву згасання ентузіазму без належного його підживлення.

Це не зупиняло Тютюнника. Знову й знову він включався в історичний процес, навіть знаючи наперед, що почата справа буде невдалою. Скажімо, при підготовці Другого Зимового походу у листопаді 1921 року вкотре вже виникли вічні проблеми українського війська: нестаток зброї, набоїв, одягу та взуття, продовольства. Зате з надлишком вистачало святої самопожертви заради України. З приводу своєї затятості Тютюнник писав: „Потрібно було боротися, щоб боротьбою довести життєздатність української нації й української національної ідеї, тому що мертвою є та ідея, на захист якої ніхто не хоче стати і лити кров...”

Непересічного командира, котрий знав, що робити і заради чого, помітили зіркі очі більшовицької спецслужби ще в часи Григор’євщини. В довіру втерся уродженець Олександрії, а за сумісництвом — агент ЧК, Григорій Львович Заярний, згодом сотник Армії УНР. Він завжди був поруч, часом, як тінь, слідуючи за генерал-хорунжим. Відбув біля Тютюнника Перший Зимовий похід, допоміг чекістам провалити Другий Зимовий. І ось раптом у 1923 році Юрко Тютюнник одержує з червоної Росії шифровку від посланого туди із завданням Заярного. В ній повідомляється, що в Харкові існує потужна підпільна націоналістична організація, яка лише чекає досвідченого керівника, щоб підняти загальне всеукраїнське повстання проти москалів. Знав провокатор, на який мозоль наступати. Отож із його подачі й використано схему операції „Тютюн”, яка виявилася полігоном для подальших операцій „Трест”, „Синдикат” тощо.

Шістнадцятого червня 1923 року після переправи через Дністер генерал-хорунжого Юрка Тютюнника заарештовано. Для широкої публіки повідомлено, що він здався добровільно. Уряд УРСР навіть запропонував викладацьку роботу у школі червоних старшин, з чим генерал погодився. Розумів: його невеликі обсягом роботи „Революційна стихія” і „Зимовий похід 1919 – 20 рр.”, видані за рубежем до арешту, є актуальними підручниками тактики і стратегії підпільно-повстанської та партизанської війни. Тому похмуро жартував при зустрічі із знайомими, коли питали, чим займається: „Даю виклади бандитизму”. Крім того, активно працював у мемуарній літературі, писав кіносценарії, брав участь у творчих диспутах. Юрій Смолич, згадуючи обговорення роману „Фальшива Мельпомена”, розповів про епатажну появу Тютюнника, коли той без усіляких вивертів заявив: „ Якби мої підлеглі виявилися такими нездарами, як у романі – я їх розстріляв би”. Хтось запитав, хто ти, мовляв, такий? „Той самий Тютюнник, про якого йдеться,” – відповів. У залі настала мертва тиша, під яку генерал мовчки пішов до виходу.

Це зовнішній бік його життєвого укладу; внутрішній залишає широке поле для здогадів та розмислів. Як, наприклад, він сприйняв відомості про долю свого однодумця Андрія Гулого-Гуленка? Чи не контактував з іншими діячами українського руху, котрі вжилися у більшовицькому середовищі? Чи не включився у якусь заборонену діяльність? Що стало, зрештою, причиною його страти у 1929 році? Особисті чи загальнополітичні чинники призвели до того? Можливо, хтось мефістофельськи розумний вичитав у його творах присуд собі? Адже й сьогодні живучі застороги Тютюнника: „ У таборі національних ворогів раз у раз можна знайти союзників, але ніколи приятелів, бо їх там нема. Такі союзники охоче допоможуть руйнувати твою державу і ніколи не допоможуть її будувати”.

Або: „Старшини і козаки, стежте за своїми вчинками і карайте без усякого жалю всіх тих, хто прийшов у наші ряди не з переконання, а як злодій задля наживи, бо він краде у нас єдину вартість, єдине майно – нашу честь”.

Або: „Живучи на Україні, жиди мусили б знати народ, серед якого мешкають. Але ні: вони краще вірили росіянам, що витворили цілу погромну літературу, ніж українцям, хоч ми не маємо ні одної своєї книжки антисемітського напрямку. Вони вірили росіянам, незважаючи на цілу повінь погромів, що залили Україну під час перебування Добровольчої армії, армії тов. Будьонного, рейдів Шкуро та інших”.

Як бачимо, Юрій Тютюнник був досить проблемною людиною. А Сталін уже доходив до постулату: „ Есть человек – есть проблема, нет человека – нет проблемы”.

Насамкінець додамо, що генералова дружина Віра Андріївна, котру з двома дочками чекісти таємно переправили із-за рубежу в Харків, проживала після смерті чоловіка на Кубані до 1932 року. Далі сліди губляться. До речі, дружина отамана теж була лицарем ордена Залізного хреста за участь у Першому Зимовому поході. Мала нагороду №5 саме вона, а не начальник штабу Андрій Долуд, як раніше вважав автор.

Архів "ВГ-Історія (ХХ століття)"

 31.05.06, 11:37 Партизанське задзеркалля
 18.04.06, 14:01 Командир афганських "командос"
 06.04.06, 20:36 Хрещений батько ГУЛАГу
 04.04.06, 13:34 Таємниці кіровоградського спецназу
 04.04.06, 13:28 Героїка двадцятих. Людина — проблема
 13.02.06, 13:29 Героїка двадцятих. З непокірного роду
 28.11.05, 14:50 Чудо лицарського чину
 18.11.05, 14:36 Немирний атом
 26.07.05, 12:30 Про що мовчав Левітан
 24.06.05, 14:54 До 22 червня. День народної скорботи
 21.06.05, 13:38 До 22 червня. Ати-бати, йдуть "штрафбати"
 21.06.05, 13:32 До 22 червня. Рік напередодні війни в агентурних повідомленнях
 07.06.05, 10:47 Кіровоградське небо
 14.03.05, 14:35 Правосуддя тоталітарної доби. Думки під вартою. Олександр Горошко
 01.02.05, 14:54 Солдати шостої заповіді. Наші у тропіках. Сьєрра-Леоне
 13.01.05, 16:55 Солдати шостої заповіді. Кіровоградці в Сараєво
 10.01.05, 14:31 Ішов січень 1944-го...
 27.11.04, 03:18 27 листопада — День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Хліборобський рід діда лавріна
 09.08.04, 14:30 Місто з минулого. Кіровоград 1980-х років
 14.06.04, 14:39 За крок до всесвітньої катастрофи. Куба 1962-63
 06.06.04, 10:17 Відкриття другого фронту. 60-річчя операції "Оверлорд" (D-Day)
 29.04.04, 13:07 До року Польщі в Україні. Пілсудський у домі Тарковських
 29.03.04, 15:57 Історія міста над Інгулом. Святу Анну вже пошановано, а коли ж вшануємо пам'ять про щедру жінку?.. Пологовому будинку №2 імені святої Анни — 100!
 17.03.04, 19:27 Історія міста над Інгулом. Як заговорив перший кіровоградський динамік?
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 12.02.04, 16:07 Орда. Червоні знамена, комсомол, Перша кінна, порив, самопожертва...
 27.01.04, 13:38 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 2
 26.01.04, 20:18 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 1
 25.12.03, 00:18 Дарунок кіровоградським районам на 30-річчя
 03.10.03, 14:40 Дитячий садок у Єлисаветграді
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 23.06.03, 14:15 Три подвиги Григорія Рудика
 30.05.03, 11:41 Продовжується робота по збору матеріалів до "Книги Пам'яті України" та "Книги Скорботи України"
 08.05.03, 16:24 І мінер, і зв'язківець
 26.04.03, 10:24 26 квітня — чорнобильська пам'ять. Вони — перші
 16.04.03, 11:27 Геній пензля і мозаїки. Григорій Синиця у нашому місті. Історія одного фото
 09.04.03, 11:46 Гвардійцям допоміг... Гітлер
 08.04.03, 18:30 Підрозділ особливого призначення
 19.03.03, 15:13 Бити ворога, як Щиров
 03.03.03, 14:33 В історії залишиться тільки те, що зафіксовано
 25.02.03, 14:02 Пам'ять засніжених альп
 22.02.03, 13:15 Уроки, які завжди з нами. А серце розірвав Афган, або Чому з гір тікають вовки?
 15.02.03, 19:17 Афганістан. "Ми виконували особливі завдання"
 28.01.03, 12:50 Історія вчить. НТС як фата моргана
 27.01.03, 15:36 Про Ревуцьких у Добрій не забули...
 22.01.03, 13:48 22 cічня - День соборності України. Забувати не можна...
 08.01.03, 22:59 Пам'яті баби Єлисавети та багатьох інших...
 23.12.02, 16:30 "Нам потрібна історія, яка є учасником нинішнього життя"
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 04.12.02, 11:45 Архіви - це наша історія
 16.09.02, 15:31 Дивне місто над синюхою
 30.08.02, 18:19 А центр України таки у нас, на Кіровоградщині
 30.08.02, 18:11 Кіровограду - 250. А ви знаєте, хто такий Волохін?
 26.08.02, 16:38 Храм на крові
 25.06.02, 14:11 Навздогін публікації "Історія "чорнобильського" напису"
 09.05.02, 19:51 Восток - дело тонкое... Тем более, если он Ближний
 26.04.02, 15:16 Чорнобиль. Як це було...
 03.02.02, 12:42 До 10-річчя прийняття постанови про національний прапор. Кольори, що дають надію
 31.12.01, 17:15 Як святкували новий рік у Єлисаветграді
 07.12.01, 00:02 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 5)
 06.12.01, 23:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 4)
 27.11.01, 17:23 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 3)
 27.11.01, 17:16 Роман Коваль: "Я прийшов у цей світ, щоб повернути україні душі загиблих героїв"
 18.11.01, 17:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 2)
 11.11.01, 14:31 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 1)
 09.11.01, 14:43 Час жорстоких перемін
 09.11.01, 14:38 Колесо історії
 08.11.01, 11:23 "Ятрань" розвалює імперію

 

"ВГ" №
(00.00.0000)

Погода, Новости, загрузка...

 


Copyright © 2001–2009 "Вечiрня газета", (admin@vechirka.com.ua) , Vechirka.com.ua
Використання матерiалiв cайту дозволяється лише з посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.com.ua. Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование материалов сайта разрешается только со ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.com.ua. Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!