МЕНЮ










21 березень 2014 - 13:10

Машинерія в масштабі 1:43


Граючись "в машинки", хлопчики, звісно ж, не сумніваються, що з часом вони матимуть справжні автомобілі. Багато кому це вдається, і не кожен дорослий чоловік пригадає, яка саме іграшкова автівка була його улюбленою чи про яку мріяв, але котру так і не здобув. А є мужчини (як автовласники, так і пішоходи), у котрих зменшені копії автотехніки викликають не менший трепет, ніж тоді, коли вони під стіл пішки ходили. Звісно, не всяка іграшка становить для цих людей цінність, та деякі екземпляри з їхніх колекцій доганяють за вартістю справжні автомашини.

Один із таких колекціонерів – кіровоградець Володимир Цись, заступник голови місцевого клубу історико-технічного стендового моделізму. Кореспонденти "ВГ" побували в нього вдома.

– Колекціонувати машинки я почав в одинадцять років, – розповів про історію своєї пристрасті Володимир. – Підштовхнув мене до цього такий випадок. У Кіровограді на стадіоні проводилося автородео – виступали польські каскадери, і я побував на цьому, як тепер кажуть, шоу. Під його враженням мені захотілося мати спортивну машинку. Пішов у "Колобок", був такий магазин іграшок на розі вулиць Карла Маркса (теперішньої Великої Перспективної) та Шевченка, і купив там "Фіат" за два карбованці п’ятдесят копійок. Намалював на ньому номер "125" – й машинка набула вигляду спортивної. Це була перша моя модель у масштабі 1:43. Потім як тільки у мене, пацана, заводилися гроші – тратив їх на моделі. Де брав гроші? Економив на морозиві, на цукерках. Найдешевша модель тоді коштувала півтора карбованця.

За словами Володимира, ще у шкільному віці він зав’язав стосунки із такими ж збирачами з інших міст СРСР. У цьому юнакові посприяла та обставина, що він вступив до гуртка технічного моделювання, який діяв у клубі "Авіатор" (цей заклад був місцем зустрічі льотчиків з усього Радянського Союзу, серед яких траплялося чимало й колекціонерів моделей авто-, авіа- та бронетехніки). Там же, в гуртку в клубі "Авіатор", хлопчина почав опановувати мистецтво виготовлення моделей.

– Точніше, ми переробляти заводські вироби, – згадує Володимир Цись. – Наприклад, модель звичайного радянського РАФика – на модель карети швидкої медичної допомоги. Або модель бортової вантажівки – на модель вантажівки з "будкою". Які матеріали використовували? Найрізноманітніші. Великою популярністю серед нас, моделістів, користувався, та й користується, пластик з внутрішньої обшивки холодильників. Я не раз побував на звалищі, де збирав цей матеріал. Ми, моделісти, – Плюшкіни. Ідеш, бувало, вулицею і бачиш, що валяється якась штуковина. Інший би пройшов мимо, а ми, моделісти, – ні. Піднімаєш ту штуковину і мудруєш, як би її використати в улюбленій справі...

У сімнадцять чи вісімнадцять років (Володимир уже й не згадає достеменно) він подався у Саратов, щоб придбати там улюблені машинки.

– У Саратові, на заводі "Тантал", виготовлялися найкращі в Союзі автомоделі, – пояснює моделіст. – Привіз звідти багатенько виробів. Радості було! Випускалися такі моделі й у Ленінграді, Ульяновську, Донецьку. А іноземних в СРСР не завозилося.

Перша колекція Володимира налічувала близько 250 моделей. Він її, як тоді думав, успішно продав.

– Це був 1980 чи 1981 рік, – згадує колекціонер. – За виручені гроші я придбав пристойні магнітофон, програвач, підсилювач, акустичну систему. Я ж – ще й музикант, музику складаю. Маю домашню студію звукозапису. А раніш і в ресторанах грав, і на весіллях…

Попередню колекцію Володимир також продав. Це було двадцять років тому.

– Узяв я за неї 700 доларів, – каже моделіст. – Зараз би за неї дали десять – дванадцять тисяч доларів. Продавши ту колекцію, я думав, що не повернуся до цього хобі. А воно – як той наркотик. Чотири роки тому я відчув, що знову тягне до моделей техніки. Почав збирати, виготовляти сам. Зараз маю близько 400 одиниць. Керую гуртком автомоделізму на міській станції юних техніків. Мої учні уже здобули призові місця на міжнародних виставках, вступили до нашого клубу історико-технічного моделізму.

Розповідаючи, Володимир обережно дістав із серванта, де красується його колекція, один з, як зрозумів автор цих рядків, найбільш любих власникові екземплярів. Це – зменшена копія бензовоза на базі ЗІЛа.

– Виграв її на конкурсі, який проводив херсонський магазин "Радіатор", що спеціалізується на продажу масштабних моделей автомобілів, – пояснює Володимир, любовно поглядаючи на бензовозик. – Конкурс був такий: на кращий гімн магазину. Я й проявив себе як композитор. Це ручної роботи модель. Виробник – фірма "Херсон-Моделс".

– Ось дивись, ряд деталей – литі, – Володимир Цись вирішив посвятити автора цих рядків у тонкощі виготовлення все того ж бензовоза. – З однієї форми виливається не більше сорока деталей

– А якщо спробувати вилити більше?

– Неякісні вийдуть, – розтлумачив моделіст.

Показав він і напівготовий кузов моделі "Дельфіна" (автобуса, який широко використовується в Україні як маршрутне таксі). Це вже – ручна робота самого Володимира.

– Труджуся над "Дельфіном" уже дев’ятий місяць, – сказав він. – Як правило, на модель витрачаються п’ять років.

– А ось – те, чого як вогню боїться кожен моделіст, – Володимир дістав із серванта модель "Чайки". – Бачиш невеличку гульку на даху? Це – початок корозії металевого сплаву, з якого виготовлено кузов. Ми називаємо це явище цинковою чумою. В один момент береш виріб, а він розсипається на порох. Для моделіста це – катастрофа. Особливо якщо модель – рідкісна.

Аби показати, як високо ціняться деякі моделі, Володимир Цись увімкнув комп’ютер і "зайшов" на один із українських сайтів-аукціонів.

– Бачиш "Жигуль"? Це модель радянського виробництва, – він узявся коментувати лоти. – Продається за сто гривень. Колись така коштувала три карбованці п’ятесят копійок. Ось КамАЗ, за нього просять 210 гривень. Такий в радянські часи продавався за п’ять дев’яносто. А ось УАЗик, міліцейський. Продається він за 5 тисяч 300 гривень. Це, швидше за все, номерна модель.

– А що воно таке? – не зрозумів автор цих рядків.

– Це моделі з номерами на днищах. Їх випускали в невеликих кількостях, через що вони й цінуються тепер. Наприклад, недавно на інтернет-аукціоні продано номерну модель РАФа за сім з половиною тисяч доларів! Це так звана олімпійська модель (із символікою Олімпіади-80 на даху), випущена у 500 екземплярах. І один із цих екземплярів у мене колись був! Я його купив за шість карбованців п’ятдесят копійок, а продав за десятку.

На запитання, що йому як моделісту в першу чергу треба, Володимир відповів, що йому не завадили б зараз дві тисячі гривень на купівлю десятка так званих збірних моделей – ЗІСів, ЗІЛів, МАЗів.

– Я б збирав їх… – з передчуттям задоволення, яке не можна передати словами, мовив Володимир. А в руки авторові цих рядків жодного зразка своєї колекції не дав. Мало що може трапитися…

Записав Віктор КРУПСЬКИЙ
Фото Олега ШРАМКА




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.37357 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua