МЕНЮ










20 грудень 2013 - 14:12

Кіровоградський Галілей


Почувши від мене, що хочу написати про нього в газету, Анатолій Ігнатьєв виявив неабиякий супротив: мовляв, не заслуговує він такої уваги, бо нічого видатного чи надзвичайного не створив. "А саморобний телескоп, скажете ви, у кожній українській хаті стоїть?" – наполягав на своєму я. "Та який він саморобний! – не здавався Анатолій Васильович. – Саморобний – це коли й лінзи власноруч виточені…" І все-таки я випросив у Анатолія Васильовича згоди на те, щоб розповісти широкому загалу і про його телескоп, і про його давню пристрасть до конструювання. Зустрівся з Ігнатьєвим я в його кабінеті-майстерні у Кіровоградському педуніверситеті, де він працює телефоністом.

– Це все через дітей. Точніше, онуків, – таку причину створення телескопа спершу назвав Анатолій Васильович. Та одразу ж пригадав більш, так би мовити, глибинну: – Коли був малим, улітку доводилося спати на сіні, просто неба. Дивлюся, бувало, на небо, на зорі і думаю: що ж там далі?..

До реалізації ж цієї мрії дитинства – роздивитися детальніше, ніж неозброєним оком, небесну височінь – Ігнатьєва підштовхнула декілька років тому онучка.

– У четвертому чи п’ятому класі Настя дуже захопилася астрономією, – розповідає Анатолій Васильович. – Вона в цьому віці уже знала відстані між планетами Сонячної системи і таке інше. І я сказав їй: "Якщо ти так цікавишся, зроблю тобі телескоп". Креслення узяв в інтернеті, там же виписав окуляри. Лінзи дістав у знайомих. Знадобилися й алюмінієвий бідончик, і шестерні від телеграфного апарата, і черв’ячна передача від автомобільних "двірників", і ще багато чого. Досить гарна конструкція вийшла, й не скажеш, що не на заводі виготовлена!.. Настя – уже студентка, у нашому педуніверситеті вивчає іноземні мови, і зірки їй уже не такі цікаві, як у дитинстві. Зате дуже цікавиться ними менша моя онучка, Ярослава, вона зараз у перший клас ходить.

– Що можна роздивитися через ваш телескоп?

– Добре видно поверхню Місяця – кратери, бархани. Ярослава, поспостерігавши якось за цими краєвидами, сказала: "Дєдушка, там наче хтось ходе". А яка там краса, коли Місяць набуває червоного кольору!.. Телескоп мій – 160-кратного збільшення. А я хочу мати більш ніж 200-кратне. Оце мені знайомий токар виточив, – Анатолій Васильович узяв полімерну трубу, деталь майбутнього телескопа, і одразу ж охарактеризував ж її творця: – Дуже точно робить, до міліметра, я його начальнику сказав, щоб такими хлопцями не розкидався. А оце, – Ігнатьєв дістав із задньої кишені штанів якусь шестерінку, – від рахувальної машини. Отут вона крутитиметься, а отут оце виїжджатиме…

– Бачу, вашій дружині треба бути обережній при пранні.

– Буває і таке. Вкине іноді Люда, це так жінку звати, в машинку мої штани, а там якась залізячка в кишені, і деренчить вона до кінця прання.

– До речі, як дружина ставиться до вашої технічної творчості? Лояльно?

– Та не дуже. Каже: "Дурнички це все". А я їй: "Ти коли пиріжки печеш, я ж не мішаюся".

– Здається, ваше захоплення коштує чималих грошей.

– Зарплату віддаю жінці. Та викручуюся. Виручають друзі – той деталь якусь дасть, той виточить потрібну річ. Дзвоню недавно знайомому: "Михайловичу, у тебе є таке-то?" А він: "Приїжджай, найдьом".

– Як я зрозумів, тяга до техніки у вас – із дитинства. Пригадуєте свої перші витвори?

– Коли ходив у четвертий клас (а жив у Крупському Кіровоградського району), мені потрапила до рук книжечка "Саморобні двигуни". За однією із зображених в ній схем я змайстрував електродвигун з двополюсним якорем. З консервної банки, інших підручних матеріалів. Працював двигун від батарейки. Хотів зробити ще й паровий, та не було тоді в мене можливості виточити всякі кривошипи.

А якось, пригадую, змайстрував пристрій на зразок акваланга. Балон – з автомобільної камери, маска – з протигазу. По півгодини просиджував на дні ставка. Хлопці у цей час були на березі, поряд з камерою, з якої через шланг подавалося мені в маску повітря. Дорослі, проходячи повз, питали, що це значить. А хлопці: "Та Толька ж під водою!"

Світло провів я у хату, коли був у восьмому класі…

Не випадково Анатолій, коли став дорослим, влаштувався у систему електрозв’язку. Трудився там сорок років. Тепер от – у педуніверситеті. Відповідає Ігнатьєв тут за телефонну та електричну мережі. У його кабінеті-майстерні стоїть генератор, з допомогою якого швидко виявляються пошкодження на лінії, це винахід Анатолія Васильовича. Та не тільки на електро- та телефонній техніці знається Ігнатьєв. Він – і тесля, і муляр, і зварювальник, і слюсар.

– Якщо хтось щось робить руками – це мені цікаво. Інтересно навіть, як шиють, як малюють. Є в мене знайомий художник. Та це ж талант треба мати! – Анатолій Васильович розчаровано махнув рукою. – А ще я таке скажу: у невмілого руки не болять.

– Чув від декого з ваших співробітників, що маєте власноруч зробленого деревообробного верстата.

– Дійсно, зробив я такий багато років тому. Деталі замовляв у знайомих спеціалістів. З допомогою верстата виготовив дитяче ліжечко. На ньому виросли і внуки, і правнук, і сусідські діти…

– Анатолію Васильовичу, а ви – часом не Плюшкін? – поцікавився я, кивнувши на різноманітне причандалля, розкладене на полицях у майстерні.

– Та трохи є. Як побачу якусь штуковину, одразу думаю, як би її використати з толком. У підвалі вдома в мене чого тільки нема! Є і старовина – магнітофон "Ростов", приймач "Эстония", і відеомагнітофони відносно недавнього часу… Викидати ж – шкода. "Эстонию", до речі, я переробив таким чином, що тепер вона бере й FM-хвилі.

– А є вас така справа, яку ви ніяк не можете довести до кінця – все щось заважає?

– Та є. Не вистачає часу, щоб доробити відеодомофон. Він правда, працював би й у теперішньому вигляді, та я його вирішив удосконалити, от і відімкнув. А жінка: "І коли воно вже буде готове?"

– Бачу, тут у вас у майстерні й комп’ютер є.

– І вдома є. Бо мені все цікаве. В інтернеті ж – стільки інформації. А от мій сусід Сашко, йому сімдесят шість, так йому все байдуже. Лампочка в кімнаті не горить – так він в тій кімнаті книжок не читає, розетка барахлить – так він може нею і не користуватися. Я йому сказав якось: "Дорогий мій, я хочу дожити до твоїх років і залишитися зі своїми теперішніми потребами". Так, мені треба, щоб порядок був, щоб усе працювало. Мені сімдесят, а я ще хочу купити дзеркальний фотоапарат. Жінка, правда, як почула вперше про це, не зрозуміла була: "Нада він тобі! Скільки їх у тебе вже є, тих фотоапаратів". А я їй: "Хочеться дзеркальний мати. Мене не стане – діти, внуки будуть ним користуватися". Жінка й припинила: "Ну, ти щось як намітиш собі…"

– У місті хіба роздивишся в телескоп! – раптово повернувся до астрономічної теми Ігнатьєв. – Тут випари, дим заважають. От якби на природі! Може, літом на Форос поїдемо, у мене є знайомий, який організовує такі поїздки. Отам уже надивлюся на Місяць. Я можу цілу ніч дивитися, я привичний.

Записав Віктор КРУПСЬКИЙ




20 грудень 2013 - 15:30
Алёна (вст)

очень хотелось бы посмотреть в такой телескоп.У меня двое мальчишек,старший (ему почти 10 лет)интересуется наукой.Есть ли в нашем городе научные секции с телескопами и микроскопами?Кружки химико-физические какие-то?

Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.36558 сек. / запитів: 8 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua