ПОДІЇ У КІРОВОГРАДІ


ТРИВОЖНІ СИГНАЛИ ЧИ СИГНАЛИ БІДИ?

Юрій ЛІСНИЧЕНКО, Олег ШРАМКО (фото)

10.07.2009, 11:10

В Україні загалом і Кіровограді зокрема усе частіше виникають надзвичайні ситуації, пов’язані, насамперед, із високим рівнем зносу основних фондів і вичерпанням проектних ресурсів машин та устаткування (до 50 – 80 відсотків). Про причини такого стану справ і реалії у сфері забезпечення сталого функціонування міського господарства розповідає начальник управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Кіровоградської міської ради Сергій Коваленко.

48 АЗС: чи не забагато?

– На нинішньому етапі технічного розвитку українського суспільства надзвичайно важливим є дотримання правил техногенної безпеки. Бо негативні процеси в економіці України зумовлюють зростання кількості техногенно-природних надзвичайних ситуацій.

Якщо взяти для прикладу житлово-комунальну сферу Кіровограда, то її позбавлено фінансово-матеріального ресурсу (держава весь фінансовий тягар для її обслуговування й оновлення переклала на територіальну громаду) за відсутності будь-якої концепції капітального утримання інженерно- технічних мереж. Неефективна нормативно-правова база в царині техногенно-інженерної безпеки призвела до повного розбалансування та до відсутності відповідальності за неналежне утримання водно-енергетичної галузі міста (мільйонні борги за спожиті воду, газ, тепло). Зникло таке поняття, як відповідальність посадових осіб за локальні негаразди на об’єктовому рівні, коли суб’єкт господарської діяльності відповідає перед законом за невиконання взятих зобов’язань з надання послуг чи забезпечення тим чи іншим видом продукції. Це призводить до того, що, за оцінками українських фахівців, очікуваний сукупний матеріальний збиток від надзвичайних ситуацій і витрати на їх ліквідацію невдовзі можуть скласти понад десять відсотків від валового внутрішнього продукту. Це означає, що в найближчій перспективі за низкою показників економіка країни буде неспроможна компенсувати збитки від надзвичайних ситуацій. У Кіровограді вже перейдено цей рубіж. Міський бюджет тепер не здатен залатати всі дахи багатоповерхівок, відремонтувати й утримувати в належному стані автодороги, мостові переходи. Навіть на відновлювальні невідкладні роботи в будинку держказначейства в Кіровограді ні в обласному, ні в міському бюджетах немає необхідних п’яти – шести мільйонів гривень.

Прямі збитки від надзвичайних ситуацій, витрати на їх ліквідацію та реабілітаційні заходи з відновлення територій ставлять під сумнів спроможність економіки області й міста впоратися із "зализуванням ран" від надзвичайних ситуацій.

Нерозуміння та нехтування законами природи призводить до того, що в погоні за прибутками “ділові люди” створюють реальну небезпеку для населення Кіровограда. Йдеться, наприклад, про побудову в місті локальних потенційно небезпечних об’єктів – автозаправних станцій, яких у нас аж 48. Якщо їх поставити в лінію, то вони знаходитимуться на відстані чотирьохсот метрів одна від одної. А ми ще дивуємося, чому в нас такий високий рівень онкозахворювань, чому багато людей, які хворіють на астматичний бронхіт.

Несерйозним стосовно дотримання правил техногенної безпеки з боку держави є те, що вона не хоче або не може створити необхідні умови для забезпечення централізованого теплопостачання. Унаслідок цього зростає питома вага газового індивідуального опалення в багатоквартирних будинках. І все частіше від цього локального джерела опалення мешканці зазнають значних матеріальних і людських втрат. На сьогодні порівняно з 2007 роком питома вага приладів індивідуального газового опалення в місті збільшилася на 15 відсотків, що значно посилює небезпеку виникнення пожеж.

Сумною ознакою сьогодення стало тотальне ігнорування будівельних норм і правил, технічних умов експлуатації інженерно-технічних споруд, вимог Водного та Земельного кодексів України. Наші попередники лишили нам чітко геометрично вибудувані території, на яких було дотримано необхідних технічних норм і правил. Сьогоднішня ж бездумна забудова може призвести й уже призводить до техногенних аварій та незручностей.

Вода не завжди буває "доброю"

– Одна із найбільших нинішніх міських проблем – зношеність інженерно-технічних комунікацій – водопровідних, теплових, каналізаційних, стічних мереж. Наявні комунікації потребують постійного догляду й заміни через певний період. До того ж не можна прокладати поруч, наприклад, водопровідні мережі й електричні, бо внаслідок специфічних фізико-хімічних процесів, що відбуваються в цьому випадку, метал руйнується, і в трубах утворюються дірки. Уже більше п’ятнадцяти років левова частка інженерно-технічних комунікацій міста (а в центральній частині Кіровограда деякі з них прокладено ще за царату) ні планово, ні капітально не лагодили. Ті ж відновлювальні ремонти, які інколи виконують, є “латанням” локальних аварійних ситуацій, що не зменшує техногенного навантаження на них, а навпаки – збільшує. Унаслідок цього вода й каналізаційні стоки з отворів у трубах поступово руйнують цілісність грунту, зволожують його. Земля, перебуваючи постійно у зволоженому стані, розширюється. Відбувається непомітний для ока рух ґрунту, що призводить до його просідання і до руйнування фундаментів будівель. Як-от, наприклад, на Кущівці (вулиця Тульська), Катранівці (вулиця Жуковського), Новій Балашівці (вулиця Джерельна), у центрі міста (приміщення обласного управління праці й соціального захисту ОДА) на вулиці В’ячеслава Чорновола. Витікання води з дірявих труб призводить і до провалів на автодорогах. Такі були на проїжджій частині вулиць Орджонікідзе, Медведєва, Леніна тощо.

На мою думку, однією із причин руйнації будівлі Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру полягає в тому, що давно вже неремонтовані водо-, тепло- й каналізаційні комунікації навколо нього зробили чорну справу – розмили ґрунт, який, просідаючи, тягне за собою і фундамент будівлі, що спричиняє руйнацію її будівельних конструкцій. Тож під час реконструкції театру необхідно обов’язково замінити старі водо-, тепло- та каналізаційні комунікації навколо нього, а також зробити все необхідне, аби дощова й тала вода не потрапляла під стіни споруди. Якщо не виконати цих робіт, то будь-які мільйони, вкладені в реконструкцію споруди, будуть витрачені марно.

Прикладом того, як недоведена до кінця справа та непродумане втручання у природні процеси людини призвели до підтоплення 440 гектарів території міста (із яких 67 гектарів потребують невідкладного осушення), є реалізація в Кіровограді проекту вирівнювання, розчищення русла Інгулу та встановлення на його берегах бетонних плит. Було заплановано підняти природний рівень ріки в центральній частині міста. Задля цього розпочали будівництво гідротехнічної споруди під мостом на вулиці Кірова. Однак не довели цієї справи до кінця. Тож тепер прибережні ґрунтові води не можуть потрапити до річки, а водозливній системі не дає можливості функціонувати штучно підвищений рівень води в річці. Тому ґрунтові й дощові води, а також вода після танення снігу, не потрапляючи до Інгулу, знайшли собі іншу дорогу – підтоплюють центральну частину Кіровограда – від Ковалівки до Кущівки та від ріки до вулиці Гоголя. Ось так добрі наміри, недоведені до кінця, призвели до виникнення проблеми, яку за нинішніх фінансових реалій Кіровограду самотужки не розв’язати. Один із способів хоча б часткового полегшення ситуації – постійне очищення річища від штучного намулу. Зараз із 10,6 кілометра річки (саме таку відстань вона має в межах міста) очищено від намулу 5,2 кілометра. Звільнення Інгулу від намулу дає можливість частині грунтових вод усе ж потрапляти в річку, завдяки чому їх рівень у центрі міста може знизитися на метр і більше. Інших заходів, які б допомогли ліквідувати постійне й потенційне підтоплення центральної частини Кіровограда за тих умов, що склалися, немає.

Одвічне питання: хто винен?

– У Кіровограді до сьогодні є так до кінця і не розгадані загадки. Наприклад, пов’язані з підвальними приміщеннями, в які не зрозуміло звідки потрапляє вода. Одна з них стосується великих підземних пустот під Центральним сквером. Там ще на початку минулого століття знаходився житлово-торговельний комплекс купця Барського із підвалами, в яких зберігали всілякий крам. Хоча пізніше будівлі знесли, та підвали й надалі використовували за призначенням. Однак потім їх заповнила вода. Звідки вона там узялася – ніхто не може сказати. Спеціалісти Міністерства з надзвичайних ситуацій відкачували її. Але за тиждень води було стільки ж, скільки й до того. Прихильники однієї з гіпотез стверджують, що потрапляє вона туди із водогону, прокладеного ще позаминулого століття. Перевірити це неможливо, бо не збереглося будь-якої геодезично-архітектурно-планувальної документації того часу. І не лише того, а й набагато пізнішого, що створює украй несприятливі умови для ліквідації підтоплення підвалів. Одне знаємо напевне: вода в підвалах не річкового походження. Такого висновку дійшли спеціалісти, які здійснювали її аналіз. Однак і стосовно цього немає стовідсоткової гарантії, бо річкова вода може змінювати свій склад, проходячи через шари глини, чорнозему, гравію. Коштів же на пошуково-дослідницькі роботи в місцевому бюджеті катма, а на гроші з інших джерел сподіватися марно. Тож описана ситуація лишається вкрай актуальною і потенційно небезпечною.

Не менш заплутана справа із руйнацією фундаментів і стін приватних будинків на Великій Балці. Місцеві мешканці причину цього вбачають у підземних вибухах при видобуванні уранової руди спеціалістами шахти "Інгульська" Східного гірничо-збагачувального комбінату (під Великою Балкою якраз і триває її видобуток). Однак не все так просто. При заснуванні шахти 1968 року було проведено значну роботу з вивчення наслідків її майбутньої діяльності. І визначено, що це не шкодитиме ні будівлям нагорі, ні мешканцям. Сьогодні для проведення комплексних науково-технічних досліджень держава коштів не виділяє. Спеціалізованої ж лабораторії в Кіровограді немає. Вимірювання при вибухах приїздять робити фахівці з Кривого Рогу, Дніпропетровська, Жовтих Вод, чиїм висновкам про нешкідливість для будівель вибухів не довіряють великобалківці. Та в усій цій ситуації є й інший бік медалі. При наданні ділянок під будівництво на Великій Балці ніхто добре не досліджував властивостей тамтешніх ґрунтів. До того ж місцеві мешканці самі доклали рук до знищення річечки Біянки, яка там протікає. Засипали її сміттям й усіляким непотребом. Але ґрунтові води, які її живлять, нікуди не поділися. Вони просто тепер потрапляють не в засипане річище Біянки, а підмивають великобалківські будинки.

Можливо, обидва наведених вище фактори (діяльність шахти й просідання ґрунту) впливають на руйнування будівель. Можливо – один. Але визначити це без ґрунтовного вивчення проблеми, необхідних експертиз і досліджень неможливо. Без залучення фахівців найвищого рівня, вкладання в дослідження коштів з обласного, державного бюджетів (шахта "Інгульська" є державним підприємством) міська влада фінансово не спроможна визначити істинну причину руйнації приватних будинків на Великій Балці. Тож це проблема не місцевого значення, а значно глобальнішого.

Ну, а те, про що йтиметься нижче, до снаги змінити й на місцевому рівні. За будівельними нормами і правилами, при плануванні забудови міста тротуари повинні бути вільними від будь-яких споруд. На вулицях мають бути наявними з певних специфічних причин вільні від споруд місця, міським мешканцям необхідні парки і сквери. Квітники уздовж доріг є не лише їх окрасою, а й місцем пролягання комунікацій (адже там їх лагодити набагато зручніше, аніж під проїжджою частиною) та смугою для необхідного в майбутньому розширення доріг. Та сьогодні усі ці норми і правила чомусь часто нехтують. На тротуарах кіровоградцям доводиться раз по раз обходити (виходячи при цьому на проїжджу частину) то добудовані ганки, то цілі прибудови. На місці скверів і вільних від забудови за санітарними й технічними нормами місцях виростають як гриби після дощу один за одним чималенькі "хатинки". Бездумна забудова може призвести (і вже призводить) до техногенних катаклізмів. Жодна автодорога в центрі міста вже не спроможна без заторів прийняти наявні в обласному центрі автомобілі. А як же їх розширювати, коли вільні ділянки коло доріг (разом із тротуарами) швидко забудовують спритні підприємці? Квітники також перетворюють на будівельні майданчики. І як після побудови на них капітальних споруд ремонтники добиратимуться до водо-, тепло-, каналізаційних та інших мереж? Складається враження, що забудовники зовсім не розуміють, що техногенні надзвичайні ситуації виникають саме там, де не дотримуються норм технічної безпеки. А також там, де інженерно-технічні комунікації і споруди доведено до катастрофічного стану. Ліквідовувати ж наслідки біди набагато складніше, аніж не допустити її. Пам’ятаймо про це. Бо живемо в одному місті, в одній країні, на одній планеті. А від непродуманих рішень небагатьох може постраждати чимало люду…

 

"ВГ" №
(00.00.0000)

Погода, Новости, загрузка...

 


Copyright © 2001–2009 "Вечiрня газета", (admin@vechirka.com.ua) , Vechirka.com.ua
Використання матерiалiв cайту дозволяється лише з посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.com.ua. Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование материалов сайта разрешается только со ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.com.ua. Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!