МЕНЮ










11 грудень 2021 - 13:50

Єлисаветградські мотиви у творчості Олександра Осмьоркіна




До 129-річчя видатного художника і педагога

Досліджуючи мистецьку спадщину видатного художника і педагога Олександра Осмьоркіна, не можна залишити поза увагою присутні у його творчості художні мотиви, що походять з міста його дитинства – Єлисаветграда.

Народившись у степовому Єлисаветграді (нині Кропивницький), Олександр Осмьоркін увібрав весь спектр ментальних та культурних суперечностей цього міста, які в подальшому і сформували означений свободолюбством характер художника, його неповторну творчу особистість послідовного провідника надбань європейського мистецтва постімпресіонізму в умовах диктату ідеології соціалістичного реалізму 1930 – 1950 років в СРСР, яким він залишиться вірним, незважаючи на звинувачення у формалізмі та поширенні впливів західно-буржуазного мистецтва в радянському живопису.



Не випадково один з його сучасників Олександр Дейнека напише про Олександра Осмьоркіна: «Розсіяний м’який лірик, шанувальник поезії, людина абсолютного живописного слуху, артист без будь-якого "ділячества", самовіддано закоханий у мистецтво, для якого воно було чимось набагато більшим, ніж будь-які практичні думки чи питання марнославства. Він пройшов через нас Дон-Кіхотом в мистецтві».

Це «дон-кіхотство» походило з міста його дитинства та юності Єлисаветграда, яке на переломі ХIХ та ХХ століть з його еклектично-модерновими «палаццо» нових багатіїв з так званих «реальних людей», електричними ліхтарями на вулицях, ранковим гудінням трамваїв, афішами, що сповіщали про музичні зустрічі, театральні вистави та художні виставки, не міг не заворожувати юного Шуру Осмьоркіна. Але існував й інший Єлисаветград – чиновницький, наскрізь просякнутий духом параграфа, регламентації та бюрократії, заражений страшною імперською бацилою провінційності, його личина не терпіла талантів. Відбиток цієї личини збережеться і через роки. «Тут сумно й похмуро, погода-мряка, з’явилися ті ж відчуття, як в юності, скоріше б вирватися», – напише О.Осмьоркін iз міста у 1930 році.



У дитинстві від тяжкої атмосфери міста О.Осмьоркіна рятувало життя в будинку брата його матері, відомого в місті архітектора, випускника Московського училища живопису, ваянія і зодчества Якова Васильовича Паученка. Як згадував сам О.Осмьоркін: «Мій дядько привіз iз собою у провінційне місто стійку прихильність до живопису його сучасників (до К.О.Коровіна), а разом з нею немало малюнків, етюдів, пейзажів. В його квартирі була атмосфера мистецтва. Зачарування мистецтвом ламало в мені заповідь синівського послуху. Я став мріяти про заняття живописом».

Саме в будинку Я.Паученка майбутній професор живопису О.Осмьоркін знайде свої мистецькі уподобання. Спочатку він захопиться театром, беручи активну участь у домашніх виставах, які так полюбляв його дядько. Емоційні переживання того часу фіксують малюнки О.Осмьоркіна 1900-х років: «Романтична сцена», «Балаган», «Театр. П’єро, Арлекін і Коломбіна». А потім зустріч з творчістю дивовижного художника епохи модерну Михайла Врубеля, з якою Олександр Осмьоркін ознайомиться, гортаючи сторінки популярного на той час журналу «Нива» з численними репродукціями, одна з яких – «Муза» – справила на нього глибоке враження, відкриваючи в подальшому шлях до сприйняття французького імпресіонізму та сезанізму.

Пам’ять про цей своєрідний період життя неочікувано знаходимо в одному з творів 1950-х років. Вже прозвучали звинувачення у формалізмі, художника відсторонено від роботи та піддано обструкції, товариські суди та художні ради засудили його творчу і педагогічну діяльність, важка хвороба атакує мозок і стискає м’язи. І тут – «Натюрморт з ходиками» (1952). Парадна, радісна, з усіма ознаками щасливого достатку картина. Самовар сяє металевим блиском, порцелянові чашки – яскравим розписом, скатертина – дорогою тканиною. Булки, бублики, шматки нарізаного пирога, квіти у вишуканій вазі – все радує око. Але це лише театр, сцена, на якій розігрується драматична п’єса історії його життя. Невипадково ж художник виносить завісу драпіровки фактично на перший план, а на стіні не лише живописно означає сюжетне зображення репродукції, а й фіксує підпис на ній: «Из хуторской жизни». Так він ставить своєрідний дороговказ: там – моє минуле, моя юність, моє істинне щастя, а все навколишнє – ілюзія. Гострий маятник годинника-ходиків летить швидко, мов гільйотина, невпинно відсікаючи минуле від сучасного. І виникає думка, що, можливо, ця картина безхмарного побуту є особливим спогадом затишку оселі будинку Паученка. Адже реалії існування художника того часу кардинально відрізнялись від картинних.



Не менш яскравим відгомоном культурного досвіду зі старого Єлисавета звучить образна канва картини «Натюрморт з бандурою (Гітара і ліра)» (1921). Уже в самій назві закладено момент противаг, характерний для культури малих міст. Два музичних інструменти, пластично взаємодіють, як наочне втілення закону єдності і боротьби протилежностей. Особливу увагу звертають на себе предмети, що знаходяться на першому плані композиції, – смичок, стільці, ціпок для ходьби. Смичок, безперечно, є нагадуванням про скрипку, яка на той час уже стала символом класичного мистецтва. Зображення спинки стільця, ціпка для ходьби вказує на незриму присутність автора в картині. А, можливо, це і є той ціпок, який свого часу належав Якову Васильовичу Паученку, адже фігурна таця на другому плані – з його будинку. Та й взагалі, предмети натюрморту – гітара, ліра – походять, швидше за все, з дитячих алюзій.
О.Осмьоркін вдома пише портрет батька, портрет няні Євдокiї Ульянівни, портрет сусідського хлопчика, декілька натюрмортів та один зi своїх програмних творів – пейзаж-картину «Україна», в основу якої художник поклав етюд 1926 року, який за своєю емоційністю, монументальністю композиції, лаконічністю живописної мови не поступається станковому твору.

Як і в картині «Україна» (1930), в однойменному етюді 1926 року він виклав власне узагальнене бачення землі, на якій народився, і, як не дивно, але образ України О.Осмьоркіна майже вторить словам Т.Шевченка з поеми «Сон». З високої точки споглядання перед художником розкривається широкий краєвид – неначе пружною дугою лука вигинається лінія битого шляху, стрімко, як стріли, зриваються в небо стовбури тополь, в низині дерев’яний міст, блискуча синь звивистої річки, кучеряві верби, серед яких ховаються солом’яні стріхи та дерев’яні дахи білих хат, завершує композицію вузька стрічка неба. Можливо, сюжет картини і поезія Шевченка – лише збіг обставин, але у художньо-меморіальному музеї О.Осмьоркіна зберігається «Кобзар» видання 1932 року з дарчим підписом батька О.Осмьоркіна: «Моя дитино! Згадуй про наше життя з тобою в Москві з 5.12.31 по 28.3.32 р. Міцно стискаю тебе в обіймах своїх. Твій батько». Напис зроблено українською мовою, книга має помітки на полях.



Багато в чому етюд «Україна» (1926) перегукується з іншим твором О.Осмьоркіна «Околиця Єлисаветграда» (1910 – 1911). Простий, невибагливий мотив – дерев’яний місток, перекинутий через невеличку річку, край берега, дальня лінія дерев, тополі, що вертикалями піднімаються в небо, вторячи ритму стовпчиків мостової кладки і їх відображенню у воді, під пензлем молодого художника перетворюється на яскравий, насичений внутрішньою поетикою романтизму та потужними живописними темпоритмами, художній
твір.

І тут ми підходимо до одного з основних моментів формування О.Осмьоркіна як художника, його першої точки відліку професійного сприйняття живопису – навчання у Вечірніх рисувальних класах Єлисаветградського земського реального училища, де він здобув першу системну мистецьку освіту під керівництвом художника-педагога Феодосія Козачинського. І якщо придивитися уважно до перших проявів живописної активності О.Осмьоркіна, то ми знайдемо немало перегуків кольорової палітри юного митця і його вчителя Ф.Козачинського. Можна констатувати, що саме на пейзажних мотивах рідного міста первинно формувалася живописна палітра О.Осмьоркіна. Підтвердження цьому – в творах О.Осмьоркіна періоду 1910 – 1912 років, серед яких, окрім «Околиці Єлисаветграда», – пейзажні мотиви «Спиртзавод в Єлисаветграді» та «Будинок з колонами», що представлені в експозиції художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна, «Стара синагога» (1910-1911) та «Пейзаж. Етюд» (1911) з особистого фонду О.Осмьоркіна в Російському державному архіві літератури та мистецтв в Москві.

На мою думку, первинне місце походження мистецької мови видатного художника і педагога Олександра Осмьоркіна – це український Єлисаветград, де минули його дитинство та юність.

Андрій НАДЄЖДІН,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий
співробітник художньо-меморіального музею
О. О. Осмьоркіна



14 грудень 2021 - 22:46
art (вст)

Искусственный интеллект рисует картины: tiny.cc/pictures-art-intellect

Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.26487 сек. / запитів: 6 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua