МЕНЮ










7 березень 2014 - 20:18
Козацьке коріння нашого міста

Однією зі славних сторінок української історії є доба козаччини, свідчення про яку наявні не лише в писемних та усних джере-лах,айу музеях та приватних колекціях, де зберігаються побутові речі, зброя, трофеї козаків (на світлинах - дещо з них із експозиції Кіровоградського обласного краєзнавчого музею).

Кіровоград має безпосередній стосунок до козацтва, про що читачам "ВГ" розповідає кандидат історичних наук, доцент КДПУ ім. В. Винниченка Сергій Шевченко.

- Слова з гімну нашої держави, що ми, українці, козацького роду, стосуються всіх громадян України. А що може засвідчити про причетність до козацтва саме кіровоградців?

- Під час роботи архівістів, істориків, краєзнавців над фундаментальною книгою "Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область", виданою 1972 року в Києві, було зібрано унікальний матеріал про козацьку добу в Центральній Україні. Це стало можливим завдяки тому, що ця робота тривала переважно в часи хрущовської та шелестівської "відлиги". Автори статті про обласний центр у названій книзі кандидат історичних наук, доцент КДПІ ім. О. Пушкіна Петро Безтака та завідувач архівного відділу облвиконкому Олександр Нагорний дійшли висновку, що зимівники запорозьких козаків виникли на території майбутнього Кіровограда у другій половині XVI століття.

В обласному державному архіві зберігається особистий фонд єлисаветградського землеміра, краєзнавця, музейника, археолога Павла Рябкова, в якому міститься його рукописний запис про те, що до будівництва фортеці Святої Єлисавети "тут уже був зимівник запорожця Завади".

Першого березня, коли на Завадівці відзначали Масляну, я побував там у супроводі місцевого жителя офіцера у відставці Анатолія Тодоренка. Ми оглянули місце в районі кільцевої дороги, на якому, як каже чоловік, були (і він пам'ятає це) залишки кам'яної огорожі козацької стайні, про що йому розповідали старші люди. Поруч було п'ять рукотворних, на його думку, круч (одна є й донині) і два паралельних земляних вали. Усна традиція їх пов'язувала з турками. Гадаю, що вони могли відноситися й до козацьких чи раніших часів. Напевно, тут слово за археологами. Віктор Панченко з вулиці Завадівської чув, що колись у Гаврилівській кручі жив Завада. А інша мешканка цього мікрорайону кіровоградка Ніна переказує, що козак Завада з військом мешкав у завадівських ярах, що в районі нинішньої траси для мото- й автоперегонів.

- Певно, наше минуле з козаччиною пов'язує не лише Завадівка...

- В "Історичному нарисі м. Єлисаветграда", упорядкованому міським головою Олександром Пашутіним, стверджується, що фортеця Святої Єлисавети збудована "поблизу кордону зимівників запорозьких". Оте "поблизу", напевне, має означати, що сьогодні це - територія Кіровограда. Тоді вона входила до Бугогардівськоїпаланки Запорозької Січі.

У книзі "Герби міст України (XIV - перша половина XX ст.)" ідеться про те (з посиланням на статтю кіровоградського архітектора Віталія Кривенка в журналі "Знак"), що Єлисаветинська фортеця була споруджена біля зимівника запорожця Лелеки. Отже, козацьке поселення виникло раніше від укріплення. Видатний дослідник історії козацтва історик Дмитро Яворницький писав: "В урочищі Лелеківці... жив запорожець Лелека (тепер село Лелеківка.)". Минулого літа лелеківці відзначили ювілей свого колись окремого поселення, а тапер мікрорайону нашого обласного центру, відраховуючи цю дату від 1758 року. Однак гадаю, що Лелеківці більше років. За даними лауреата обласної премії ім. Володимира Ястребова Анатолія Пивовара, засновником Інгульської слободи (Лелеківка) був колишній мешканець села Цибулевого Яким Лелека. Про авторитет цього козацького ватажка свідчить обрання його 1756 року керівником Інгульської (Превізької) паланки, до якої входив південь нинішньої Кіровоградщини. У складі Слобідського козачого полку (створеного 1753 року) була й сотенна слобода Інгульська із сільцем Лелеківкою. Найдавніша згадка про це поселення - у збірнику документів А. Пивовара: "Успенська церква с. Дмитрівки. Іоан Левицький, брат вікарія (1752). Слобода Інгульська (Лелеківка) (1756)".

"Саме від зимівника запорозького козака Степана Лелеки веде свій родовід одне із кіровоградських передмість - Лелеківка. Існує вельми ймовірна гіпотеза, що саме від козацьких зимівників виникли також поселення Ковалівка та Балка", -писали кіровоградські історики, музейники Павло Босий та Петро Кизименко. Цю версію, на мою думку, можуть підтвердити топонімічні джерела. На Балці сьогодні є вулиці з козацькими назвами. У 1770-их роках біля Ковалівки у російськомовних документах фіксувалися Кринична балка та Криничний хутір. Усі три україномовні назви мають свідчити про давніше їх заснування корінними мешканцями, аніж було засновано фортецю Святої Єлисавети колонізаторами.

У статті російського дослідника С. Давидовича в санкт-петербурзькому багатотомнику "Живописна Росія" 1898 року, редагованому віце-головою Імператорського російського географічного товариства П. Семеновим, оприлюднено ще одну козацьку назву в історії нашого міста: "Фортеця була закладена... 18 червня 1754 року. У той час тут було невелике великоросійське розкольницьке поселення... Вигнані з насиджених місць розкольники переважно переселилися до Туреччини і польської України, але наступного 1755 року їм було дозволено. повернутися до Росіїзі збереженням свободи сповідання і політичних прав. Повернувшись, розкольники поселилися біля Єлисаветградської фортеці, і з них негайно було створено військове поселення Новокозачин".

- Зважаючи на доволі глибоку закоріненість козацької традиції в Кіровограді, варто було б про неї говорити й увічнювати наполегливіше, аніж це є сьогодні.

- Будемо сподіватися, що настане час - і замість вулиць Карабінерної та Верхньої Пермської (які носять імена царських частин, котрі ліквідовували Запорозьку січ), Дворцової (увічнює палац імператора Миколи І) з'являться козацькі назви, а на площі Героїв Євромайдану -пам'ятник Петрові Калнишевському, якого вісім разів обирали кошовим отаманом Запорозької січі і який хоробро боронив і загосподарював центральноукраїнські терени. Можливо, це трапиться, коли до міської топонімічної комісії ввійдуть фахівці - історик Юрій Матівос, кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко, історики-музейники Борис Шевченко, Микола Галицький, Микола Правда, Павло Рибалко, лауреат премії ім. Володимира Ястребова Василь Бондар, автор кількох краєзнавчих книг Віктор Погрібний, голова обласної "Просвіти" Олександр Ратушняк, доктор філологічних наук Григорій Клочек.

Записав Юрій Лісниченко




8 березень 2014 - 04:46
прпрпрпр (вст)

Козацтво - віджила своє шароварщина! Люди, не ведіться! Сучасні "козачки" можуть лише медалями брязкати і горілку цмулити. Намет вони поставили... Навіщо? Від дружин ховатися та бухати? Придурки. Слава Україні!

8 березень 2014 - 04:50
прпрпрпр (вст)

Про перейменування: хай ці довбодятли перейменовують кацапетовки, з яких приїхали. Згадайте про заміну КВЕДів, які були черги, які були "нервотрьопки". Ці мудаки, що хтять перейменування, хочуть ціле місто кинути у черги, вони керівники і прості люди їм пох. Одумайтеся, зара треба про соціалку думати, а не витрачати час і гроші на всякі дебільні переменування. Слава Україні!

Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.60601 сек. / запитів: 8 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua