Найстар_ший в К_ровоградськ_й област_ репресований — д_д Лавр_н Чудний _з села Оситна Новомиргородського району. Коли Лавр_на Дмитровича арештували, йому було 83 роки.

...У травн_ 1930-го оситнянський актив з_брався на збори. У сел_ колгосп уже був створений, але, очевидно, справи йшли поганенько, _, як тод_ було прийнято, причин негаразд_в шукали не в орган_зац_ї прац_, а в класових ворогах. Перша хвиля розкуркулення в Оситн_й уже пройшла, але актив без вагань знайшов "винних" у занепад_ господарства. _ першим серед них назвали 83-р_чного д_да Лавр_на. У протокол_ збор_в зазначалося: "До 1917 року мав 15 десятин власної земл_, ол_йницю, крупорушку, в_ялку, ш_сть коней, п'ять свиней, три корови, млина, к_нну молотарку, с_валку, фургона, др_бний с_льськогосподарський реманент. Зараз має ол_йницю, крупорушку, в_ялку, с_валку, млина, фургона, двох коней, одну корову, др_бний с_льськогосподарський реманент". Разом з ним "винними" визнали Захара Шульгу та Володимира Чоботаря, так само м_цних господар_в.

Усе сл_дство зводилось до взяття к_лькох св_дчень про те, що Чудний, Шульга та Чоботар — запекл_ вороги колектив_зац_ї, вороже ставляться до "...переведення р_жних кампан_й комрадвлади, чи то хл_бозагот_вля, чи пос_вна" (до реч_, справа велася українською мовою, _ запеклим противником внесення зм_н у правопис можна було б заглянути у так_ справи, щоб переконатися, як_ саме мовн_ форми побутували в Україн_. — С.О.). Св_дки п_дтвердили також те, що д_д Лавр_н Чудний в_дкрито см_ється з колгоспник_в (коли їхали вперше с_яти, в_н казав: "Див_ться, голота-лодир_ їдуть у поле с_яти!"), поширює чутки, н_би розкуркуленим повернуть усе забране у них майно, а вс_ разом вони шалено аг_тують, аби люди забирали коней _з колгосп_в та не усусп_льнювали озимину, бо залишаться голодн_.

Окружний прокурор в_дправив справу на досл_дування, вказавши, що треба встановити конкретн_ факти. Досл_дування носило такий самий характер, як _ сл_дство: ще к_лька селян-б_дняк_в п_дтвердили, що назван_ господар_ "розлагають маси", один _з них уточнив, що хоч актив _ не чув таких розмов, але ж про те св_дчить фактичний розвал колгосп_в... Додатковою виною д_да Лавр_на вважалося те, що його сина _ зятя уже розкуркулили. А всього в д_да Лавр_на було дев'ятеро д_тей. Дружина його Мар_я на той час давно померла (д_д 1847 року народження), а вс_ д_ти були вже доросл_, мали свої с_м'ї. Сини — Степан, Грицько, Данило, Гнат, Василь та доньки — Мотря, Мар_я, Марфа, Ганна.

У справ_ згадується розкуркулений зять Григор_й Ружин. Можливо, Григор_я розкуркулювали до 30-го року, але в_н був священиком _ у 1937-му в_д тод_шньої влади одержав вищу м_ру соц_ального захисту (так ц_лком всерйоз писали у документах) — розстр_л.

Син д_да Лавр_на Степан жив у тому ж сел_ — Оситн_й. Дуже любив хл_боробську працю, тож, будучи сином м_цного господаря, _ сам мав добре хазяйство. Як на той час, вважався осв_ченим — зак_нчив церковно-приходську школу. Коли ще т_льки насувалася кампан_я, хтось _з б_льшовик_в попереджав його, аби розпродав хазяйство та їхав у м_сто, там, мовляв, не вистачає грамотних людей у кер_вництв_, тож кар'єра буде забезпечена. Але Степан не в_рив _ не уявляв, як це можна покинути землю, село. Не в_рив в_н _ тод_, коли вже орган_зувалися колгоспи _ от-от мало початися розкуркулення, що можуть забрати все, надбане роками прац_. Вважав: щось заберуть, а щось _ лишать, руки ж _ голова на м_сц_ — надбаємо ще.

Згадують його доньки Ольга _ Євдок_я, як_ зараз мешкають у К_ровоград_: "Перед розкуркуленням ми мали п'ять-с_м десятин земл_, хату на дв_ к_мнати, хл_в, корову з двома телятами, двоє коней, лоша, саж _з трьома поросятами, клуню, амбар, погр_б, л_тню обору для худоби, плуг, борони, в_ялку, круподерку. Батько дуже любив коней, вирощував їх на продаж, нав_ть на виставки його скакуни потрапляли.

Запам'яталися свята р_здвян_. Ц_лий веч_р до нас _шли д_ти — батьков_ хрещеники, яких було к_лька десятк_в. На Р_здво мати пекла калач_ _ викладала на полиц_ у три ряди — аж п_д саму стелю. А батько спец_ально для хрещеник_в нам_нював височенький пузатенький глечик др_бних грошей, купляв цукерки. Варилися кутя, узвар. Гор_ла св_чка п_д _коною (_кона у св_тличному кутку стояла велика, як п_встола, в_дкривалася защ_пкою збоку, там, до реч_, лежали дв_ золот_ обручки батьк_в, материн золотий браслет). При розкуркуленн_ усе це пропало _ мати картала себе: "Що б то було сховати, це ж не коняка", коли на золото можна було хл_б вим_няти в голод (за книгою "Голоси з 33-го").

Якогось зимового дня 1929 року увесь затишний св_т їхньої дружної с_м'ї зник. Забрали все, — _ худобу, й реманент, _ одяг, _ _кони, й зерно, — до останнього бурячка з погреба. Вигнали _ з хати. С_м'ю мали в_дправити в Архангельськ. Але батько не дався арештувати, вт_к. Мат_р же потримали трохи п_д арештом _ в_дпустили, вона була кал_кою, в молодост_ перехвор_ла тифом. П_зн_ше Тетяна п_шла до своєї р_дної сестри в Лутк_вку (нин_ село Олекс_ївка), аби там, працюючи в радгосп_, пережити голод. А д_тей Степан в_дв_в у Новомиргород, де б_ля зал_зниц_, у прим_ському сел_ Костянтин_вц_, жили його брати Гнат _ Данило та сестри Марфа _ Мотря з_ своїми с_м'ями. В_дкрито прийняти куркульських д_тей вони не могли, бо в_дразу ж поплатилися б, то д_вчатка (а їх було троє) весь час переховувались по горищах та по сараях. Степан теж переховувався, вноч_ приходив до д_тей, приносив, що де вдасться д_стати чи заробити. Так тривало аж до 32-го року. Коли почалися голодн_ дн_, Степан ще якийсь час тримався, йому вдавалося заробити по навколишн_х селах то якусь склянку круп_в, то знайти десь у людських городах жменю гнилої картопл_, але прийшов такий момент, що в_н уже ледве тримався на ногах. Вир_шив — будь що буде, п_ду на базар щось украду. П_шов, позаглядав, але вкрасти не вм_в, подумав: вертаюся до д_тей, н_куди вже в_д них не п_ду, як прийдеться вмирати з голоду, то будемо разом. Коли дивиться, йде якась ж_нка, дуже гарна, чепурна _ несе важк_ сумки. Майнула думка: допоможу їй нести, може, дасть що-небудь поїсти. Ж_нка спочатку до змученого _ об_рваного чолов_ка поставилася з осторогою, а пот_м таки дов_рила свою ношу. Прин_с до квартири, ж_нка запросила до хати, щоб погодувати, не м_г в_дмовитись. Зайшов, а там — начальник в_дд_лу НКВС зал_зничної станц_ї, чолов_к т_єї ж_нки. Под_тися — н_куди. Розпов_в усе, як є. Який янгол пролет_в у ту мить над тим начальником — нев_домо, але в_н зам_сть того, щоб, як належало, заарештувати Степана, не т_льки в_дпустив його, а й дав хл_ба, сала, борошна _з собою.

Д_ти тод_ переховувались у сараї в батькового брата дядька Данила. Яка ж то була для них рад_сть! А маленька Євдок_я вперше у своєму св_домому житт_ мала таку розк_ш, бо ж поки хл_б був св_й, вона, зовс_м маленька, цього не пам'ятала.

Той начальник влаштував Степана на роботу — топити баню, що була при зал_зниц_, там б_ля бан_ вид_лили їм латочку земл_. Ж_нка начальника дала трохи др_бної картопл_, _ншого нас_ння, щоб її зас_яти. З часом купили маленьку хатину, пот_м б_льшу, повернулася мати Тетяна. А д_д Лавр_н, якого у 1930-му засудили до п_втора року тюрми, а пот_м дали три роки умовно, майже дев'яностор_чним помер у 1935, доживаючи в_ку у своєї доньки Мотр_, у сел_ Костянтин_вц_, де на с_льському цвинтар_ дос_ є його могила.

Вже п_зн_ше, п_сля в_йни, доньки Степана здобули осв_ту. Ольга _ Ганна багато рок_в вчителювали, Євдок_я працювала бухгалтером. Д_ти Григор_я Ружина роз'їхались — Дмитро аж у Груз_ю, Раїса — в сус_дню область. Анатол_й вчителював у Новомиргород_, Леон_д, як батько, став священиком, комун_стична влада пересл_дувала його вже й у 60-70-т_ роки.

Один _з правнук_в д_да Лавр_на — Леон_д, по-своєму продовжив хл_боробську традиц_ю роду — став доктором с_льськогосподарських наук, автором винаходу герб_циду б_олог_чного походження для зернових культур. Винах_д зареєстровано, але грошей для промислового виробництва засобу, який би дозволив позбавити наш_ поля х_м_чного оброб_тку, нин_шня влада знайти не може.

_стор_я цього роду типова для України. Як_ диявольськ_ експерименти, накинут_ злою силою, протистояння, ламання доль с_мей _ житт_в пережив наш народ. То х_ба ж для того, щоб знову повторювати щось под_бне?

_ ще — не могла не розказати цю _стор_ю. Бо трапилась ун_кальна можлив_сть просл_дкувати долю героя розпов_д_ _ його нащадк_в в_д арх_вної справи 1930 року по сьогодн_шн_й день. Бо ж д_д Лавр_н — м_й прад_д.