МЕНЮ










11 сiчень 2019 - 12:32

Єлисаветград педагогічний


Шукати в цій людині Робіна Гуда, Кармелюка чи якогось іншого Дубровського – не варто. Бандит-рецидивіст, уродженець бобринецьких хуторів Олекса Трохименко (Чумак) мав багатющий кримінальний досвід. Адже ще з часів наполеонівських війн почав його накопичувати. Будучи замолоду учасником зарубіжних походів російської армії, набрався й «імпортних» знань такого профілю. Коли ж у вісімдесятилітньому віці до кінця життя міцно «сів» в одеську буцегарню, його потягнуло на спогади і на «теорію» – ділитися специфічними знаннями з молодими-зеленими слухачами. Ось і організував там щось на зразок профільних курсів. Його «студенти» із задоволенням слухали лекції «професора». Трохименко досконало знав методики крадіжок, грабежів, розбійних нападів, давав настанови до планування таких операцій та навчав прийомам рукопашного бою. Гірше справлявся з подачею матеріалів про кишенькові крадіжки, відмикання сейфів, афери. Тут покладався не стільки на власний досвід, скільки на здобутки колег, хоча зі своїми фізичними параметрами міг би й сам сейфик розкурочити. Знав безліч дрібних хитрощів бандитського промислу. Як, наприклад, з допомогою мурах вивести написи з документів, зробити з тютюнової самокрутки бікфордів шнур, витягти монету з церковної дароносиці на морозі змоченою ниткою на дротині. Крім того вів бесіди організаційного змісту, в яких намагався прищеплювати у злочинному середовищі корпоративні догми й правила так званого злодійського кодексу честі. За більш ніж десятилітній термін Чумакового викладання в’язничний «університет» дав сотні «випускників». Тюремники крізь пальці дивилися на дідову педагогіку.

Відголосками тих «семінарів» пізніше в пресі з’явилися різні повідомлення карного штибу з високим, із злодійської точки зору, коефіцієнтом корисної дії. Наприклад, «Московский листок» 26.10.1902 року сповістив, що телеграфували з Єлисаветграда: «На следовавшую ночью из Бобринца в Елисаветград конную казенную почту совершено разбойниками нападение. Похищено около 12 000 рублей. Защищавшийся револьверами и шашкой почтальон сильно избит. Грабители – 8 человек – скрылись».

Або «Русское слово» 24.12.1907 з Олександрії: «Двое грабителей вошли в магазин Коноплева, оглушили его ударом лома по голове и принялись очищать кассу. Очнувшийся Коноплев набросился на одного из грабителей, вырвал у него револьвер и двумя выстрелами убил его наповал. Другой грабитель, захватив 30 руб., скрылся».

Те ж саме найтиражніше на той час «Русское слово» 15.01.1910 повідомляє: «В местечке Александровке несколько вооруженных револьверами и ножами ворвались ночью в дом купца Гинкельштейна, потребовали угощения, а затем скомандовали «Руки вверх», забрали 180 руб. наличными, шубу, стоимостью в 200 руб., много драгоценностей и скрылись». За бажанням цей вибірковий перелік можна продовжити до безконечності. Як бачимо із публікацій центральної преси, рівень тутешніх «работников ножа и топора, романтиков с большой дороги» досягав всеімперського масштабу.

Далі, коли фаховий рівень виконавців почав занепадати через недостатню кваліфікацію, злочинці повернулися до набутків Трохименка. У містах почали з’являтися численні «школи танців Соломона Пляра». Як це за даними преси відбувалося в Єлисаветграді читаємо в газеті «Руль» за 30.1.1911 року. «В ночь на 15-е января в одном из трактиров вблизи базара чинами сыскной и наружной полиции удалось захватить вора и группу его учеников, которым он объяснял разные приемы кражи и взломов. Профессор воровского искусства и его слушатели настолько увлеклись, что не слышали, как вошли чины полицию Лектор оказался давно известным чинам полиции Кулешовым, его помощник – Дмитрием Ивановым. Среди слушателей находилось 4 женщины. Сыскной полицией выяснено, что Кулешов преподает технику воровского искусства главным образом мальчуганам-подросткам. За их первыми шагами на воровском поприще он следит лично».

Виявляється, жінкам теж не давали спокою лаври Шейндлі-Сури Лейбівни Соломоніак, вона ж Софія Іванівна Блювштейн, вона ж Сонька-Золота Ручка. До речі, з нею, молодою, у старого Герасименка шляхи, бувало, перетиналися.

Майже одночасно в передмісті Кущівка поліція знайшла «школу старців». Туди, як повідомляла «Киевская почта», вступали для навчання сліпці, глухонімі та каліки. Кілька вчителів – знавців своєї справи – школили новачків різними прийомами випрошування милостині. Після повного курсу старцювання вони висипали на вулиці, причому кажному из них призначався певний район. Кілька разів на день їх обходив контролер, забираючи виручку, яка опісля ділилася між учителями, учнями і прикриттям-«дахом». Видав школу один із старців, обділений при паюванні.

З легкої руки Герасименка, котрий свого часу запропонував таке, почали практикуватися злодійські сходняки для вирішення внутрішніх проблем. Одеса, як завжди, вела перед. Там поліція почала впроваджувати останні світові досягнення детективістики, як от дактилоскопію, статистику і аналіз злочинів, детальні картотеки злочинців, використання собак-шукачів. Удосконалювався штат агентів-нишпорок.

Криміналітет відчував: так далі бути не може. Тому 2.02.1911 р. намічено зустріч в трактирі «Ялта» для опрацювання запобіжних заходів. Газета писала: «С раннего утра в трактир стали собираться воры разных специальностей. Председательское место занял известный вор-взломщик. Несмотря на присутствие в трактире посетителей, воры вели жаркие прения. Вдруг около 10 часов 30 мин. в трактир явилась полиция и приступила к аресту воров. Произошел переполох, воры бросились к выходам, кто через окно, кто через черный ход, некоторые очутились во дворе и хотели скрыться, но везде оказалась полиция. 25-30 ворам удалось скрыться, остальные, с «председателем» во главе, арестованы».

Переполох перекинувся на всю імперію. Столична «Петроградская газета» 22.09.1911 інформувала: «Вчера днем, в чайной на углу 4-й Рождественской и Дегтярной ул., служащей обыкновенно приютом для подозрительных типов, чины полиции натолкнулись на воровской митинг, происходивший в одном из задних помещений. При появлении полиции речь держал стоя на столе рецидивист. Чайная была окружена нарядом дворников. Все «митингисты», в числе сорока, не считая женщин, были выведены на улицу и отправлены в Рождественскую часть. Среди арестованных оказалось около десяти профессиональных воров. По словам одного из задержанных, предметом митинга была личность корнета Савина (иначе графа Тулуз де Лотрека), отправляемого этапным порядком в Сибирь на дознание по одной из его проделок».

Про цього міжнародного корнета-авантюриста легенди ходили. Визнаний авторитет став героєм журналістських і літературних творів (Володимир Гіляровський, Борис Акунін та ін.). Зрештою, й сам на схилі літ написав об’ємні спогади.

Не станемо переконувати, ніби й Савін пройшов факультатив «Афера» в Олекси Трохименка. Однак одесит Яків Розенблюм цілком міг бути послідовником вчення бобринецького «професора». Таким собі випускником з червоним дипломом. Ще 18 січня 1911 року з Парижа прилетіло сповіщення: «Известный Яков Розенблюм, он же «богач-американец» Гарри Миллер, продолжает симулировать в тюрьме сумасшедшего. Судебные власти поручили наблюдение за Розенблюмом известному психиатру доктору Рубановичу. По полученным здесь сведениям Розенблюм известен Германии и Бельгии, откуда его высылала несколько раз за мошеннические проделки, устроенные им под разными именами: Вейнберг, Барнетт и др.».

Додамо тільки, що це не хто інший, як пізніший Сідней Рейлі, котрий уже кілька років тому встиг продати японцям плани укріплень Порт-Артура. Белетристика про нього і він сам про себе навигадували масу оповідей. За однією з них, аферист народився 24 березня 1874 р. у херсонських степах. Ну, десь поруч із Троцьким та Зінов’євим. Отже – земляк! Офіційний батько його, полковник царської армії, ніби мав неподалік Єлисаветграда помістя. Однак фізичним батьком був лікар, котрий опікувався хворобами матері. Мати – теж росіянка, яка в роду мала польських предків. Здобув домашню освіту від репетиторів з історії, математики, мов і мистецтва. У вільний від домашніх вчителів час на базарах і в шинках опановував ази Трохименкової науки. Додатковий курс, як виявилося, засвоїв краще, ніж основний. Утім, не варто сприймати на віру всі міфи про колоритного авантюриста.

Інші єлисаветградські міщани під вигаданим прізвищем «засвітилися» на початку 1911 року в Лейпцигу: «Здесь задержана чета русских аферистов высшей марки, – инженер Штудель с супругой. Г-жа Штудель, красивая, шикарная дама, под видом учредительницы санатория, сумела обмануть богатую лейпцигскую буржуазию и выманить сотни тысяч марок. Своего мужа аферистка выдавала за приглашенного ею доктора в качестве директора будущего санатория. Помимо этой операции, г-жа Штудель с супругом учинили ряд других шантажных операций. Чета аферистов заключена в тюрьму».

Здається, на основі регулярних публікацій дореволюційної преси можна твердити, що вся «південна школа» злочинців – згадані індивідууми та Мішка Япончик, Яків Блюмкін, Григорій Котовський, Адольф Дубин, Канемус Вольф інші – вийшли з трохимівської шинелі, чи то пак, із його арештантської смугастої роби.

Леонід БАГАЦЬКИЙ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.46514 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua