МЕНЮ










6 сiчень 2015 - 15:32

Їм завдячуємо життям


Напередодні визволення Кіровограда з нацистської окупації, шостого січня, секретар Кіровоградської міської ради Іван Марковський та начальник міського відділу соціальної підтримки населення Юлія Вовк відвідали тих ветеранів війни, які брали участь у звільненні нашого міста, що тривало протягом п’ятого – восьмого січня 1944 року.

А їх нині в обласному центрі лишилося п’ятеро. Доньки ж підпільника Петра Лахмана Раїса Микуленко та партизана Семена Долженка Валентина Долженко хоча й були маленькими, але добре пам’ятають, як їхні батьки боролися із загарбниками… Посадовці не лише привітали стареньких із 71-річчям визволення Кіровограда, а й вручили їм грошову допомогу та подарунки.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Катерині Костянтинівні Бодяловій було всього чотирнадцять років. У шістнадцять вона викрала в німецького коменданта окупованого рідного села Родниківки Олександрівського району зброю, бінокль, документи й подалася в Нерубаївський ліс до партизанів. У партизанському загоні імені Ворошилова, яким командував Семен Іванович Долженко, дівчина ходила в розвідку, доглядала за пораненими та хворими. Перебувала вона і в іншому загоні, також імені Ворошилова, яким командував Андрій Степанович Куценко. Біля села Ясинового Олександрівського району відбулося з’єднання цього загону із 252-ю стрілецькою дивізією, у складі якої Катерина Костянтинівна пройшла, а точніше — проповзла, з котушкою телефонного дроту полями битв, визволяючи рідну Україну, Молдавію, Румунію, Угорщину, Чехословаччину.

Для Івана Васильовича Братушка війна розпочалася у грудні 1943 року, коли його призвали в армію. Воював він у піхоті, спочатку в 230-у армійському стрілецькому, а потім у 310-му гвардійському стрілецькому полку 110-ї гвардійської стрілецької дивізії, а пізніше — у 375-му полку 233-ї дивізії. Перші бої для ветерана війни розпочалися з визволення Кіровограда. Надалі він воював в Україні, Молдавії, Румунії, Югославії, Угорщині. Першого поранення зазнав у бою під час форсування молдавської ріки Реут у квітні 1944 року. Два місяці лікувався в госпіталі в Котовську. Удруге його було поранено в лютому 1945 року в Угорщині, лікувався він у госпіталі в румунському місті Тімішоарі. Там і дізнався про перемогу над нацистською Німеччиною. Згодом госпіталь передислокували в румунське портове місто Констанцу, а звідти на пароплаві «Україна» — в Одесу, а вже звідти санітарним поїздом наш земляк потрапив у Макіївку — доліковуватися. Демобілізувався з армії Іван Васильович Братушко в кінці березня 1951 року.

1943 рік і для Григорія Никифоровича Бурлаки став роком початку строкової військової служби. Перші бої, в яких він взяв участь у складі 230-го запасного стрілецького полку, відбулися в Суботцях, під Кіровоградом, і в самому Кіровограді. Згодом солдат брав участь у визволенні Черкас, у Корсунь-Шевченківській операції, результатом якої стало оточення трьох німецьких армій, та Яссо-Кишинівській операції. Після звільнення України підрозділ, у якому служив Григорій Никифорович, воював в Угорщині, де визволяв її столицю Будапешт, та в Чехословаччині, де війна для нашого земляка-ветерана завершилася в Братиславі.

Валентина Семенівна Долженко, якій на початку війни було всього чотири роки, під час окупації Кіровограда перебувала в партизанському загоні імені Ворошилова, до якого входили шість підпільних груп, через які загін провадив агітаційну роботу, підтримував зв’язок з населенням. Очолював цей загін батько Валентини Семенівни — Семен Іванович Долженко. Загін півтора року — з червня 1942-го й по грудень 1943-го (до з’єднання з частинами Червоної армії в грудні 1943-го) — діяв на території Єлизаветградківського, Олександрівського, Великовисківського, Кіровоградського районів та міста Кіровограда. У цьому ж загоні разом з партизанами з місцевого населення та військовополоненими перебували брати Семена Івановича Долженка Тимофій і Григорій, перший з яких загинув під час сутички з німцями, а також маленька Валя з мамою Марією Павлівною і двома братами — Анатолієм та Юрієм. У боях за визволення Кіровоградщини Анатолій і Юрій загинули, поліг в останні дні війни в Берліні і третій брат Валентини Семенівни — Володимир.

Марко Пилипович Линченко народився 1924 року в селі Аджамці Кіровоградського району. Там же пішов до школи та, закінчивши навчання, отримав 20 червня 1941 року атестат про середню освіту. А невдовзі до його рідного села прийшли окупанти.

На початку 1942 року в Аджамці було створено підпільно-диверсійну організацію, якою керував старший брат Марка Пилиповича — Дмитро. Звісно, що він не міг не залучити до підпільної діяльності свого молодшого брата. Підпільники збирали зброю на місцях боїв і передавали її партизанам загону імені Ворошилова, з якими підтримували зв’язок. Розповсюджували листівки, інформацію про стан справ на фронтах, переховували військовополонених-утікачів і переправляли їх до партизанів. За активну участь у підпільно-диверсійній роботі Марка Пилиповича Линченка у повоєнний час нагородили медаллю «За бойові заслуги» і пам’ятним знаком «Партизан України».

У кінці 1943 року його підпільна організація з’єдналася з радянськими військами, після чого гвардії рядовий піхотинець Линченко у складі Другого Українського фронту брав участь у звільненні правобережної України, зокрема й Кіровограда та нашої області, у Яссько-Кишинівській наступальній операції, під час якої зазнав поранення. Однак не покинув позицій, за що згодом і отримав медаль «За відвагу». Після другого поранення молодий солдат лікувався на Одещині, а згодом — у Вірменії. Закінчення війни Марко Пилипович Линченко зустрів у складі запасного полку у Східній Пруссії.

Марії Петрівні Майданюк незадовго до окупації Кіровограда, п’ятого серпня 1941 року, виповнилося 15 років, дівчина перед війною закінчила лише восьмий клас школи на своїй рідній Новомиколаївці. А наступного року вже була членом підпільно-диверсійної групи, що входила до складу партизанського загону імені Ворошилова, яким командував Семен Іванович Долженко. Згодом вона перейшла до партизанського загону. Там була розвідницею. Коли наприкінці грудня 1943 року партизанський загін імені Ворошилова зустрівся з підрозділами Другого Українського фронту, всіх боєздатних партизанів призвали до війська. Серед них була й Марія Петрівна Майданюк, якій довелося у складі 252-ї стрілецької дивізії визволяти не лише нашу область, а й Кіровоград. Телефоністкою окремого батальйону зв’язку 299-ї Харківської стрілецької дивізії Марія Петрівна Майданюк пройшла воєнними дорогами рештою України, Молдавією, Румунією, Угорщиною, де була поранена, а закінчилася для неї війна в Австрії — поблизу Відня.

Під час окупації Кіровограда (5 серпня 1941 р. – 8 січня 1944 р.) в місті діяло шість підпільно-диверсійних груп. Одна з них, якою керував Петро Іванович Лахман, — на кіровоградському молокозаводі. У загоні Лахмана було до сотні підпільників. Вони разом з молокопродуктами транспортували в бідонах вибухівку, зброю. Пробиралися в табір військовополонених, розповсюджували листівки, допомагали полоненим харчами, мінували шосейні шляхи. Група виводила з ладу сільськогосподарський інвентар, псувала зв’язок у німців. Загін Лахмана неодноразово в найближчих селах зривав відправку молоді до Німеччини. Восени 1943 року учасників підпільної групи німці заарештували і в районі Захарівського мосту в глибокому яру розстріляли. Серед страчених були Петро Лахман, Петро Залізняк, Петро Білявський, Микола Кукало та інші. Раїсі Петрівна Микуленко, доньці Петра Івановича Лахмана, 1941 року було всього чотири роки. Однак вона пам’ятає, як разом з батьком переховувалася і її мати. Дитину ледь не взяли в заручники, коли шукали підпільників. Одразу після війни матір Раїси Петрівни через втрачене під час окупації здоров’я померла, а виростили дівчинку її бабусі.

Юрій ЛІСНИЧЕНКО




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.41761 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua