ІСТОРІЯ ХХ ст.

Командир 611-го авіаполку майор Сергій Щиров БИТИ ВОРОГА, ЯК ЩИРОВ
Віктор Кудінов, vechirka.com.ua
19.03.2003, 15:13

Прізвище командира 611-го авіаполку майора Сергія Сергійовича Щирова часто згадувалось на сторінках фронтових газет. Про героїзм мужнього аса розповіла одна з перших книжок про льотчиків "Бити ворога, як Щиров". Не когось іншого, а саме Щирова, було включено в команду по рятуванню маршала Тіто з членами Політбюро, оточених фашистами в горах Югославії у травні 1944 року. Яке ж було моє здивування, коли я не виявив прізвища Сергія Сергійовича Щирова у двотомному біографічному словнику "Герої Радянського Союзу", виданого не за часів сталінізму, а в 1987 році. Як з'ясувалося, його долю зламав сексуальний маніяк у ранзі вірного ленінця, член Політбюро, маршал і нарком, комуністичний виродок — Лаврентій Павлович Берія. Це він споганив сімейне щастя фронтовика, передчасно загнавши Героя в могилу.

Війну молодший лейтенант Сергій Щиров зустрів на одному з прикордонних аеродромів у масі тієї колосальної кількості військ, яких приготувало сталінське керівництво для наступу, а не для оборони.

При переважаючих силах ворога, на застарілих "І-16" та "І-153", радянські льотчики намагалися чинити героїчний опір "Мессершмітам". Серед них був і Сергій Щиров. Від безсилля та відчаю багато "червоних соколів" ішли на таран. Сергій Щиров багатьох із них знав: Василя Лободу, Дмитра Кокорєва, Андрія Данилова, Сергія Здоровцева, Петра Рябцева та інших.

Важко описати всі трагічні перипетії того відступу у 1941-1942 роках, коли в повітряних боях із знахабнілим ворогом гинули наші кращі пілоти. В кінці 1941 року молодший лейтенант Сергій Щиров "за зразкове виконання завдань командування" одержав свій перший орден Червоної Зірки.

З осені 1942 року капітан Щиров зі своїм поріділим полком воює на Кубані. Після визволення Мелітополя Сергій зустрівся зі своєю рідною матінкою, яка перебувала в окупації на станції Якимівці. А попереду чекали затяжні бої на Нікопольському плацдармі, коли 3-тя гвардійська, 5-та ударна та 28-ма радянські армії більше трьох місяців не могли прорвати оборону заново створеної Гітлером 6-ої армії. Ворог ще був сильним. На Нікопольському плацдармі майор Сергій Сергійович Щиров був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. І це не було дивом: його знали як неперевершеного майстра техніки пілотування винищувачем.

Після ліквідації Нікопольського плацдарму бої перемістилися на правобережну Україну. Головні битви розгорілися в Придністров'ї та Молдавії.

А 20 травня 1944 року сталося непередбачуване. Командир 236-ої винищувальної авіадивізії за вказівкою з Москви наказав: "Командира 611-го авіаполку майора Сергія Щирова перевести в інше з'єднання. Замість нього командиром полку призначити майора Миколу Ісаєнка. Наказую негайно прийняти полк". І жодного пояснення. Через два дні він приземлився на радянській авіабазі в місті Барі, розташованому на Адріатичному узбережжі Італії, де базувалася 10-та штурмова авіадивізія під командуванням генерал-майора ВПС А.Вітрука. Перед Щировим поставили завдання: врятувати з оточення вождя народів Югославії, маршала Йосипа Броз Тіто. Сергій сповна усвідомлював, що це питання його життя або смерті, і не тільки його. У випадку невдачі полетить не одна генеральська голова. Адже йдеться не так про маршала, як про сталінського друга Тіто. Було над чим думати. Спочатку Щиров познайомився з досвідом льотчиків 5-ої бомбардувальної авіадивізії дальньої дії і 10-ої штурмової, які вже протягом тривалого часу літали над Балканами, вивчив можливі маршрути до цілі, від точного виходу на яку залежав успіх операції. Крім того, погода в Балканських горах завжди таїть у собі непередбачені сюрпризи. Треба було мати віртуозну майстерність пілота, щоб вночі за відсутності наземних орієнтирів здійснити посадку серед гірського масиву, на якомусь поспіхом приготовленому п'ятачку. Сергій Щиров вийшов на ціль, здійснив посадку винищувача і таким чином врятував Йосипа Броз Тіто від неминучого полону, а то й загибелі, доставивши його на радянську авіабазу в Барі. Решту членів ЦК КПЮ і все Політбюро щировською трасою вивезли пілоти 10-ої штурмової дивізії А.Шорніков, Б.Калинкін та П.Якимов. За оцінкою фахівців, операцію здійснено поза межами можливого, що вдається лише легендарним особистостям, великим пілотам.

Трапилось так, що на Тіто разом з німцями полював і перший козацький корпус, у складі якого були Іван Липитюха та Трохим Прудник, нащадки запорожців, земляки Щирова.

А через два дні Тіто прибув на першу зустріч зі Сталіним у Москву. Вслід за ним відкликали в Москву і його рятівника. Сергій Щиров із рук маршала Тіто отримав вищу нагороду комуністичної Югославії — Партизанську Зірку 1-го ступеня і звання Народного Героя Югославії. Радянське керівництво також не залишилось у боргу: Щиров дістав призначення на посаду інспектора винищувальної авіації при Головному штабі Військово-Повітряних сил СРСР, звання підполковника з поданням на присвоєння двічі Героя Радянського Союзу. На цей час він здійснив 340 бойових вильотів, провів більше ста повітряних боїв, збив 21 ворожу машину.

Це був зеніт його слави і щастя. Сергій зустрів свою знайому, молоду московську красуню єврейку Софію Вольську. Весілля приурочили до 7 листопада 1944 року.

Одного разу Щиров відбув у відрядження в місто Чкалов (тепер Оренбург). Він повернувся раніше, адже вдома чекали любляча дружина та затишок, такі дорогі для фронтовика. Але Софії вдома не виявилось. У тривожному чеканні минув день і лише десь о другій годині ночі біля під'їзду зупинилось авто. Увійшла Софія, від неї тхнуло спиртним. Розпочала щось плутано пояснювати. Сергій зірвався: схопив пістолет. Потім опанував себе і так просидів до ранку. Вранці дружина призналась: "Сергію, зі мною трапилось страшне. Ти, можливо, не повіриш, але мене возили до Берії". Щиров шаленів. Та наступного дня в обідню пору пролунав дзвінок, у квартиру знахабніло увірвався полковник і наказав, щоб жінка негайно збиралась, і вийшов з квартири. Софія зблідла, злякано кинулась до чоловіка: не можна не їхати, це страшні люди. Щиров відповів: "Відправляйся до свого Берії, але якщо через годину не повернешся, мене ніколи більше тут не побачиш". Через годину повернулась. Полковник більше не приїжджав, але телефонні дзвінки не припинялись. Фронтовик запропонував дружині розлучитись, але вона умовила його не робити цього. Через кілька днів Сергій написав заяву з проханням знову направити його на фронт.

У 1946 році підполковник Щиров повернувся в Москву і попросив послати його служити якомога далі від столиці. Призначили командиром полку у Вірменію. Стосунки з дружиною нормалізувались. Але одного дня пролунав телефонний дзвінок із Тбілісі. Народний депутат Берія приїхав на зустріч з виборцями і пропонував Софії зустрітися, обіцяючи прислати літак. Та відмовилась, але сімейні стосунки знову погіршились.

У 1947 році Щирова викликали в головний штаб ВВС і знову призначили інспектором по техніці пілотування. І знову розпочалися настирливі дзвінки. Проявивши наївність, Щиров повідомив про це в партком ВВС, назвавши прізвище розтлінника. Наступного дня вийшов наказ про звільнення з посади одного з кращих в армії пілотів-винищувачів. І направили в Ташкент начальником аероклубу. В Ташкент дружина не поїхала...

Якось Сергія Щирова знову викликали у Москву. Герой вирішив по дорозі в Ташкент заїхати у Вірменію до друзів, з якими недавно служив, поділитись своїм горем. У стані крайнього відчаю його вночі затримали прикордонники біля річки Аракс. Під час обшуку виявили Золоту Зірку Героя, два ордени Леніна, ордени Червоного Прапора, Червоної Зірки, Олександра Невського, Кутузова, Вітчизняної війни ІІ ступеня, югославський орден Партизанська Зірка І ступеня. Всього 15 вищих нагород.

Після допитів у КДБ Сергія Щирова відправили в Москву у знамениту Луб'янку. Так з'явилась судова справа № 2508. Коли Сергій Сергійович назвав прізвище могутнього чекіста, слідчий Морозов почервонів і тремтячою рукою натиснув на кнопку дзвінка. У кабінет миттєво заскочили двоє беріївських дебілів-мордоворотів. Били професійно, зі знанням справи...

Звинувачувальний висновок по справі Щирова вмістився в одному абзаці: "...будучи вороже настроєним до ВКП(б) і радянської влади, намагався зрадити Батьківщині — перейти кордон".

Після кабінетного зачитання звинувачувального висновку справи № 2508 одразу ж винесли вирок: "Щирова як зрадника засудити на 25 років ув'язнення"... Саме в цей час сталінське правосуддя відмінило розстріл, що і врятувало життя С.Щирову.

В полярній Інті С.С.Щиров пройшов особливі знущання, побиття, приниження людської гідності — адже він посягнув на самого господаря ГУЛАГу. Крім того, в'язень всім розповідав, за що він постраждав, тому йому інкримінували новий злочин: "...антирадянську пропаганду, образливі висловлювання про керівників партії та Уряду СРСР і — нові 25 років конц-таборів".

Там життєва доля звела Сергія Щирова з тими, хто разом з німцями полював на Тіто, з кубанськими козаками Іваном Липитюхою та Трохимом Прудником.

Зі смертю "вождя всіх часів і народів" та розстрілом Берії в грудні 1953 року член слідчої групи прокуратури СРСР, державний радник юстиції другого класу Терехов допитав і Щирова. Він одразу установив невинність в'язня. Дав показання і беріївський полковник Рафаель Саркісов, що неодноразово привозив Софію Вольську (у беріївському списку була № 117) до шефа-розтлінника.

Хоча після допиту генеральний прокурор Руденко виніс протест на рішення особливої наради МДБ СРСР, де слідство по справі Щирова вели беріївські холуї генерал-полковник Абакумов та полковник Комаров, але реабілітація не відбулася. Йому лише зменшили покарання до п'яти років і звільнили після першої амністії. >

За Щировим зачинились концтабірні ворота. А що робити далі? Здоров'я знівечене, немає ні грошей, ні кутка, де можна прихилити голову.

Повернувся у рідну Якимівку Запорізької області. Влаштувався фотографом. Ночами писав про концтабірні будні. Але доля тих рукописів до цього часу невідома.

Знівечений табірними муками організм не витримав. Ставало все гірше і гірше. Хтось порадив (чи спеціально попросив) відправити Сергія Сергійовича Щирова в Казанську психлікарню. Туди відправляли всіх небажаних режиму пацієнтів.

Там у 1955 році він і помер. У віці 40 років. І лише після смерті Герой Другої світової війни був реабілітований. Указ Президії Верховної Ради СРСР про позбавлення звання Героя Радянського Союзу відмінено. Але це вже нічого не міняло.

Українська держава зобов'язана віддати належне Сергію Щирову. Ради справедливості на державному рівні треба зажадати від Росії узаконити присвоєння покійному звання двічі Героя Радянського Союзу.

А в Запоріжжі та Якимівці увічнити його славне ім'я у назвах вулиць чи площ.

Віктор Кудінов, ветеран педагогічної праці, інвалід ІІ групи

Архів "ВГ-Історія (ХХ століття)"

 31.05.06, 11:37 Партизанське задзеркалля
 18.04.06, 14:01 Командир афганських "командос"
 06.04.06, 20:36 Хрещений батько ГУЛАГу
 04.04.06, 13:34 Таємниці кіровоградського спецназу
 04.04.06, 13:28 Героїка двадцятих. Людина — проблема
 13.02.06, 13:29 Героїка двадцятих. З непокірного роду
 28.11.05, 14:50 Чудо лицарського чину
 18.11.05, 14:36 Немирний атом
 26.07.05, 12:30 Про що мовчав Левітан
 24.06.05, 14:54 До 22 червня. День народної скорботи
 21.06.05, 13:38 До 22 червня. Ати-бати, йдуть "штрафбати"
 21.06.05, 13:32 До 22 червня. Рік напередодні війни в агентурних повідомленнях
 07.06.05, 10:47 Кіровоградське небо
 14.03.05, 14:35 Правосуддя тоталітарної доби. Думки під вартою. Олександр Горошко
 01.02.05, 14:54 Солдати шостої заповіді. Наші у тропіках. Сьєрра-Леоне
 13.01.05, 16:55 Солдати шостої заповіді. Кіровоградці в Сараєво
 10.01.05, 14:31 Ішов січень 1944-го...
 27.11.04, 03:18 27 листопада — День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Хліборобський рід діда лавріна
 09.08.04, 14:30 Місто з минулого. Кіровоград 1980-х років
 14.06.04, 14:39 За крок до всесвітньої катастрофи. Куба 1962-63
 06.06.04, 10:17 Відкриття другого фронту. 60-річчя операції "Оверлорд" (D-Day)
 29.04.04, 13:07 До року Польщі в Україні. Пілсудський у домі Тарковських
 29.03.04, 15:57 Історія міста над Інгулом. Святу Анну вже пошановано, а коли ж вшануємо пам'ять про щедру жінку?.. Пологовому будинку №2 імені святої Анни — 100!
 17.03.04, 19:27 Історія міста над Інгулом. Як заговорив перший кіровоградський динамік?
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 12.02.04, 16:07 Орда. Червоні знамена, комсомол, Перша кінна, порив, самопожертва...
 27.01.04, 13:38 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 2
 26.01.04, 20:18 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 1
 25.12.03, 00:18 Дарунок кіровоградським районам на 30-річчя
 03.10.03, 14:40 Дитячий садок у Єлисаветграді
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 23.06.03, 14:15 Три подвиги Григорія Рудика
 30.05.03, 11:41 Продовжується робота по збору матеріалів до "Книги Пам'яті України" та "Книги Скорботи України"
 08.05.03, 16:24 І мінер, і зв'язківець
 26.04.03, 10:24 26 квітня — чорнобильська пам'ять. Вони — перші
 16.04.03, 11:27 Геній пензля і мозаїки. Григорій Синиця у нашому місті. Історія одного фото
 09.04.03, 11:46 Гвардійцям допоміг... Гітлер
 08.04.03, 18:30 Підрозділ особливого призначення
 19.03.03, 15:13 Бити ворога, як Щиров
 03.03.03, 14:33 В історії залишиться тільки те, що зафіксовано
 25.02.03, 14:02 Пам'ять засніжених альп
 22.02.03, 13:15 Уроки, які завжди з нами. А серце розірвав Афган, або Чому з гір тікають вовки?
 15.02.03, 19:17 Афганістан. "Ми виконували особливі завдання"
 28.01.03, 12:50 Історія вчить. НТС як фата моргана
 27.01.03, 15:36 Про Ревуцьких у Добрій не забули...
 22.01.03, 13:48 22 cічня - День соборності України. Забувати не можна...
 08.01.03, 22:59 Пам'яті баби Єлисавети та багатьох інших...
 23.12.02, 16:30 "Нам потрібна історія, яка є учасником нинішнього життя"
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 04.12.02, 11:45 Архіви - це наша історія
 16.09.02, 15:31 Дивне місто над синюхою
 30.08.02, 18:19 А центр України таки у нас, на Кіровоградщині
 30.08.02, 18:11 Кіровограду - 250. А ви знаєте, хто такий Волохін?
 26.08.02, 16:38 Храм на крові
 25.06.02, 14:11 Навздогін публікації "Історія "чорнобильського" напису"
 09.05.02, 19:51 Восток - дело тонкое... Тем более, если он Ближний
 26.04.02, 15:16 Чорнобиль. Як це було...
 03.02.02, 12:42 До 10-річчя прийняття постанови про національний прапор. Кольори, що дають надію
 31.12.01, 17:15 Як святкували новий рік у Єлисаветграді
 07.12.01, 00:02 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 5)
 06.12.01, 23:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 4)
 27.11.01, 17:23 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 3)
 27.11.01, 17:16 Роман Коваль: "Я прийшов у цей світ, щоб повернути україні душі загиблих героїв"
 18.11.01, 17:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 2)
 11.11.01, 14:31 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 1)
 09.11.01, 14:43 Час жорстоких перемін
 09.11.01, 14:38 Колесо історії
 08.11.01, 11:23 "Ятрань" розвалює імперію

 

"ВГ" №
(00.00.0000)

Погода, Новости, загрузка...

 


Copyright © 2001–2009 "Вечiрня газета", (admin@vechirka.com.ua) , Vechirka.com.ua
Використання матерiалiв cайту дозволяється лише з посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.com.ua. Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование материалов сайта разрешается только со ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.com.ua. Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!