МЕНЮ










25 лютий 2011 - 10:12

ЛЕСЯ УКРАЇНКА НА ЄЛИСАВЕТГРАДЩИНІ


Легкий екіпаж весело котився по бруківці нешироких єлисаветградських вулиць, доки не потрапив на грунтівку Кавказької. Зразу ж за візком з’явилися клубки пилюки, що вилітала з-під копит пари гнідих.

– А сонце й тут пече, як і в Одесі, – мовила одна з жінок, що сиділа на візку. – Застати б лише вдома Миколу Васильовича.

– Тпру! – весело гукнув візник. – Ось і потрібний вам будинок, – звернувся до панянок, які сиділи на задньому сидінні.

Він легко зіскочив з візка, підійшов до пасажирок і допоміг їм ступити на землю, вкриту придорожнім споришем.

– Чекайте нас, ми не на довго, – звернулася до візника молода пасажирка. – Ось тільки дізнаємося, чи вдома господар.

Скрипнула хвіртка, і гості зникли за нею. Невдовзі звідти почулося розкотисте, радісно-здивоване:

– Боже ж мій, гості які до нас приїхали! Гості дорогії! Запрошую, запрошую до господи.

Це Микола Васильович Левитський зустрічав своїх гостей – добре знайому йому українську поетесу Лесю Українку і її молодшу сестру Ольгу.

Факт мало відомий. А тепер – слово самому Миколі Васильовичу Левитському. Його стаття, вміщена у київській газеті "Рада" за 30 липня 1913 року, називалася "Над свіжою могилою" і містила розповідь про зустрічі автора з великою українською поетесою.

Автор писав: "…Їй тяжко було ходити, а не те що пускатися в далеку подорож. І от, не дивлячись на це, Леся Українка обіцяла мені, що приїде до нас на Херсонщину подивитися на спілки.

…Якось дають мені знати мої домашні, що приїхали до нас якісь дві баришні та питають мене. Виходжу і від раджості сам собі не вірю – переді мною Леся Українка з сестрою своєю, і так славно, приязно усміхаються обоєчко.

…Спочивши трохи, ми поїхали в ближче село – в Аджамку, де була тоді хліборобська спілка. Там переночували у приятеля спілок священика О. Коцаря, а на другий день їздили у поле, де працювала хліборобська спілка.

З того часу всякий раз, коли ми зустрічалися з Лесею Українкою, з радістю згадували про подорож в нашу Херсонщину".

Хліборобська спілка – то сільськогосподарські артілі, що їх повсюдно у селах навколо Єлисаветграда організовував наприкінці ХІХ століття відомий громадський діяч і прихильник кооперативного руху на селі М. Левитський, покладаючи на них надії як на нову форму господарювання і шлях до достатку зубожілих селян. Такі об’єднання селян, крім Аджамки, існували в інших селах, зокрема Суботцях, Івангороді, Цибульові, Дмитрівці та інших. Хліборобські спілки часто розпадалися, не проіснувавши й одного року, інші діяли досить успішно. І те, що Леся Українка цікавилася їх роботою, багато говорить і про її суспільні інтереси, і про ставлення до народного життя.

Коли усе це було? А ще наприкінці позаминулого століття, а саме в 1898 році. Факт маловідомий, але цікавий у біографії видатної української поетеси, і про нього має знати якомога більше наших земляків.

Владислав ЖУРАВСЬКИЙ,
краєзнавець



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.37628 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua