МЕНЮ












11 жовтень 2013 - 11:49
"Ліки від депресії" від Миколи Цуканова

Миколу Цуканова знають у місті як успішного бізнесмена, відомого галериста, тривалий час він працював в органах влади. А ось про те, що він пише книги, відомо досить вузькому колу людей. Мені довелося прочитати деякі з них. Хорошою і корисною ідеєю було створення книги "Щоб пам’ятали" про кіровоградських ветеранів – декого із них уже немає з нами, а їхні родини перечитують цю книгу, показують дітям, онукам. На одному диханні прочитала іронічний детектив "Участковый Клевер". Є в Миколи Миколайовича і суто родинні твори – про рід Цуканових, вірші про кохання. А недавно побачила світ перша книга про живопис "Ліки від депресії".

Про історію її написання, а ще про те, як народилася в автора любов до живопису, як виникла ідея створити галерею й багато чого іншого – в розмові з Миколою Цукановим.

– Ця книга – результат десяти років захоплення живописом, спілкування з художниками, відвідування їхніх майстерень, – каже Микола Миколайович. – Саме десять років тому моя родина почала збирати картини. Поштовхом для цього стало відразу кілька подій у моєму житті. Хоча, мабуть, любов до живопису народилася набагато раніше. Мій старший брат Юрій – художник, і все моє дитинство було просякнуто запахом фарби, адже наша квартира більше нагадувала майстерню. Юрій – непрофесійний художник, однак у нього – тисячі картин, прихильники його творчості є в усій Україні, за кордоном.

Але повернуся до подій десятирічної давності. Якось, прогулюючись по ринку в Ізмаїлі, я побачив портрет жінки – розкішно одягненої, з гарною зачіскою. Я закохався у цей портрет, він заінтригував мене настільки, що я вирішив його придбати. У правому кутку картини був підпис художника – “Олександр Бистряков”, і рік – 1964-й. У митця, як я згодом дізнався, була дуже складна доля. Бистряков – з України, у роки Другої світової опинився в Німеччині, звідки переїхав до США. Художник дуже нудьгував за батьківщиною, хотів повернутися в Україну, зробити тут виставку, однак не встиг – він рано пішов із життя. Його останню волю виконала вдова, яка привезла прах чоловіка в Ізмаїл і організувала в рідному місті посмертну виставку. Картина і доля художника зачепили мене за живе. Перечитав купу спеціалізованої літератури, подивився сотні каталогів та сайтів, аби дізнатися більше про Бистрякова, знайшов чимало цікавих фактів про нього, про що пишу в своїй книзі.

Другий поштовх. Одного разу мене запросив до себе додому відомий в Україні бізнесмен. Знайомий із ним я був давно, однак і не здогадувався про його захоплення колекціонуванням предметів мистецтва, зокрема, живопису. Я побачив оригінали картин відомих українських та російських майстрів. Ці шедеври, які були на відстані витягнутої руки, буквально потрясли мене. Я попросив у власника колекції книги про живопис, які читав усю ніч. Це було десять років тому. Бачиш, ці дві події збіглися. З того часу відбулася зміна пріоритетів у моєму житті, прийшло усвідомлення того, що найголовніше. Я радий, що це сталося, інакше не поспілкувався б з багатьма художниками, дехто з яких уже пішов із життя, не побував би у їхніх майстернях. Ось із цих зустрічей, спілкування і народилася ця книга.

– Ви з усіма художниками, про яких розповідаєте у книзі, зустрічалися?

– Майже з усіма. Не мав можливості поспілкуватися лише з трьома – Олександром Бистряковим, про якого я казав вище, Володимиром Федоровим та Борисом Вінтенком. Але я спілкувався з рідними Федорова та Вінтенка, із сином Вінтенка Юрієм товаришую, завдяки йому багато дізнався про творчість батька. А ось із іншими довелося спілкуватися, бувати в їхніх майстернях. Це і творчі родини Костенків, Шаповалових, і Василь Коркишко, і Віктор Макаров, і Анатолій Янєв, і багато інших.

– А яким більше напрямком у живописі Ви захоплюєтеся?

– Спочатку мені дуже подобалися натюрморти, але зараз важко віддати чомусь перевагу. Подобається все, головне, щоб картина була неординарна, а художник мав свій стиль. Якось до мене за порадою звернувся знайомий бізнесмен. У нього вдома знайшовся один портрет. Якщо чесно, написаний, як-то кажуть, лівою рукою і лівим художником. Я спитав, хто на картині. Бізнесмен відповів, що якась його родичка. "Тобі подобається ця картина?". Знайомий відповів, що так. "Тоді вішай її на стіну і насолоджуйся. Не треба оточувати себе роботами тільки тому, що про них тобі знайомі сказали, що вони – популярного автора чи мають матеріальну цінність. Головне, щоб ця картина приносила задоволення тобі самому, несла позитивну енергетику".

Важлива для мене й особистість художника. Я не купую картину, доки не побуваю в його майстерні, не поспілкуюся із ним, не відчую його характер. Якщо зрозумію, що це – не моя людина, картину не купуватиму, адже вона матиме не ту енергетику. Наприклад, мені дуже подобаються картини Наталії Юзефович (на жаль, вона пішла із життя у 2009 році). Коли приїхав до неї, вона підвела мене до однієї зі своїх картин, яка називається “Самотність”, і сказала: "Відчуй, вона випромінює тепло". І дійсно, від цієї картини віяло теплотою, незважаючи на її назву…

– Чому назвали книгу "Ліки від депресії"?

– Живопис насправді є потужним засобом для зняття емоційної напруги та зміцнення внутрішнього потенціалу. На Заході наприкінці 60-х років минулого століття навіть з’явився окремий напрямок психіатрії – арт-терапія. Це метод, який використовує для лікування такі прийоми, як малювання, ліплення, заняття музикою, фотографування і багато чого іншого. Зараз я бачу, що люди, які приходять до нас в галерею, отримують позитивний заряд емоцій.

До слова, ідея створення галереї народилася ще вісім років тому, я вирішив: якщо у мене народиться дитина, обов’язково зроблю щось у місті для молоді, для того, щоб кіровоградці могли відволіктися від буденності, щоб про наше місто дізналися як про культурний центр. І це вийшло зробити. Хоча спочатку у мене було відчуття, що дуже мало людей по-справжньому люблять живопис. Пам’ятаю, як організував першу виставку – ми привезли до Кіровограда із Києва картини відомого художника, вартість яких була близько мільйона доларів. Виставка була грандіозна, її відвідало чимало кіровоградців. А вранці один з моїх знайомих зателефонував мені, і знаєш, яким було його перше запитання? "Де ти взяв сир для фуршету?" Мене це боляче вразило, я навіть вилаявся. Але згодом я побачив, що тих, хто захоплюється живописом, стає більше. Нашими виставками почали цікавитися, люди почали вникати в напрямки живопису, проявляти цікавість до творчості тих чи інших художників. Не скажу, що таких людей дуже багато, але вони є. Прикро тільки, що вчителі, наприклад, не дуже часто разом з учнями відвідують наші виставки. Хоча я передав для них до професійного свята безкоштовно тисячу квитків. Приходять, як правило, з одних і тих же шкіл, а є й навчальні заклади, представники яких у нас ще не бували. Тим часом, прищеплення любові до живопису – важливий елемент і саморозвитку, і виховання майбутнього покоління.

– У Вашій галереї експонуються не тільки картини. Запам’ятались, наприклад, виставки ляльок, речей радянського періоду, грошей…

– Власне, саме для того, аби привернути увагу відвідувачів до живопису, ми почали організовувати й такі виставки, які багатьом видаються більш цікавими, а потім вони приходять у галерею уже подивитися й картини. Цікавим також, на мою думку, є новий проект, який ми започаткували, – "Улюблене місто Єлисаветград", завдяки якому ми почали створювати невеличкий музей Єлисаветграда, нам вдалося зібрати чимало цікавих документів про наше місто, повернути їх з інших міст. (До речі, спочатку була ідея назвати галерею "Єлисавет-арт", але свою правку зробив відомий художник наш земляк Петро Оссовський, прихильник ідеї повернення Кіровограду історичної назви та противник вживання іноземних слів. – Авт.). Йдемо і далі. Інформація про нашу галерею є на 38 форумах України, і ми запрошуємо всіх приїхати до Кіровограда її відвідати. Ми зустрінемо гостя, покажемо йому Кіровоград, допоможемо поселитися в готель, підкажемо, де пообідати, які культурницькі заклади відвідати. До речі, тісно взаємодіємо з обласним краєзнавчим музеєм, музеєм Осмьоркіна, обласною бібліотекою імені Чижевського. Ми не сприймаємо один одного як конкуренти, ми – партнери, які об’єдналися для того, аби популяризувати наше місто і допомогти більше дізнатися про нього самим кіровоградцям.




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



Погода, Новости, загрузка...
pgt 0.43747 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua