ІСТОРІЯ ХХ ст.

ПАМ'ЯТІ БАБИ ЄЛИСАВЕТИ ТА БАГАТЬОХ ІНШИХ...
Валентина Короленко, vechirka.com.ua
08.01.2003, 22:59

Ми завжди чекаємо на наші улюблені різдвяні свята, з їх прекрасними українськими обрядами та традиціями, віддаючи пошану нашим предкам. Але, крім цих свят, пам'ятаємо ще одне - 8 січня - день визволення нашого Кіровограда від німецьких загарбників. Це і радість, і сумні спогади тих далеких років. Ось цими спогадами і хотілося б поділитися на сторінках моєї улюбленої газети.

Пам'ятаю, це був 1942 рік, коли наша сім'я переїхала з Кіровограда і поселилася в невеликому затишному селі Мар'янівці Новоархангельського району. Я швидко потоваришувала із сільською дітворою, і вони почали знайомити мене детальніше із селом. Те, що я тоді побачила, залишилося в моїй пам'яті на все життя. Майже поряд з нашою хатою була семирічна школа, в якій уже розташувалась німецька комендатура, а тому вештання близько цього об'єкту було небажаним, навіть нам - дітям. Через кілька хат від нашої стояли будівлі, котрі раніше були колгоспними стайнями. Тепер ці будівлі обнесли колючим дротом, де постійно чергували німецькі автоматники. Це був табір зігнаних з міст і сіл Кіровоградщини євреїв. Вдень їх відправляли на примусові роботи в кар'єр та на будівництво дороги, а після роботи повертали в холодні конюшні таких голодних та знесилених, що боляче було дивитися. Вони виглядали перехожих, і, простягаючи руки поміж колючим дротом, просили хоч що-небудь із їжі. А за кілька метрів від табору на шкільному подвір'ї працювала німецька пекарня, це було, напевне, найсильнішими тортурами для голодних.

Жителі села звикли, що в них у кишені повинні бути окраєць хліба, картоплина чи яблуко і при нагоді старалися кинути за дріт.

Якось одного разу до нас завітав мій двоюрідний брат і розповів, що він і ще кілька місцевих хлопців сьогодні копали величезну яму в кінці колгоспного саду під лісом. Брат ще зі школи трохи розумів німецьку мову. А тому, коли німецькі конвоїри розмовляли поміж собою, зрозумів, що сьогодні вночі євреїв будуть розстрілювати. В таборі знаходилася жителька сусіднього селі з п'ятнадцятирічним сином і братові вдалося їй шепнути, щоб сховалася. Так і сталося. Вночі євреїв почали відвозити на санях групами до тієї ями. Довго чулися автоматні черги. Та коли табір спорожнів і німці пішли на відпочинок, брат проник в конюшню, ледве відшукав під яслами тітку Меланку, яка була в шоковому стані, провів до лісу і вона пішла в глухі села, а коли відступили німці, повернулася додому. Та синові її, на жаль, врятуватися не вдалося. Очевидці розповідали, що коли вранці пішли на місце трагедії, - земля ворушилась, ніби жива.

У сусідньому селі Сабово розміщався табір для військовополонених. А тому їхні колони проходили повз наше село, очевидно, зі станції Помічна. Не знаю, ким і як роздобута звістка швидко облітала село. Жінки з дітьми виходили до дороги, вдивляючись в обличчя вимучених і знесилених людей, шукаючи серед них своїх. Взяту із собою їжу розкладали по дорозі на певній відстані, щоб ті, хто йшов крайній, зміг нахилитися, швидко схопити і передати вглиб колони, адже німці в основному йшли за колоною. А потім було ще болючіше. Потрібно було поховати тих, що вже не змогли дійти до табору. В нашому селі проживала чудова і дуже смілива жінка - баба Єлисавета. Якось перед Великоднем вона взяла ікону і пішла до комендатури з проханням дозволити передати їжу в табір військовополоненим. Комендант дозволив, але тільки паски і крашанки. Доки готували воза і коші, ми - дітвора - мигцем облетіли село, щоб попередити людей. І коли підвода їхала вулицею, біля кожного двору стояли наші мами, бабусі, дідусі і тримали в руках паски та крашанки.

Після одного з боїв, що точився під Тишківським лісом, до нашого села зміг через силу добратися тяжкопоранений ще зовсім молодий лейтенант і знепритомнів. Жінки зібралися біля нього, плачуть, не знають, що діяти, адже німці вже за два кілометри від села. Тоді баба Єлисавета звалила цю небезпечну ношу на свої плечі і, обходячи городами, щоб менше хто бачив, понесла пораненого до своєї домівки. Він довго марив, але молодий організм переміг, почав видужувати. Та знайшовся в селі зрадник, котрий видав пораненого німцям. Вони прийшли вночі і, не звертаючи уваги на бабу Єлисавету, яка на колінах благала, що то, мовляв, її племінник, потягли його, ще зовсім хворого, і в садку біля крайньої хати розстріляли. Зрадник пішов добровільно з німцями, коли ті відступали, і тимчасово зник з поля зору.

Пройшов час, закінчилась війна, та якось у село приїхав генерал з Москви. Він запрошував до сільради деяких жителів села, а його підлеглі фотографували вулиці, школу, ліс, ставок, а генерал усе розпитував. А потім він узяв із собою бабу Єлисавету в Москву на очну ставку і вона впізнала зрадника - свого сусіда-односельця. Там він тоді й зізнався, що видав німцям лейтенанта. Виявляється, він працював у Підмосков'ї під чужим прізвищем, та бабуся Єлисавета сплутати його ні з ким не могла, бо знала його з дитинства. Я схиляюсь перед мужністю цієї жінки.

Після визволення Кіровограда в наших селах ще точилися бої. Німці почали відступати десь на початку березня. Перед відступом вони зібрали з нашого та із сусідніх сіл чоловіків похилого віку та молодих хлопців, яким не вдалося сховатися. У комендатурі їм пояснили, що вони повинні будуть терміново вирити окопи за лісом, а після цього їх відпустять додому. Їх розподілили на групи і через установлений проміжок часу повели до лісу. Та на греблі лісового ставка на них уже чекали німці з автоматами. Розстріляли більше п'ятдесяти безневинних людей. Наймолодшому хлопцеві з нашого села Іванові Нестеренку доля подарувала життя. Його, пораненого, накрив собою кремезний чоловік, ніби намагався захистити, а може і дійсно так. Коли автоматники завершили свою криваву справу, Іван зміг вибратися з крижаної води і берегом добратися до своєї хати. Мати сховала його на горищі, бо в хаті ще господарювали німці. Іван Никифорович і тепер мешкає в рідному селі зі своєю сім'єю.

Тієї ночі в селі майже ніхто не спав, вдосвіта німці покинули нашу територію. А вранці і майже увесь день, над ставком стояв надривний людський плач. То жінки серед розстріляних впізнавали своїх батьків, чоловіків, синів. Це було страшне видовище, яке не передати.

Незабаром у село прийшли радянські війська і принесли нам радість перемоги. Село почало оживати.

Я дуже люблю своє мальовниче село, з його прекрасними, добродушними, працелюбними людьми.

І коли вдається бувати там, завжди стараюсь піти до лісу та на ставок. Та коли милуюсь такими розкішними деревами, вербами над ставом, навіть не хочеться вірити, що вони були свідками тієї страшної трагедії.

Хай щастить моїм дорогим землякам!

Архів "ВГ-Історія (ХХ століття)"

 31.05.06, 11:37 Партизанське задзеркалля
 18.04.06, 14:01 Командир афганських "командос"
 06.04.06, 20:36 Хрещений батько ГУЛАГу
 04.04.06, 13:34 Таємниці кіровоградського спецназу
 04.04.06, 13:28 Героїка двадцятих. Людина — проблема
 13.02.06, 13:29 Героїка двадцятих. З непокірного роду
 28.11.05, 14:50 Чудо лицарського чину
 18.11.05, 14:36 Немирний атом
 26.07.05, 12:30 Про що мовчав Левітан
 24.06.05, 14:54 До 22 червня. День народної скорботи
 21.06.05, 13:38 До 22 червня. Ати-бати, йдуть "штрафбати"
 21.06.05, 13:32 До 22 червня. Рік напередодні війни в агентурних повідомленнях
 07.06.05, 10:47 Кіровоградське небо
 14.03.05, 14:35 Правосуддя тоталітарної доби. Думки під вартою. Олександр Горошко
 01.02.05, 14:54 Солдати шостої заповіді. Наші у тропіках. Сьєрра-Леоне
 13.01.05, 16:55 Солдати шостої заповіді. Кіровоградці в Сараєво
 10.01.05, 14:31 Ішов січень 1944-го...
 27.11.04, 03:18 27 листопада — День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Хліборобський рід діда лавріна
 09.08.04, 14:30 Місто з минулого. Кіровоград 1980-х років
 14.06.04, 14:39 За крок до всесвітньої катастрофи. Куба 1962-63
 06.06.04, 10:17 Відкриття другого фронту. 60-річчя операції "Оверлорд" (D-Day)
 29.04.04, 13:07 До року Польщі в Україні. Пілсудський у домі Тарковських
 29.03.04, 15:57 Історія міста над Інгулом. Святу Анну вже пошановано, а коли ж вшануємо пам'ять про щедру жінку?.. Пологовому будинку №2 імені святої Анни — 100!
 17.03.04, 19:27 Історія міста над Інгулом. Як заговорив перший кіровоградський динамік?
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 12.02.04, 16:07 Орда. Червоні знамена, комсомол, Перша кінна, порив, самопожертва...
 27.01.04, 13:38 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 2
 26.01.04, 20:18 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 1
 25.12.03, 00:18 Дарунок кіровоградським районам на 30-річчя
 03.10.03, 14:40 Дитячий садок у Єлисаветграді
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 23.06.03, 14:15 Три подвиги Григорія Рудика
 30.05.03, 11:41 Продовжується робота по збору матеріалів до "Книги Пам'яті України" та "Книги Скорботи України"
 08.05.03, 16:24 І мінер, і зв'язківець
 26.04.03, 10:24 26 квітня — чорнобильська пам'ять. Вони — перші
 16.04.03, 11:27 Геній пензля і мозаїки. Григорій Синиця у нашому місті. Історія одного фото
 09.04.03, 11:46 Гвардійцям допоміг... Гітлер
 08.04.03, 18:30 Підрозділ особливого призначення
 19.03.03, 15:13 Бити ворога, як Щиров
 03.03.03, 14:33 В історії залишиться тільки те, що зафіксовано
 25.02.03, 14:02 Пам'ять засніжених альп
 22.02.03, 13:15 Уроки, які завжди з нами. А серце розірвав Афган, або Чому з гір тікають вовки?
 15.02.03, 19:17 Афганістан. "Ми виконували особливі завдання"
 28.01.03, 12:50 Історія вчить. НТС як фата моргана
 27.01.03, 15:36 Про Ревуцьких у Добрій не забули...
 22.01.03, 13:48 22 cічня - День соборності України. Забувати не можна...
 08.01.03, 22:59 Пам'яті баби Єлисавети та багатьох інших...
 23.12.02, 16:30 "Нам потрібна історія, яка є учасником нинішнього життя"
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 04.12.02, 11:45 Архіви - це наша історія
 16.09.02, 15:31 Дивне місто над синюхою
 30.08.02, 18:19 А центр України таки у нас, на Кіровоградщині
 30.08.02, 18:11 Кіровограду - 250. А ви знаєте, хто такий Волохін?
 26.08.02, 16:38 Храм на крові
 25.06.02, 14:11 Навздогін публікації "Історія "чорнобильського" напису"
 09.05.02, 19:51 Восток - дело тонкое... Тем более, если он Ближний
 26.04.02, 15:16 Чорнобиль. Як це було...
 03.02.02, 12:42 До 10-річчя прийняття постанови про національний прапор. Кольори, що дають надію
 31.12.01, 17:15 Як святкували новий рік у Єлисаветграді
 07.12.01, 00:02 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 5)
 06.12.01, 23:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 4)
 27.11.01, 17:23 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 3)
 27.11.01, 17:16 Роман Коваль: "Я прийшов у цей світ, щоб повернути україні душі загиблих героїв"
 18.11.01, 17:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 2)
 11.11.01, 14:31 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 1)
 09.11.01, 14:43 Час жорстоких перемін
 09.11.01, 14:38 Колесо історії
 08.11.01, 11:23 "Ятрань" розвалює імперію

 

"ВГ" №
(00.00.0000)

Погода, Новости, загрузка...

 


Copyright © 2001–2009 "Вечiрня газета", (admin@vechirka.com.ua) , Vechirka.com.ua
Використання матерiалiв cайту дозволяється лише з посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.com.ua. Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование материалов сайта разрешается только со ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.com.ua. Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!