МЕНЮ










20 березень 2020 - 11:42

Книга про землячку та її добрі справи


Наприкінці минулого року в Кропивницькому вийшла друком книга про мешканку селища Нового, невгамовну працівницю на культурно-просвітницькій ниві Віру Іванівну Махоріну, її творчі здобутки й тих, із ким вона – на одній творчій хвилі.

Коли на поличках бібліотеки з’являється нова книга – це завжди подія та нове знайомство. Віра Іванівна Махоріна добре знана на ниві культури Кіровоградщини, почесна громадянка селища Нового, та й просто неординарна, добра, світла людина. «З Вірою – надія і любов» – це збірка статей її власних та про неї, фотографій та віршів-посвят, зібраних та упорядкованих автором проєкту письменницею, членом Національної спілки письменників України, науковцем літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого Антоніною Корінь. Віра Іванівна – давній друг і партнер музею.

Згадуючи слова українського літературознавця Богдана-Ігоря Антонича «щастя – це трикутник, а в нім три боки: віра, надія, любов», я розумію, що це – ті орієнтири, які супроводжували героїню збірки протягом нелегкого життя, в якому чого тільки не бачила, чого тільки не пережила!

Сама Віра Іванівна вважає книгу «З Вірою – надія і любов» підведенням підсумків свого творчого життя. А її життєва доля складалася не лише з високих, світлих, духовних моментів, а й із великих розчарувань, після яких намагалась не впадати в розпач. Та не про себе говорить героїня збірки, гортаючи сторінки народженої книги. «Життя набувало справжнього змісту тоді, коли займалась улюбленою справою – несла культуру до кожного серця», – ділиться Віра Іванівна. А ще згадує поіменно усіх тих, чиї життєві й творчі шляхи так чи інакше перетиналися з її долею, хто також самовіддано примножував велич свого рідного краю. І таких людей близько чотирьох сотень! Ця книга – про людей праці.

«Ця збірка – пам’ятник живим і мертвим, – розповідає Віра Іванівна. – Серед тих, чиї прізвища згадано в книзі, є люди, які вдихали в мене бажання вирватися із сірої буденщини, які навчали мене не торгувати правдою і справедливістю, які власним прикладом засвідчували аморальність відгородження від чужого горя, серед яких шукала і знаходила мир та спокій у душі, коли життя ставало нестерпним».

Героїня книги – представник того покоління, яке самотужки вчилося міцно стояти ногами на рідній землі. Сила характеру та волі не раз допомагала в житті, а ще й спонукала робити рішучі кроки, бо Віра Іванівна завжди знала, чого хоче і завжди мала власну думку, яку твердо відстоювала. У спогаді «Сповідь невгамовної людини» віддала шану своїм батькам, які не таким уявляли майбутнє дочки, але не стали на заваді навчанню в училищі культури. Ця книга – про пам‘ять…

Гортаючи сторінки книги «З Вірою – надія і любов», звертаю увагу на піднесено-позитивний настрій особистих спогадів Віри Іванівни. Розповідаючи про неймовірний ланцюжок подій у своєму житті, вона дуже часто каже: «Яка це радість!», «Яке це щастя!». Яка то радість була, коли знаходила однодумців, з якими піднімали культурно-масову роботу в занедбаному Маловисківському районному будинку культури, коли на очах звичайні творчі колективи набували статусу заслужених, народних. Чим більша посада, тим більша відповідальність. На посаді директора обласного театру ляльок на превелике щастя поруч мала колектив, з яким відточувала свою майстерність, навчалася довіряти, цінувати дружбу, взаєморозуміння, підтримку. «Яка то радість і честь – нести культуру дорослим і малим!» – згадує героїня збірки. Ця книга – про щастя та радість.

Нещодавно в бібліотеці-філії № 17 міської централізованої бібліотечної системи (МЦБС) було відкрито літературну студію для початківців «Світанок». Ініціатори та наставники новоствореної студії – Антоніна Корінь та Віра Махоріна. Віра Іванівна відкрила засідання, привітала перших «промінчиків», які завітали на зібрання юних поетів, та поділилась особистим досвідом у досягненні поставлених цілей. Також побажала їм якнайскоріше поринути в безмежні хвилі поетичного слова, збагачувати свій духовний світ та не боятися випускати на волю свої думки у віршованій формі.

Віра Іванівна, безперечно, має дар надихати людей на творчі справи. Вона організувала чудову зустріч вихованців та вихователів ДНЗ «Золотий півник» селища Нового з поетесою Валентиною Саєнко. Валентина Лазарівна готує до видання збірку дитячих віршів, і саме вихователі дитячого садочка відгукнулись на пропозицію Віри Махоріної намалювати ілюстрації до майбутньої книги.

Бажання творити в ній було завжди. «На роботу літала, мов на крилах, а крила росли від добрих справ!» Вважаю, що ці слова Віри Іванівни – це зізнання в любові до улюбленої справи, до людей, до життя. Це неймовірний посил від старшого покоління до молодої генерації! Адже описані моменти життя героїні відбуваються на фоні найважливіших подій рідного краю і всієї країни. Це – і неймовірний злет заслуженого ансамблю народного танцю України «Ятрань» на міжнародній арені, і творчі звіти колективів художньої самодіяльності області в столиці України, звідки повертались переможцями, і неперевершені «Вересневі самоцвіти» та шевченківські дні! Можливо, сьогоднішнім старшокласникам і важко збагнути важливість всього цього, але з часом невідворотно прийдуть розуміння «живої спадщини» і подяка людям, які доклали чимало зусиль для збереження та документування творчого спадку. Ця книга – про спадкоємність поколінь.

«Ніколи не шукала теплого місця для облаштування та матеріального комфорту, – ділиться Віра Іванівна, – для мене завжди головним було те, які люди поруч та що корисного можна зробити для громади». Як секретар ради організації інвалідів, учасників бойових дій Другої світової війни селища Нового вона завжди була безмежно вдячна спонсорам та меценатам, до яких зверталась по посильну допомогу для ветеранів. Як велика шанувальниця поетичного слова була невимовно щасливою, коли здійснилась жадана мрія і світ побачила «Краплина» – збірка поезій поетів-земляків, яку вона ініціювала й до завершення проєкту керувала ним.

Віра Іванівна Махоріна хоч і розміняла дев’ятий десяток, але за все своє життя так і не вжилася з байдужістю і лінощами, ні хвилини не може сидіти без діла. Журналістка Валентина Левочко присвятила їй не одну статтю, серед яких – із влучною назвою «Ода людському неспокою». Наш світ не змінюється сам, його змінюють неспокійні, небайдужі. Завітавши до селища Нового навесні або влітку, неможливо не відчути радості та позитивної енергії від заквітчаних клумб! Героїня книги щиро дякує всевишнім силам, які дарують їй наснагу доторкнутись до землі та дати життя рослині. Я сама на власні очі спостерігала таїнство її догляду за квітами й була надзвичайно вражена тим, що почула: Віра Іванівна з ними… розмовляє! Ця книга – про любов до природи.

Завдяки збірці «З Вірою – надія і любов» прийдешнім поколінням залишається пам‘ять про майже чотири сотні земляків: невгамовних працівників культурної ниви, терплячих освітян, милосердних лікарів, відповідальних посадовців, поетів, почесних громадян селища Нового, ветеранів Другої світової війни та їхніх удів, підприємців та й взагалі активних громадян. Дуже часто чую від Віри Іванівни такі слова: «Людина живе доти, доки живе пам‘ять про неї». Звідси і зародилась у неї мрія видати книгу, яка містила б матеріали про мешканців селища Нового, які в скрутні для країни роки боронили її від бід і негараздів. Яким же для неї безмежним і вистражданим було щастя тримати в руках збірку-вшанування «Новенчани на сторожі Вітчизни»! На її сторінках увічнено 335 учасників Другої світової війни, героїв неоголошеної афганської війни, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, захисників України, які полягли за незалежність країни в російсько-українській війні. Це – книга-реквієм…

Я працюю в бібліотеці-філії № 17 МЦБС, книгозбірня обслуговує мешканців селища Нового та є відкритим простором для отримання будь-якої інформації та проведення дозвілля. У збірці «З Вірою – надія і любов» багато добрих слів присвячено жіночому клубу, який діє при бібліотеці. Ішли роки, змінювались назви – «Лілея», «Сусіди», «Світана», та незмінним залишається його призначення: зустрічі активістів жіночої громади селища для спілкування, нових знайомств, організації змін у житті громади. Віра Іванівна своєю сильною внутрішньою енергією та досвідом у найвідповідальніші робочі моменти бібліотеки підкаже, допоможе, виправить, організує, іноді зробить неможливе!

Збірка «З Вірою – надія і любов» – це книга про життя не лише окремої людини, це книга про життя селища, міста, рідного для всіх нас куточка Кіровоградщини. У ній є й статті Антоніни Корінь та Романа Любарського про обласний театр ляльок, який Віра Махоріна свого часу очолювала. А також вірші Леоніда Коцаря, Миколи Левандовського, Антоніни Корінь, їй присвячені. Ось один з них, написаний бібліотекаркою за фахом і поетесою, членом творчого об’єднання «Парус» Валентиною Саєнко, яку Віра Махоріна й Антоніна Корінь рекомендували на громадську посаду керівника літературної студії селища Нового.

Вірі Махоріній,
невтомній трудівниці

Не піддамся так рано безсиллю,
Хоч мій чуб вже давно в сивині.
І душевну накочують хвилю
За плечима пригаслі вогні.
Надвечір’я самотністю плаче,
Присмак солі на спраглих губах.
І як ворон зловісно не кряче,
Навіваючи тугу і страх,
Не зійду в переджнив’ї із поля,
Тепле серце у безмірі гін.
Як мене не принижує доля,
Я за нею іду навздогін.

У книзі використано багато фотографій, які ілюструють віхи життя героїні книги й багатьох її земляків. Героїня біографічного видання висловлює щиру вдячність українсько-болгарському видавництву «Зоріденн» (нашу землячку поважали і в Болгарії), яке швидко і якісно видало її, а також благодійникам, усім, хто працею і коштами допоміг книзі прийти до читачів: письменниці, членові Національної спілки письменників України Антоніні Корінь, Новенській селищній раді (нині – Новенський старостинський округ): селищному голові Сергієві Денисенку, секретареві селищної ради Ірині Огаль, заступникові селищного голови Ганні Семенюк, керуючому справами виконавчого комітету селищної ради Олені Шаповал, керівництву ПАТ «Кіровоградграніт», сім’ї доньки героїні книги Ольги Тесленко та внучці Анастасії Махоріній, подрузі Валентині Ігітян. Вдячна журналістці Валентині Левочко, редакторові «Нової газети» Інні Тельновій, упорядникові видання «Новенський вісник» та заступникові головного редактора видання «Вечірня газета» Юрієві Лісниченку, колективу міського літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого, поетесі Валентині Саєнко.

Книга щойно оселилася в бібліотеці, а вже має відгуки від своїх шанувальників.

В.І. Нікіфорова, пенсіонерка, свого часу працювала завідувачкою одного з відділень обласної психіатричної лікарні: «Дуже влучна назва книги “З Вірою – надія і любов”. Тому що саме такою я й пам’ятаю Віру Махоріну, коли ми разом організовували культурний відпочинок колективу обласної психіатричної лікарні».

Н.Р. Донченко, почесна громадянка селища Нового, колишня вчителька ЗОШ ІІ–ІІІ ступенів № 10: «Приємно згадати, як ми разом з Вірою Іванівною проводили творчі заходи з краєзнавства для старшокласників. А тепер про це читатимуть і мої рідні та знайомі!»

Н.І. Вербицька, працювала вчителем в ЗОШ І ступеня № 37: «Пам’ятаю свято “Краса душі людської”, яке відбулось у нашій школі, ініціювала його та написала сценарій до нього Віра Махоріна. Тепер читаю, згадую і дякую авторам цієї книги».

Н.М. Беляєва, медична сестра фізіотерапевтичного відділення селищної поліклініки: «На сторінках книги “З Вірою – надія і любов” багато сказано добрих слів про жителів селища Нового. Перегорнула сторінки збірки і згадала своїх колег, знайомих. Деяких немає вже серед живих… Але завдяки цій книзі в пам’яті вони залишаться назавжди».

Т.Й. Гузовська, пенсіонерка, працювала бібліотекарем у селищній книгозбірні: «Мені дуже приємно, що фонд бібліотеки, в якій я колись працювала, поповнився такою чудовою книгою. Віра Махоріна була неначе членом нашого колективу. Разом ми залучали мешканців селища до культурно-масових заходів. Про все там написано: і про наші будні, і про свята».

А.М. Бажан, пенсіонерка: «Ми з Вірою Іванівною однодумці, нам подобається садити квіти та доглядати за ними. У книзі “З Вірою – надія і любов” бачу дуже багато фотографій. Приємно усвідомлювати, що квіти біля пам’ятників, клумби біля Новенської селищної ради та поліклініки – це все справа рук Віри Іванівни, а я їй допомагала. Дякую авторам книги, що написали про нашу невтомну трудівницю!»

Надія Молдаванова, учениця 6-го класу ЗОШ № 10: «Відвідала бібліотеку й ознайомилася з книгою про нашу почесну громадянку Віру Іванівну Махоріну. Сподобались вірші про неї, а ще велика кількість фотографій».

У збірки «З Вірою – надія і любов» почалася власна біографія, свій шлях до читача: з рук у руки, від душі до душі…

Катерина САЛТАН,
завідувачка бібліотеки-філії № 17



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.3706 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua