МЕНЮ










20 листопад 2021 - 12:38

Її ляльки – безмежна фантазія і цілий світ




Ще донедавна вона працювала лікарем ветеринарної медицини Держпродспоживслужби. Два роки тому пішла на пенсію, що дало можливість повністю заглибитись у творчість. Ще працюючи, вона віддавала своєму захопленню весь свій вільний час. Зараз же воно настільки поглинуло, що уявити себе без постійного творчого пошуку, вибору своїх майбутніх персонажів, виготовлення нових робіт вона просто не уявляє.

Катерина Москаленко – автор художніх артляльок. Така лялька є унікальним, продуманим до найменших подробиць образом, з найтоншою ручною роботою з використанням найрізноманітніших матеріалів і авторських прийомів. Призначення авторської ляльки – принести естетичне задоволення від споглядання або бути частиною інтер’єру чи вишуканим подарунком, який не тільки запам’ятається на все життя, а й може стати сімейною реліквією, що буде передаватися з покоління в покоління.

– Чому я почала цим займатись? – розмірковує майстриня. – Ще у дитинстві завжди дивилась, як батько після роботи займався ковкою, зварюванням – робив ковані ворота. Як мій дідусь – годинникових справ майстер – робив унікальні годинники. Я також собі думала: а що я можу робити своїми руками? Бо мені було чомусь соромно, що я просто ходжу до школи і нічого не роблю. Вони ходять на роботу, працюють тяжко, та ще й вдома не сидять склавши руки. Я навчилася шити. Спочатку пошила руками собі костюм. І мені купили швейну машинку. Навчилась на ній шити, потім вишивати, в’язати. А першу ляльку-маріонетку зробила у декретній відпустці для свого синочка. Потім навчання, робота, кар’єра, сім’я забирали весь мій вільний час. Тепер син виріс, його родина живе окремо. У мене з’явилося багато вільго часу. І я з головою поринула у творчість. Спершу зробила лялечку у техніці грунтованого текстилю. Потім пішли інші. Я удосконалювалась, вивчала все сама – не брала ні майстер-класів, ніде не навчалась. Добре, є Інтернет, де можна знайти всю інформацію. Якщо людина хоче, то в неї все вийде. Хотілося досягти досконалості, з точністю передати анатомію людини, вираз обличчя, емоцію. Для цього більше підходили матеріали для ліплення, а не текстиль. Я починаю ліпити ляльку із самого нуля. Ви ж бачите, що всі обличчя у них різні, немає схожих. Це не штамповка, не тираж.

– А з чого ви виготовляєте ляльок?

– Полімерна глина – ЛаДолл Премікс, Дарві Рок… Фарфором я не займаюсь. Немає у мене такої печі. Адже для виготовлення фарфору потрібна температура більше тисячі градусів. Роботи виконані в скульптурній та змішаній техніках. Кожна лялька у своєму образі.

Ось бачите – балерина. Вона схожа на нашу приму – Катерину Кухар. Вона скульптурна, ліпна. Все руками виліплюю, кожен пальчик, всі деталі тіла. Потім одягаю ляльку: шию білизну, одяг. Роблю взуття зі шкіри. У балерини – пуанти.



Ось Діва Марія. Вона наче жива. Все у неї є, одягнута у простий, але вишуканий одяг. В неї у руках люстерко. Я назвала її «Дзеркало справедливості».



А ось лялька-танцівниця з Мулен Руж. Вона танцює канкан, має зріст 98 см.



Дама вийшла на прогулянку в літній сад. А біля неї – кавалер. Роботу я назвала «Дама в саду».



Іноді для ляльки я пишу вірші. Ось, наприклад, для «Дами в саду»:

«На прогулку вышла дама, в свой любимый летний сад, постояла у фонтана. Вдруг поймала чей-то взгляд…» Даю їй імʼя. Цю назвала Мілена.

Усі ляльки мають сертифікати, де зазначена вся інформація про виріб. Обов’язково ще й англійською мовою. Бо їх багато купують за кордон. Прикро, але у нас ще мало розвинене мистецтво ляльки. Правда, у нас двічі на рік відбувається професійна виставка таких ляльок у Києві. Міжнародна. Але у звʼязку із карантином ту, що мала відбутися у вересні, перенесли. Я в таких заходах обов’язково беру участь. Мої роботи представлені у спеціалізованому журналі «Модна лялька». Також виставляюсь у нашому місті. Цього літа мої роботи були представлені в приватній галереї «Єлисаветград». Люди відгуки писали. Мені приємно було читати теплі, щирі слова про свою творчість.

Мої ляльки-українки є по всьому світу. В Нью-Йорку, зокрема. В оперної співачки – нашої землячки. Емігранти з українським корінням сумують за Україною, тому кожну вісточку з батьківщини дуже вітають. Для них виготовляю стилізованих ляльок у національному вбранні, хоча із сучасним підходом. Зараз у мене немає жодної такої ляльки. Всіх
забрали.

На виготовлення ляльки йде досить багато часу – від кількох місяців до пів року. Поки виліпиш. Потім одяг шию. Одяг у них багатошаровий. Бісером, мереживом прикрашаю, прикраси сама виготовляю. Всі ці вуальки, сумочки, капелюшки, парасольки, зачіски створюю. Все зроблено своїми руками. Меблі робити допомагає чоловік. Інколи мене запитують: де ви купували те чи інше для ляльки? Нічого не купую, все своїми руками, крім дерев’яних підставок і коробок, які замовляю на заводі.

– А яка найулюбленіша ваша робота?

– Катерина. Хотіла спочатку відтворити образ Шевченкової Катерини. А потім подивилась в Інтернеті – таку вже зробили. Моя Катерина сидить на лавці, покритій вишитим простирадлом і вишиває рушник. Сама вона одягнена у вишивану сорочку. Візерунок я придумала сама. Її вираз обличчя, постава – все наше рідне, українське. Я її подарувала нашому театру ім. Кропивницького, бо вона дуже підходить за своїм характером, стилем до репертуару нашого драматичного театру.



– Звідки приходять образи?

– Я ніколи не приступаю до роботи, поки подумки не побачу образ майбутнього творіння. І з цього образу я ляльку змальовую. І поки образу немає, я не починаю роботу. Я можу чекати його і місяць, і пів року. Образ важливо зберегти. Іноді незначна замальовка, яку показати людям не можна, але вона більше наштовхне на думку, ніж хороший ескіз. Образи приходять зазвичай у нічний час і передранкові години. Я б назвала цей час особливого стану, коли свідомість ще не стала на звичайний ритм. І тоді переді мною постає завдання передати, втілити в матеріальне ідею, образ, емоцію, настрій той, що в голові. І не тільки передати, а й заразити ними, зачепити найтонші струни душі глядача. Адже це щось абсолютно специфічне, унікальне, нове. Важливо донести глядачеві всю гаму почуттів, яку відчуваєш саме в цей момент, коли образ зародився, і ти його бачиш цілком. Потім – вибір технік, матеріалів, принципів з'єднань, кріплень, тканин, аксесуарів, зачіски ...

І ось воно – диво! Образ, що був уявною, примарною ідеєю в моїй голові, втілився в ляльці! Вона точно така, якою прийшла до мене насвітанку. І це – творіння моїх рук. Створене моєю фантазією, моїми переживаннями і моїм уявленням про прекрасне.

Також виникають образи з історії життя або дитинства. Адже вони дуже дорогі кожній людині. І найяскравіші з них залишаються і розбурхують пережиті емоції.

Чудовий час закоханості передано в образі Адель.



У такі ж передранкові години народилися образи робіт «Непрочитана книга» і «Ранкова кава».

Про кожну свою роботу Катерина Москаленко розповідає із захопленням. Видно, що всі вона любить, наче дітей, адже віддає кожній часточку своєї душі. І здається, що вони їй віддячують, бо виглядають так мило, привабливо, не залишають нікого байдужим. Хочеться доторкнутися, але стає навіть страшно, щоб не нашкодити, бо, може, лялька така тендітна, що один необережний рух – і вона зламається? А Катерина сміється, каже: «Беріть впевнено, розглядайте її уважно – одяг, прикраси, зачіску. Придумуйте їй свою історію. Фантазуйте, пориньте у дитинство, розвиньте свою уяву. Адже це чудово, коли людина відчуває прекрасне. А я намагаюсь подарувати таку можливість».

Оксана ВЕРСТЮК.
Фото Катерини МОСКАЛЕНКО.



20 листопад 2021 - 19:48
Наталка (вст)

sty02

Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.37601 сек. / запитів: 8 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua