МЕНЮ










21 квiтень 2010 - 17:17

Єлисаветградський гусарський полк - гордість і слава Єлисаветграда


Зі вступом Росії у бойові дії проти Франції Єлисаветградський гусарський полк входив до передового ешелону російської армії. Його особовий склад брав участь фактично в усіх вирішальних кампаніях і битвах, покривши себе славою. Війни з Наполеоном для нього, як і для багатьох інших військових підрозділів, стали своєрідною бойовою школою, оскільки їм уперше довелося воювати із сильними, прекрасно вишколеними частинами французької армії.

Відповідно до створеної антифранцузької коаліції 1805 року та, виконуючи взяті на себе зобов'язання, Росія спрямувала у Європу для війни з французами дві армії. Подільська армія генерала М.І. Кутузова мала підсилити австрійську армію ерцгерцога Фердинанда, а корпус генерала Л.Л. Беннігсена отримав завдання дислокуватися на кордоні з Прусією. Єдиного командувача російськими військами, задіяними у війні проти Наполеона, не було.

У наслідок вдалих дій французької армії у серпні – вересні 1805 року, Наполеон у середині жовтня змусив капітулювати австрійську армію генерала К. Макка поблизу містечка Ульм. Після цього головнокомандувач французів спрямував війська проти сил М.І. Кутузова, які дислокувалися поблизу Бранау. Останній вирішив терміново відступити у район містечка Ламбах, оскільки його 46-тисячне військове з’єднання не могло діяти проти 220-тисячної французької армії.
Вирішальна битва між арміями Франції і Третьої антифранцузької коаліції, до складу якої входили Росія, Великобританія, Швеція, Неаполітанське королівство та Португалія, відбулася 20 листопада 1805 року під Аустерліцем (нині містечко Славков у Чеській республіці). Сили союзників нараховували 85 тисяч чоловік: 60 тисяч спрямувала під Аустерліц Росія і 25 тисяч – Австрія. Загальне командування військами здійснював генерал М.І. Кутузов. Наполеон силам коаліції мав змогу протиставити армію близько 220 тис. чоловік, при цьому на поле бою він вивів лише 73,5 тис. солдатів.

У складі російських військ у битві під Аустерліцем брали участь Павлоградський, Маріупольський і Єлисаветградський гусарські полки. Останній під командуванням шефа полку генерала Єрофея Кузьмовича Остена-Сакена вперше брав участь у ході війни 1805 року і входив до складу авангарду сил союзників. Більшість ескадронів полку перебували під командуванням генерала князя П.І. Багратіона, у корпусі генерала Ф.Ф. Буксгевдена. Під Аустерліц єлисаветградські гусари були перекинуті з Єлисаветграда, де вони до того дислокувалися ще з моменту створення полку.

Під час битви полк діяв у загоні генерала Ф.П. Уварова. Крім того, 40 гусар полку воювали проти французів у з'єднані генерала М.А. Мілорадовича. Єлисаветградцям, порівняно з іншими гусарськими частинами, довелося діяти в надскладних умовах. Тричі Єлисаветградський гусарський полк йшов в атаку на французьких кірасирів, і кожного разу французи, маневруючи, розступалися у сторони, підставляючи єлисаветградців під шквал картечного гарматного вогню. Але, не дивлячись на це, єлисаветградці мужньо стримували натиск французьких сил. Характеризуючи дії кавалерії у битві, генерал Ф.П. Уваров у рапорті від 25 листопада 1805 року про гусарський полк із Єлисаветграда зазначив: “…при всех атаках на неприятеля и при отражении оного полк сражался с отличною храбростью… ”

Хоробрість особового складу полку у битві під Аустерліцем відзначив і генерал М.І. Кутузов у рапорті Олександру І. Він же подав імператору представлення, в якому зазначив нагороди для єлисаветградців “…барон Сакен 3-й – генерал-майор – Золотая шпага с алмазами “За храбрость”, полковники Елисаветградского полка Лисаневич и Всеволжский 1-й – ордена Святого Владимира 4-го класса”.

Після невдалих дій під Аустерліцем Австрія вийшла з війни, уклавши Пресбурзький мирний договір 1805 року. Росія теж припинила бойові дії, але мирну угоду з Францією не підписала. Після подій під Аустерліцем Єлисаветградський гусарський полк 19 січня 1806 р. прибув на Волинь і тимчасово розмістився в м.Ляховці, а згодом був переведений у м.П’ятигори.

15 вересня 1806 року була утворена четверта антифранцузька коаліція у складі Росії, Прусії та Великої Британії. Її метою, як і раніше, було протистояння поширенню впливу Наполеона в Європі. Черговий військовий конфлікт розпочався 1806 року виступом Франції проти Пруссії.

У бойових діях 1806 – 1807 рр. Єлисаветградський гусарський полк знову брав активну участь. Шефом полку в цей час був полковник, а згодом генерал Анастас Антонович Юрковський.

12 січня 1807 року два ескадрони полку в складі авангарду військ союзників брали активну участь у боях за місто Лібштадт у Прусії. Наступного дня єлисаветградські гусари, перебуваючи в авангарді російської армії і брали участь у битві під Морунгені.

Вирішальне і найбільш криваве протистояння у війні держав Четвертої антифранцузької коаліції з Наполеоном відбулося 26 – 27 січня 1807 року під Прейсіш-Ейлау в Східній Прусії (нині м. Багратіонівськ, Калінінградської обл., РФ). Це була перша битва у кар’єрі Наполеона Бонапарта, у якій його військовий геній не забезпечив французам перемоги. Можна стверджувати, що у підсумку битва хоча й не визначила переможця, але поле бою залишилося за французами, оскільки російська армія залишила свої позиції.

У перший день битви Єлисаветградський гусарський полк перебував у складі арьєргарду російських військ під командуванням генерала П.І. Багратіона. Завданням останнього було прикрити відступ основних сил російської армії від м. Ландсберг (нині м. Гожув-Великопольські, Польща) до Прейсіш-Ейлау, де головнокомандувач – генерал від кавалерії Л.Л. Беннігсен запланував дати французам вирішальний бій. 26 січня 1807 року арьєргарду генерала П.І. Багратіона протистояло передове з’єднання французів на чолі з самим маршалом І. Мюратом, який вів війська у бій трьома колонами. Єлисаветградський гусарський полк діяв на правому фланзі диспозиції російського арьєргарду. Єлисаветградські гусари спільно з частинами Каргопольського та Інгерманландського драгунських і кірасирського Його Величності полків зустрілися з кавалерією генерала П. Ожеро на вкритому кригою озері Тенкніттен. Єлисаветградці, атакувавши французьку кінноту, значно вклинилися у її ряди та змусили відступати, але згодом російський арьєргард зазнав потужного удару противника, і П.І. Багратіон з військами змушений був розпочати відхід, продовжуючи стримувати французів.

Бій на озері Тенкніттен затримав на деякий час наступ противника на Прейсіш-Ейлау, дозволивши основним частинам російської армії розвернути бойові порядки на обраній позиції для генеральної битви, яка відбулася наступного дня.

27 січня битва видалася особливо запеклою і жорстокою. Потужний артобстріл позицій, які здійснювали обидві сторони, змінювався хвилями кавалерійських атак французів. У ході битви кілька французьких ескадронів потужним ударом прорвали першу і другу лінії російської піхоти й опинилися перед резервним корпусом. Силами останнього противника було зупинено влучним вогнем із рушниць. Остаточно кавалерія противника, яка прорвалася, була розбита єлисаветградськими гусарами і павлоградськими козаками. Генеральний удар російських військ, який розпочався після цього, було зупинено блискучою кавалерійською атакою маршала І. Мюрата, сили якого фактично врятували французьку армію від поразки. До кінця дня битва продовжувалася з перемінним успіхом, проте перемоги ні одній стороні святкути не довелося. Основним результатом битви стали величезні втрати з обох сторін. Єлисаветградський гусарський полк при Прейсіш-Ейлау втратив убитими 5 офіцерів і 126 нижніх чинів, пораненими – 11 офіцерів і 56 нижніх чинів.

За особисту мужність і хоробрість “оказанных в сражении против французских войск 27-го января при Прейсиш-Эйлау” шеф Єлисаветградського гусарського полку генерал-майор А.А. Юрковський був нагороджений орденом Святого Георгія ІІІ ступеня, а полковник Олексій Матвійович Всеволжський – орденом Святого Георгія IV ступеня, 45 нижніх чинів отримали в нагороду знаки військового хреста “За труды и храбрость.”

Після російсько-прусько-французької війни 1806 – 1807 рр. впродовж 1807 – 1811 рр. полк дислокувався неподалік Вілкоміра у містечку Кайдани Віленської губернії за 152 версти від Вільно, де його особовий склад поповнювався новобранцями й займався бойовими навчаннями. Напередодні Вітчизняної війни полк у квітні 1812 р. було переведено у Вілкомір. У цей час у його складі служило 1 314 рядових і офіцерів. До того ж він мав у штаті 1 146 кавалерійських і 78 артилерійських (тяглових) коней.

Напередодні війни 1812 року Єлисаветградський гусарський полк, очолюваний полковником Герасимом Олексійовичем Шостаковим (шефом полку був на той час генерал О.М. Всеволжський) у складі 2-го піхотного корпусу генерала К.Ф. Багговута увійшов до складу 1-ї Західної армії генерала М.Б. Барклая-де-Толлі.

Вночі 12 червня 1812 р. французька армія через понтонні переправи перебралася на правий берег р.Неман, після чого трьома колонами почала просуватися російськими територіями. У напрямку м.Вільно Наполеном було спрямовано 1-й піхотний корпус маршала Л. Даву спільно з 4-м кавалерійським корпусом маршала І. Мюрата. 3-й корпус маршала М. Нея рушив у напрямку м. Скоруні, а 2-й корпус маршала Ш. Удіно – у напрямку м.Янів. Вдень 12 червня Наполеон прибув у м.Ковно. Війська 1-ї Західної армії генерала М.Б. Барклая-де-Толлі отримали наказ відступати до м.Свенцяни.

Від початку війни у бойових діях участь брали вісім ескадронів полку. Єлисаветградські гусари, разом з козаками 1-го Бузького козачого полку, зустріли передові загони французів відразу ж після їхнього переходу на російський берег Неману 12 червня 1812 р. Сутички вище названих полків з французькими частинами тривали впродовж 13 – 15 червня. Саме у цей час єлисаветградські гусари спільно з бузькими козаками стримували наступ корпусів маршалів Л. Даву та І. Мюрата поблизу Жижморів, забезпечуючи відхід армії до Свенцян.

16 червня 1812 р. французи взяли під контроль м.Вільно, після чого 2-й піхотний корпус генерала К.Ф. Багговута з боями відступив до Свенцян. Саме там командувач 1-ї Західної армії планував влаштувати генеральний бій. Битва не відбулася, 1-а Західна армія відступила вглиб країни, у район укріпленого табору поблизу м.Дрисса.

Впродовж 21 – 23 червня один із ескадронів полку під командуванням штаб-ротмістра Леонтовича брав участь у боях під Кочергішками, де вдалою контратакою відкинув наступаючу кавалерію французів. 9 липня 1812 року, після прибуття полку в Дрисський табір, єлисаветградські гусари отримали короткочасний перепочинок. Проте, уже 13 липня частина полку брала участь у сутичці з французами біля с. Шарковщизна, під час якої гусарам штаб-ротмістра Леонтовича вдалося взяти у полон 73 французьких солдата.

У середині липня 1812 року рішенням військової ради за участі імператора Олександра І, з району Дрисського укріпленого табору війська 1-ї Західної армії генерала М.Б. Барклая-де-Толлі відводилися під Вітебськ, де вони мали з’єднатися з частинами 2-ї Західної армії генерала П.І. Багратіона.

Під час подальшого відступу 1-ї Західної армії генерала М.Б. Барклая-де-Толлі Єлисаветградський гусарський полк постійно брав участь в арьєргардних боях, прикриваючи відступ основних російських частин. Так, 14 липня 1812 р. єлисаветградці відбивали французькі атаки поблизу села Кокувачине. Після того, як війська М.Б. Барклая-де-Толлі, переправившись на правий берег р. Лучоса не змогли об’єднатися з армією князя П.І. Багратіона, відступ продовжився. Аби надовше затримати, наступаючі французькі сили, арьєргард було посилено. 15 липня відбувся бій на підступах до Вітебська, у якому єлисаветградці брали активну участь, демонструючи приклад хоробрості і мужності.

На початку серпня 1812 року під Смоленськом відбулося об’єднання армій генералів М.Б. Барклая-де-Толлі та П.І. Багратіона. Там 18 – 19 серпня відбулася Смоленська битва, у результаті якої місто довелося здати французам.

Напередодні Смоленської битви, в ніч з 11 на 12 серпня 1812 р. війська 1-ї і 2-ї Західних армій, минувши село Усвяття, відійшли до містечка Дорогобуж. Головні сили 1-ї Західної армії генерала М.Б. Барклая-де-Толлі взяли під контроль нову Смоленську дорогу, готуючись боронити місто від французів. 2-й піхотний корпус генерала К.Ф. Багговута, у складі якого продовжував воювати Єлисаветградський полк, спільно з 1-м кавалерійським корпусом генерал-лейтенанта Ф.П. Уварова отримали завдання розгорнути частини на підступах до Смоленська аби на кілька днів затримати просування 4-го французького корпуса генерала Є. Богарне.

19 серпня, за десять кілометрів від Смоленська, поблизу села Валутина Гора відбулася кривава битва, у якій зійшлися французький корпус маршала Нея та арьєргард російської армії під командуванням генерала П.О. Тучкова, підсилений кавалерійським корпусом генерала В.В. Орлова-Денисова та дивізією генерала П.П. Коновніцина.

У складі арьєргарду, який дав бій французам, хоробро воював полк єлисаветградських гусарів. Битва дала можливість основним силам 1-ї Західної армії переправитися через Дніпро, відійти і зайняти нові позиції.

Після того, як загальне командування російської армією було передане генералу М.І. Кутузову, Єлисаветградський гусарський полк увійшов до складу 3-ї бригади генерал-майора О.М. Всеволжського (шефа полку). Полком продовжував командувати полковник Г.О. Шостаков. Напередодні битви при Бородіно Єлисаветградський гусарський полк перебував у складі 1-ї Західної армії у 1-му резервному кавалерійському корпусі генерала Ф.П. Уварова.

26 серпня 1812 року біля села Бородіно за 124 км від Москви розпочалася одна з наймасштабніших битв світової історії. Головні події битви під Бородіно відбувалися навколо Багратіонових флешей, а потім – батареї генерала М.М. Раєвського. На Бородинському полі Єлисаветградський гусарський полк зайняв позицію на правому фланзі розгорнутих російських військових сил, за 2-м піхотним корпусом.

У ході битви тиск збоку французів на позиції російських частин генералів П.І. Багратіона і М.М. Раєвського посилювався. Побачивши це, М.І. Кутузов віддав наказ генералам М.І. Платову та Ф.П. Уварову спільними зусиллями провести розвідку й організувати силами ввіреної їм кавалерії атаку на лівому фланзі диспозиції сторін. Виконуючи завдання, корпус Ф.П. Уварова, перейшовши річку Колочу, усіма силами вдарив у французький фланг. Атака вдалася, зав’язався запеклий бій, у ході якого французи почали відступати, місцями відступ ворога нагадував панічну втечу. Такого ефекту вдалося досягти завдяки раптовості маневру. Удар генерала Ф.П. Уварова змусив Наполеона кинути проти російської кавалерії свіжі сили, тим самим ослабивши тиск у центрі баталії.

Гусари Єлисаветградського полку зробили вагомий внесок в успішний характер кавалерійського удару. У його ході їм вдалося захопити дві французькі гармати, щоправда через пересічену балками місцевість трофеї довелося залишити, попередньо зіпсувавши. Цей факт з історії полку став хрестоматійним. Про нього йдеться майже в усіх дослідженнях з історії Вітчизняної війни 1812 року та Бородинської битви. Цей подвиг відзначили у своїх дослідженнях військові історики О. Михайловський-Данилевський, Л. Васильєв та П. Жилін. Високо оцінили хоробрість і звитягу Єлисаветградського гусарського полку у своїх рапортах генерали Ф.П. Уваров, М.Б. Барклай-де-Толлі та М.І. Кутузов.

Згадуючи героїв Бородинської битви, варто відзначити майора Єлисаветградського гусарського полку барона О.Ф. Розена. Він на чолі 2-го полкового батальйону, не зважаючи на картечний вогонь противника, атакував французьке піхотне каре, яке прикривало розміщену на пануючій висоті артилерійську батарею, змусив його відступити і нейтралізував ворожу вогневу позицію. За ці дії майор О.Ф. Розен був удостоєний ордена Святої Анни ІІ ступеня.

27 серпня 1812 р. М.І. Кутузов наказав військам відступити з-під Бородіно, поле битви залишилося за Наполеоном. Російська армія відступила, залишивши Наполеонові Москву. Відступ супроводжувався рейдами російських гусар, які не залишали французів у спокої. 9 вересня єлисаветградці у складі кавалерійського загону генерала І.С. Дорохова виступили у напрямку Можайська і вже 10 вересня загін неподалік села Перхушкова атакував ворожий обоз, підірвав 56 ящиків зі снарядами, полонив більше 300 французів. Загалом же загін генерала І.С. Дорохова впродовж 9 – 13 вересня захопив у полон близько 1 000 французьких солдатів, серед яких було 48 офіцерів. У гусарських рейдах знову прекрасно проявив себе майор Єлисаветградського гусарського полку О.Ф. Розен. 10 та 11 вересня 1812 року він здійснив кілька збройних вилазок, у ході яких підірвав 20 ящиків з набоями для гармат, за що був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня.

13 вересня 1812 р. Єлисаветградський гусарський полк на чолі з полковником Г.О. Шостаковим знищив французький гвардійський загін чисельністю 800 чоловік під командуванням полковника Мартьє. За згадані дії Г.О. Шостаков був нагороджений золотою шаблею з написом “За храбрость”.

У подальшій боротьбі з французами Єлисаветградський гусарський полк брав участь у битві при Тарутино 22 вересня 1812 р., у ході якої вахмістр Іван Жуковський першим уклинився у лави противника. Особливо у цей час єлисаветградські гусари відзначилися у боях на берегах річки Чернишні, поблизу населеного пункту Спас-Куплі. Особовий склад полку у бою проти французів знову “отличился мужеством и храбростью”. За поданням генерал-фельдмаршала М.І. Кутузова-Смоленського від 23 січня 1813 р. офіцери полку за битву на берегах Чернишні були удостоєні високих державних відзнак. У нагородних документах за підписом головнокомандувача про єлисаветградців сказано: “…Елисаветградского гусарского полка полковник Шостаков (имеет награды Святого Георгия 4-ст., Святой Анны 2-го кл., Золотую саблю) подавал собою пример отличной храбрости подчиненным и несколько раз опрокидывал неприятельских фланкеров достоен высочайшего благоволения; штаб-ротмистр Редкин во время сражения отличил себя в храбрости и усердии к службе, развозил приказания генерал-лейтенанта Уварова в самые опасные места под неприятельскими выстрелами со всею точностью, достоен высочайшего благоволения”.

Бойові якості рядових і офіцерів полку ставилися у приклад, героїв із Єлисаветграда знали в інших частинах російській армії, а служити у складі Єлисаветградського гусарського полка було почесно і престижно. У доказ викладеного наведемо уривок із документа про нагородження учасників битви 22 вересня 1812 р. за підписом головнокомандувача генерал-фельдмаршала М.І. Кутузова: “…Московского ополчения 8-го казачьего полка прапорщик Забела во время сражения был употреблен с приказаниями под неприятельскими выстрелами, препорученность сию исполнил в точности, отличив себя мужеством и храбростию. Достоен перевода в Елисаветградский гусарский полк”.

Через тиждень, 28 – 29 вересня Єлисаветградський полк у повному складі спільно з Маріупрольським гусарським, двома піхотними і двома козачими полками брав участь у звільненні містечка Варея. За вдалі дії під Вареєю майор полку О.Ф. Розен був нагороджений золотою шаблею з написом “За храбрость”. Після оволодіння Вареєю російські війська продовжили переслідувати французів. Після кількох визначальних битв, серед них окремо стоїть битва під Малоярославцем 12 жовтня 1812 року, французи залишили територію Росії.

Участь єлисаветградських гусар у Вітчизняній війні 1812 року не залишилася непоміченою командуванням та урядовими колами. 13 квітня 1813 р. Олександром І підписав імператорський указ, який розпочинався словами: “Успехи и счастливые события нынешней кампании явили новые опыты мужества храброго нашего воинства. Среди совокупных поражений неприятеля, по засвидетельствованию генерал-фельдмаршала князя Кутузова-Смоленского, особенно ознаменовали себя полки…” Далі йде їхній перелік, серед якого чільне місце займає і Єлисаветградський гусарський полк. Разом із тим, згаданим указом полк за вдалі дії у війні отримав у нагороду 25 срібних труб на георгіївських стрічках з написом “За отличие при поражении и изгнании неприятеля из пределов России в 1812 году”. Додамо, що Єлисаветградський гусарський полк один із небагатьох удостоєний пам’ятного знака на полі Бородинської битви. Його назва викарбувана на монументі 1-му кавалерійському корпусу генерала Ф.П. Уварова.

Особливим явищем Вітчизняної війни 1812 року стала діяльність чисельних партизанських загонів. Історія одного з них пов’язана з іменем рядового 1-го ескадрону Єлисаветградського гусарського полку Федора Самуся (Потапова). Він організував партизанський загін, який діяв на території Смоленщини. Історики відзначають, що на озброєнні у загону була гармата, а його ударне ядро, яке складалося з 200 бійців, було екіпіроване у трофейні мундири французьких кірасирів. П. Жилін, торкаючись проблеми партизанської боротьби проти армії Наполеона, відзначає, що загін Самуся був одним із найбільших у 1812 році, і в збройній боротьбі знищив понад 3 000 французів.

Єлисаветградський гусарський полк брав участь у закордонному поході російської армії 1813 – 1814 років. Полком у цей час продовжував командувати полковник Г.О. Шостаков. 25 серпня 1813 р. єлисаветградці брали участь у боях поблизу містечка німецьких колоністів Деневіце на території Бессарабії. Через два дні єлисаветградські гусари, переслідуючи французів на шляху до Таргау, нанесли стрімкий удар по ворожому батальйону, розпорошили його сили, взявши у полон майже увесь особовий склад підрозділу. Полковник Г.О. Шостаков за ці дії був удостоєний ордена Святого Володимира ІІІ ступеня і згодом отримав чин генерал-майора.

Відзначилися єлисаветградські гусари і у знаменитій битві під Лейпцігом 4 – 7 жовтня 1813 р., яку дослідники найменували “битвою народів” Єлисаветградський гусарський полк входив до складу бригади генерала І.В. Мантейфеля. Впродовж дня 6 жовтня – зранку до глибокої ночі єлисаветградці в умовах артилерійського обстрілу французів прикривали вилазки російських кінних частин на позиції ворога. Генерал-майор Г.О. Шостаков за вдалі і хоробрі дії у битві під Лейпцігом був нагороджений шаблею з алмазами. Полковник О.Ф. Розен за хоробрість був удостоєний ордена Святої Анни ІІ ступеня з алмазами.

У звіті про дії російських частин у битві під Лейпцігом генерал Ф.Ф. Вінценгероде відзначив, що Єлисаветградський гусарський полк витримав потужний 6-годинний вогонь ворожої артилерії, після чого швидкими атаками на французькі позиції сприяв “обращению неприятеля в бегство”.

Проте, особливо єлисаветградські гусари проявили себе 14 березня 1814 р. у битві при Сен-Дізьє. Єлисаветградські гусари відмінно проявили себе в обороні. Витримавши потужний французький натиск, генерал Г.О. Шостаков повів у контратаку два ескадрони полку і на деякий час перехопив ініціативу на полі бою. Коли ж згодом французи відрізали поблизу села Шанане 6-й російський єгерський полк, Г.О. Шостаков з тими ж ескадронами разючим ударом потіснив ворога і деблокував полк єгерів, захопивши при цьому ворожу гармату. За дії при Сен-Дізьє Г.О. Шостаков був нагороджений орденом Святого Георгія ІІІ ступеня, а полковник барон О.Ф. Розен – орденом Пруського короля "Пур ле мерит".

Про участь єлисаветградців у битві при Сен-Дізьє генерал від кавалерії Ф.Ф. Вінценгероде відзначив: “твердостью полка была спасена часть кавалерии и отбита наша шестиорудийная батарея, уже перешедшая в руки неприятеля… В сем деле полк сей доказал что может горсть героев против бесчисленных сонмищь”.

За прикладну хоробрість і мужність під час закордонної кампанії 1813 – 1814 рр. Єлисаветградський гусарський полк отримав чергову колективну відзнаку. Кавалерійський генерал Ф.Ф. Вінценгероде 26 серпня 1814 року, на честь другої річниці битви при Бородіно запропонував у нагороду для полку право носити спеціальний знак на ківерах з написом “За отличие”. Ці знаки були даровані полку імператорським розпорядженням 19 листопада 1814 року.

Ще одним визнанням заслуг Єлисаветградського полку є представлення портретів полкових офіцерів у військовій галереї героїв війни 1812 року у Зимовому палаці у С.-Петербурзі. Серед численних образів створених відомим художником Дж. Доу, є портрети генералів Г.О. Шостакова й Г.І. Лисаневича.

Кандидат історичних наук, старший викладач кафедри всесвітньої історії КДПУ ім В.Винниченка Ковальков О.Л.

Кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії України КДПУ ім.В.Винниченка Чорний О.В.



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.39362 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua