МЕНЮ










12 березень 2010 - 07:28

Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ: НЕ МОЖУ СПІВАТИ, КОЛИ КУРЯТЬ


– Хто ваші батьки за фахом?

– Мої батьки – інженери, але давно не працюють за фахом, бо свого часу вирішили займатися в житті не тим, на що отримали дипломи, а тим, чого серце бажає. Вже багато років мама з татом займаються власним зоомагазином, а у вільний від роботи час мама хазяйнує на своєму городі, а тато – у своїй голубівні.

– Ким ви мріяли стати у дитинстві?

– Я ж з дитинства був артистом, хоч мама й категорично наполягала, що артист – не професія. Я з нею цілком погоджуюся, що артист – це покликання, тому в різні часи мав бути геологом, пожежником, військовим, архітектором, ще там кимось, а вивчився на економіста.

– Сашко, розкажіть, будь ласка, про життя, яким ви живете зараз, з чого воно складається. Чи є у вас дівчина, кохана людина?

– Ой, так одразу про особисте! Я не дуже люблю розмовляти на цю тему, адже приватне життя тому й називається приватним, бо стосується лише причетних до нього людей. Мешкаю я у власній квартирі в одному з центральних районів Києва, харчуюся або вдома, або в недорогих ресторанах, і в мене є дівчина, яку я кохаю!

– Який ваш розклад дня? Які ваші маленькі радощі?

– Якщо немає справ, які вносять корективи у мій звичний графік, то прокидаюся я десь о десятій, а лягаю близько другої ночі. Зранку п’ю неміцну каву з молоком, як правило, біля комп’ютера. В Інтернеті перевіряю пошту, спілкуюся з людьми, стежу за тим, що відбувається на сторінках, передаю й отримую необхідну інформацію, часто інтерв’ю даю... Взагалі-то, я слабенький користувач Інтернетом – мої знання та вміння обмежуються мінімальним рівнем. Про twitter знаю, але поки що не готовий там створювати персональну сторінку – з ним треба спочатку розібратися, а такі речі мені даються непросто.

Телевізор дивлюся дуже мало. Як правило, це або якась конкретна програма, котру з якихось певних причин хочу подивитися, або цікавий футбольний матч. Частіше телевізор в мене працює у фоновому режимі на якомусь із не дуже попсових музичних каналів. У кіно ходжу рідко – коли випадає насподівана нагода, за компанію, або коли фільм варто дивитися саме в кінотеатрі. Я майже маніакально люблю книжки! Кілька днів тому забрів до однієї з книгарень та просидів там майже півтори години і купив більше десяти книжок! Серед них – кілька історичних, кілька художніх – українських та зарубіжних авторів, різного рівня серйозності й жанру, а ще не втримався – на хорошу знижку повівся – придбав “Маркетингові війни”...

Стосовно ідеальних моментів, то їх може бути багато й абсолютно різних. Коли все вдається, коли живеш тим життям, яким хочеш жити, коли не дозволяєш тиснути на себе людям та обставинам – тоді такі моменти можуть тривати вічно!

– Як ви заробляєте? Чи вам достатньо?

– Суто музикою заробляти важко – для цього в Україні треба бути дуже популярним артистом. Та й тоді часто доводиться йти на компроміси, що я, наприклад, робити дуже не люблю. Але мені в цьому відношенні значно поталанило – допомагають різноманітні “супутні” заробітки, які не заважають займатися “ Тартаком”: робота на телебаченні або радіо, ведення концертів, можу сценарій написати на замовлення або й пісню. Стосовно розміру заробітку, то, звісно ж, хочеться чим більше. І я не соромлюся про це говорити, бо гроші для мене є не життєвою цінністю, а просто засобом до існування та реалізації власних проектів. А різноманітних ідей у мене, повірте, ду-у-уже багато!

– Ви – мабуть, один із найпатріотичніших українських виконавців. Скажіть, будь ласка, хто виховував у вас ці патріотичні нотки?

– Мені патріотизм здається абсолютно природним почуттям людини. Просто в різних людей він по-різному проявляється, набуває неоднакової сили та спрямування. Тут уже діють різні фактори – не лише внутрішні, а й зовнішні. Я люблю думати, аналізувати. Люблю спілкуватися, отримувати інформацію, ділитися нею, дискутувати... А ще, знайомлячись з різними людьми та з новими фактами, слухаючи пісні й читаючи книжки, беручи участь у якихось великих чи маленьких подіях, подорожуючи рідною країною, вдихаючи аромати степового вітру та милуючись придніпровськими краєвидами, занурюючись у води лісового озера чи гірської річки, беручи до рук петриківську таріль або опішнянський глечик, вперше приміряючи решитилівську або косівську вишиванку, по краплі вбираєш у себе все нові й нові відчуття, які гармонійно переплітаються з усім тим, що вже було в тобі закладено від народження та згодом потрохи плекалося мамою, татом, бабусями й дідусями...

– Чи був той момент, коли ви відчули, що незалежна Україна – це ваша відповідальність?

– Не моя персональна, а наша колективна! У 90-у році бабуся подарувала мені вишивану сорочку, яку ще в юності вишивала для діда. Я її до того ніколи й не бачив – ховалася десь у таємних куточках бабусиної старої шафи. Та сорочка дуже стильно виглядала в комлекті з джинсовими штанями та жакетом, до того ж, тоді ще взагалі мало хто ходив у вишиванках, тож я дуже сильно привертав до себе увагу, одягаючись так. Так от – уперше я так одягнувся, коли брав участь у студентських акціях протесту тієї осені.

– Що має робити кожен українець, щоб наше суспільство провело модернізацію та наздогнало розвинуті країни?

– О, це дуже складно! Все починається із себе! Кожен повинен усвідомити, що ніхто, крім нас самих, для нас нічого доброго не зробить. А щоб ми самі могли щось змінити у своїй країні, мусимо не лише цього захотіти, а й почати працювати. Працювати і над собою – змінюючи себе на краще, виробляючи в собі правильну систему цінностей, набуваючи нових сучасних знань та вмінь, і працювати в сфері суспільного життя, потроху змінюючи на краще все довкола.

– Як змінювалися ваші настрої, що ви думали під час усієї епопеї з політичною ситуацією в Україні, починаючи з 2004 року?

– У 2004 році я був палким прихильником Віктора Ющенка, не бачив кращої кандидатури на посаду Президента, ніж він, і досі вважаю, що тоді я не помилився у своєму виборі. Я чітко усвідомлював свою позицію, був активним агітатором, причому почав агітувати за Ющенка ще задовго до початку передвиборчих турів Україною – агітував у приватних розмовах і в Інтернеті. Під час масових акцій протесту в мені відбулося величезне внутрішнє збурення – я був щасливий, що є свідком й учасником цих подій, я набував нової віри у свій народ і у свою країну. Разом з тим, я добре бачив, як усе більше й більше нових, не завжди приємних, людей з’являється в оточенні Віктора Андрійовича, я був свідком відвертого підлабузництва і навіть суперечок за місце на сцені ближче до “вождя”. Потім пішли якісь кулуарні домовленості, гарантії безпеки, поступки... Це, звичайно, не давало приводу для створення особливих ілюзій стосовно реальності та радикальності майбутніх змін. Я ніколи не пробачу Ющенкові того, що він не виконав своїх обіцянок перед народом. Але й народ занадто швидко розслабився та опустив руки, хоч мусив продовжувати свою революцію доти, доки би вона по-справжньому не здійснилася б.

– Як ви до ставитеся до того, що Президентом України став Віктор Янукович?

– Гадаю, в даний момент Віктор Янукович нічим не гірший Президент, ніж будь-який інший із основних претендентів на цю посаду. Якщо він дійсно змінився на краще, як люблять про нього казати останнім часом, і буде працювати не лише на користь власної персони та своєї партії, а й дбатиме про країну та народ, то просто буде тривати те напів-незалежне-напів-існування-напів-України, яке триває останні вісімнадцять років. Або ж він створить гарну революційну ситуацію, а там уже, як Бог дасть!

– Як би ви могли представити ваш новий альбом „Опір Матеріалів”, який ви виклали в Інтернет для безкоштовного завантаження?

– Я дуже люблю всі наші альбоми, тому не можу хвалити “Опір Матеріалів” більше, ніж усі попередні альбоми, але просто раджу його скачати та послухати, бо він того вартий. Зробити це можна тут: http://opir.tartak.com.ua/

– Чому ви не видали диск, виклали безкоштовно в Інтернет?

– Диску немає тому, що нам не запропонували вигідних умов його випуску. Ми вирішили, хай краще люди слухають наші пісні, а ми при цьому збережемо всі права на них, ніж віддамо права, й невідомо, чи дійдуть при цьому наші пісні до людей. А диск власним коштом завжди можна буде видати, коли цей кошт з’явиться.

– Чому гурт „Тартак” рідко можна почути по радіо? Раніше були кліпи по ТБ, такі, як кліп на пісню „Чорноморець”, чому зараз немає?

– Тут багато різних конкретних причин, які в загальному можна звести до одного. З часом правила існування на музичному ринку змінюються – він стає все більш комерціалізованим, сфери впливів та бізнес-інтересів чітко розподіляються, встановлюються жорсткі правила, в які все важче вписуватися, маючи тверді переконання та власну ідеологію. Так що, все помітніше ми пересуваємося з теле-, радіопростору до простору всемережжя.

– Який, на вашу думку, найневдаліший ваш проект з тих, про які можна розказати для досвіду іншим?

– Невдалий проект? Не знаю, чи є в мене такі. Є проекти незакінчені – але я ще не втратив надії їх завершити. Є проекти нерозпочаті – але я ще сподіваюся їх розпочати й успішно реалізувати. Щоправда, є один нереалізований проект, який не дає мені спокою, але можливостей його коли-небудь реалізувати я не бачу. Два роки тому я був гостем на фестивалі “Рок-ф’юз” у місті Шепетівці. Фестиваль невеличкий, майже домашній, а організовувала його місцева молодіжна організація “Кедр”. Мені на фестивалі дуже сподобалося – приємна атмосфера, гурти молоді, гарячі, організатори енергійні, всі палають бажанням працювати і розвиватися! Ну, я був вражений усім тим оптимізмом, позитивом та запропонував виступити продюсером збірки учасників фестивалю – по одній пісні від кожного. Поки складали попередні плани студійної роботи, поки контактували одне з одним та намагалися узгодити репертуар, більшість гуртів припинила своє існування, члени “Кедру” пересварилися між собою, та й сам фестиваль наказав довго жити. Так що, від того проекту вже немає що реалізовувати!

– Що ви не любите робити з того, що складає звичайне життя людини?

– Голитися! Ніяк не можу навчитися робити це гарно і якісно – то якісь неголені клапті лишаю, то десь трохи поріжуся чи подряпаюся!

– У яких ситуаціях ви проявляєте жорсткість, а у чому ви є м’яким та ліберальним?

– У тому, що вважаю важливим, принциповим, категоричним – жорсткість, у речах не дуже важливих або багатоваріантних – можу й пом’якшати. А взагалі, я значно частіше жорстким буваю.

– У яких ситуаціях ви можете втратити контроль над собою?

– О, це в мене швидко виходить! Зачепи мене за живе, покажи свою непорядність, продемонструй зневагу, прояви хамство, вчини несправедливість – від таких речей у мене легко “планка падає”! Щоправда, останнім часом намагаюся навчитися себе краще контролювати, та щось поки що не дуже виходить.

– Які жінки вам більше подобаються: якщо окремо взяти зовнішність та характер?

– Я ціную природність, гармонійність і талант. Кожна жінка, яка не намагається видатися іншою, ніж вона є насправді, яка гармонійно поєднує всі свої зовнішні та внутрішні якості й при цьому має хоч якийсь талант, здатна мені сподобатися.

– Ви ведете здоровий спосіб життя – не курите, не вживаєте алкоголь, є одним з підписантів „Маніфесту українців проти куріння”. Як ви прийшли до цього?

– Я все свого часу спробував і зрозумів, що мені це категорично не подобається. А робити в житті те, що мені не подобається, я не звик. А ще я не люблю запах прокуреності й перегару.

Наприклад, я завжди прошу не курити під час нашого концерту. Просто від смороду й диму я починаю задихатися, мені не вистачає повітря, пересихає в горлі та сльозяться очі. В таких умовах я не можу якісно виступати, й сам не отримую задоволення від цього, й іншим задоволення не можу принести. Також не витримую тривалого спілкування з нетверезими людьми.

Мені здається, що в умовах жахливої екологічної ситуації, коли й так безліч людей помирає від раку та інших несподіваних хвороб, ослабляти себе добровільно, допомагати труїти й нищити самого себе – просто нерозумно. Я люблю своє життя, я хочу прожити його здоровим і хочу померти природною смертю. А самогубство мене мало приваблює!

– Що б ви могли порадити почитати?

– Ой, я багато читаю! Традиційно раджу “Клясу” Павла Вольвача й “Тему Для Медитації” Леоніда Кононовича. Цікаві книжки “Бабин Яр” Анатолія Кузнєцова, “Тінь Гобліна” Валерія Казакова... Але найкраще – просто прийти до книгарні і самому передивлятися та вибирати для себе книжки!

– Які у вас ще є захоплення?

– Граю у футбол в команді артистів ФК “Маестро”, мандрую Україною, катаюся на сноуборді, гриби збирати люблю.

Інтерв’ю
для "Вечірньої газети"
підготував Денис САМИГІН



19 травень 2010 - 13:57
ivalka (вст)

ну, здорово, как всегда sty00

18 червень 2010 - 19:56
іринка (вст)

sty02 клас!!!

Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.35393 сек. / запитів: 8 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua