МЕНЮ










20 вересень 2019 - 10:18

Коли відходять Майстри…


Передчасна смерть скульптора Віктора Френчка боляче вдарила по серцях багатьох. І тих, хто знав цього красивого, неговіркого чоловіка, і тих, до кого промовляють його твори – меморіальні дошки, пам’ятні знаки, окремі скульптури.

Останніх, до речі, було не так і багато. Бо він, будучи скульптором небуденного таланту і потужної працездатності, водночас був дуже скромним і непробивним. Тож, крупніші замовлення часто діставалися тим. хто умів доступитися до грошей та впливів, чи їхнім протеже. Та, схоже, Майстер не переймався цим, і роботи йому вистачало. За його дошками можна вивчати історію України та нашого краю, бо ж національне відродження часів незалежності повернуло у культурний, мистецький та науковий обіг чимало імен, доти забутих і заборонених. Пам’ять про них відтепер має залишатись живою і присутньою. І він повертав цю матеріалізовану пам’ять на наші вулиці, будинки, у серця майбутніх поколінь.

Про кожного, чиї барельєфи мали вийти з-під його рук, намагався дізнатися якнайбільше, іноді радився, що саме слід прочитати, аби краще відчути, вловити особливі риси, у погляді, формі, написі передати те найважливіше, що несла ця людина світові. У його промовистих руках було щось магічне, і я навіть не здивувалась, коли дізналась, що він був учнем учнів Родена, тож опирався на потужну світову школу скульптурного мистецтва.

Та багато про кого, чия пам’ять матеріалізована у його роботах, Віктору Васильовичу не треба було шукати інформації: він знав цих людей особисто. Валерій Гончаренко, Василь Ковпак, Борис Вінтенко, Леонід Куценко, Семен Сорока… Колись він пожартував, мовляв, мушу жити довго, бо ж усім вам (часто спілкувався у богемному товаристві) треба буде зробити меморіальні дошки.

Без роботи він не міг. З раннього ранку до пізнього вечора, іноді й без вихідних, він перебував у своїй майстерні, звідки проліг і його останній шлях. Творячи оригінальні вартісні мистецькі речі, він ніколи не замахувався на великі гроші. Насправді на такі, чого коштувала б його робота. Знаю випадки, коли платоспроможні замовники намагалися знизити ціну, користуючись його скромністю і невибагливістю. А для знайомих і друзів багато чого робив фактично безплатно, використовуючи зібрані громадою кошти на матеріали і майже нічого не залишаючи собі.

Віктор Френчко належить до плеяди тих Майстрів, які, на жаль, відходять від нас. Ні, українська земля не перестала народжувати мистецькі таланти. Але під впливом нинішнього розмагнічуючого інформаційного простору, рідко хто з них готовий роками відточувати свої здібності, здобувати академічну освіту, каторжно працювати заради творчої знахідки чи осяяння. Набагато легше йти уторованим шляхом, використовувати шаблонний підхід, плодячи поверховість і примітивізм, та заробляти якнайбільше грошей. На такий шлях багатьох підштовхують і амбіції, що стали буквально бичем нинішнього часу: слави і визнання хочеться сьогодні й зараз. Проти таких зваб часто не можуть встояти і великі таланти. Та історія залишить лише Майстрів.

Записала Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.3869 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua