МЕНЮ










26 квiтень 2002 - 15:16

ЧОРНОБИЛЬ. ЯК ЦЕ БУЛО...


Отож, коли четвертого травня 1986-го року одержав телеграму з вимогою терміново прибути в Чорнобиль, знав, куди їде і для чого. Вперше витяг дозиметр у селі Орани: зашкалило. А це ще була навіть не 30-кілометрова зона...

Їхав туди на тиждень (таким був строк відрядження), а змушений був залишитись на місяць - головний санітарний лікар Чорнобильської зони отримав велику дозу опромінення і Володимиру Івановичу довелося заступити на цей відповідальний пост. Бачив і розумів, що система не готова адекватно і цивілізовано реагувати на ту страшну біду. У перший же день після аварії слід було проводити масову йодну профілактику, якомога ширше пояснивши людям, як, скільки і для чого приймати йод. Він був потрібен щитовидній залозі, яка, наситившись звичайним йодом, не сприймала б йодні радіонукліди. Володимир Чаплигін переконаний: якби це було зроблено вчасно, шкідливий вплив на здоров'я людей можна було б зменшити на 90 відсотків. Але виступити публічно і закликати вживати йод - на той час означало не лише рятувати здоров'я і життя людей, а розсекретити те, що рівень радіації високий і небезпечний. А це всіляко приховувалось. І коли йод таки почали давати на п'ятий-шостий день після аварії, це вже був практично не потрібний крок. Усе це бачили і розуміли лікарі, спеціалісти, не кажучи про академіків та професорів. Але жоден із високопоставлених керівників, від яких залежали серйозні рішення, не посмів узяти на себе відповідальність і скерувати процес у правильне русло. Академік Леонід Ільїн у своїй книзі "Реалії і міфи Чорнобиля" пише про цю ситуацію і підкреслює, що він доповідав про неї керівництву. Володимир Іванович додає:

- І тільки. А треба було доводити, наполягати. Адже ми - частка народу і коли гине народ, не можна розраховувати, що ти врятуєшся і матимеш нормальне майбутнє.

Володимиру Івановичу було боляче дивитися на молоденьких дівчаток, яких присилали в Чорнобиль куховарити, чи 18-річних солдатиків, яких часом без потреби тримали в зоні по місяцю і більше. Молодь, якій ще вирощувати наступні покоління, на думку головного санітарного лікаря зони, взагалі не варто було залучати до ліквідації аварії. Рядові ліквідатори часто проявляли зразки самовідданості, вони ретельно виконували все, що їм доручали, не маючи інформації, але й не жалкуючи свого здоров'я (смертність серед ліквідаторів нині у десять разів вища, ніж серед іншого населення), вони керувалися одним - якомога швидше й ефективніше подолати біду, і робили все, що від них залежало. Горе об'єднувало. Ніхто тоді не думав про пільги. У штаб зони надходили сотні і тисячі листів з пропозиціями, з науковими і псевдонауковими викладками, як подолати лихо. Люди пропонували свої знання, свою працю і навіть своє життя.

Лікарі-радіологи збирали і передавали у штаб одні дані про радіаційну обстановку, а увечері по центральному телебаченню чули зовсім інші. Уявіть собі - триває потужний викид, який дістав до Японії, накрив Скандинавські острови, а в цей час по телебаченню передають, що радіація у зоні зменшилась на 0,3. Чого 0,3 і що це означає? Спеціалісти високого класу змушені були на міжнародних конференціях і перед телекамерами молоти Бог зна що. ЗМІ тоді повідомляли, що до Чорнобильської аварії у Києві радіаційний фон був 14 мікрорентген на годину, а після аварії став - 12... У зоні гірко жартували - може, зірвати ще один реактор, щоб у Києві фон поліпшився?..

ДЕ І КОЛИ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ ЗОНА ЕКОЛОГІЧНОГО І МОРАЛЬНОГО ЛИХА?

Концепція по наслідках Чорнобильської трагедії, яка аналізує характери впливу аварії на населення України в цілому, була готова ще у 1989-му році. Згідно з нею вся Україна оголошувалась зоною екологічного лиха. П'ять районів нашої області накриті так званою уманською радіаційною хмарою. Черкаська область, яка теж зазнала її впливу, вчасно провела радіохімічні дослідження території, подала документи до прийняття Верховною Радою відповідного закону і її населені пункти тепер належать до зони екологічного контролю, а наші, розташовані поряд, - ні. Бо на дослідження, як сказали чиновники з відповідальних кабінетів, не виділили достатньо коштів. Яка знайома відмовка! А повернути щось уже набагато важче, бо змінилися деякі нормативи й критерії і наші показники уже ніби й не підходять. Але ж ніхто не досліджував, як вплинула і ще вплине радіація на природу краю, на людину, на наступні покоління. Володимир Іванович знає, що це справа дуже стабільна. Кожен радіонуклід має свій період напіврозпаду (це час, за який його активність зменшується наполовину). Для різних радіонуклідів він становить від кількох секунд до кількох мільйонів років. Основні радіонукліди - стронцій, цезій напіврозпадаються за 30 років. Доаварійного стану екології ми досягнемо через десять періодів напіврозпаду. Арифметика проста. Так само проста вона й щодо людини. Генетичне відновлення настає через сім поколінь (одне покоління у середньому 70 років).

А скільки років треба для морального оновлення?



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.46408 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua