МЕНЮ










10 липень 2017 - 08:10
Металоморфози Євгена Василевського

Розмаїті дивовижні звірі, загадкові комахи, казкові персонажі, численні ретроавтомобілі й інша техніка з металу розміром від десяти-п’ятнадцяти сантиметрів до кількох метрів милують око у громадських закладах, приватних колекціях і навіть на одній з вулиць Кропивницького.
Усі вони «народилися» в майстерні кропивничанина Євгена Василевського. І про них говорить чимало людей як у нашому обласному центрі, так і за його межами.
І Баба Яга з книгою!
Неповторні витвори майстра допитливі можуть побачити у фойє обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. Чижевського на виставці «Металоморфози Є. Василевського», де мирно уживаються зроблені з металевих деталей від безлічі механізмів ящірки, динозавр, комахи (одна з них із сачком та здобиччю в ньому — метеликом), кумедні людські істоти, давні паровоз, танк і сучасний бронетранспортер. А ще — металева ваза із гільзи з розкішними «квітами» із ложок, виделок та іншого кухонного начиння (усе це переважно зроблено з допомогою зварювання).
А в залі літератури іноземними мовами в цій же книгозбірні на одній з полиць “присіла” Баба Яга з книгою в руках, зроблена з велосипедного ланцюга, поруч з бібліотекаркою за її столом — ворона-інтелектуал, за рослиною в горщику — задумливий птеродактиль. Поозиравшись, можна побачити в кутках та на поличках у цьому відділі іще не одне дітище скульптора.
Якщо ж хтось захоче подивитися на дещо монументальніше з його робіт, то слід вулицею Шевченка пройти кілька десятків метрів у напрямку вулиці Пашутінської. Там очікує сюрприз — велетенська металева бабка, що приземлилася на квітнику під вікнами магазину «Мрія». Її майстер виготовив із дверцят від легковика, центрифуг декількох пральних машин, амортизаторів, стійок, важелів та інших важезних металевих деталей.
Однак і це ще не всі місця, де можна побачити рукотворний металевий світ, народжений фантазією й талантом Євгена Василевського. Є ще його майстерня, а також підвіконня й полички над ними в будинку майстра поблизу площі Дружби народів, ущерть заповнені істотами й механізмами, що, певно, товаришують із Залізним Дроворубом з книги «Чарівник Країни Оз».
Мрія плафона здійснилася: він став повітряною кулею
Євген Василевський — людина із золотими руками, яка із купи брухту здатна зробити унікальну річ. Доволі тривалий час він складав з металевих деталей (коліщат, ланцюгів, інших частин різних механізмів) невеликі копії транспортних засобів і різноманітні фігурки, не обробляючи деталі, а лише зварюючи їх.
«Якось мій товариш побачив у журналі фото моделі спортивної машини, зробленої таким же способом, — розповідає майстер, — і попросив знайти деталі для такої ж. Я їх назбирав, та й склав у коробку, де вони пролежали декілька років. А потім та коробка потрапила мені до рук. І так сталося, що зробив першу машину, однак не спортивну, а старовинну. Так захопився складанням-зварюванням».
Матеріал для скульптур їх творець знаходить де тільки може: «Іноді люди самі приносять мені ті речі, якими вони вже не користуються і не хочуть накопичувати вдома, частину з деталей підбираю на звалищі металу, інші докуповую. Буває, що на базарі купую по декілька десятків однакових деталей, бо, побачивши їх, одразу розумію, як зможу використати. Повірте, у мене чимало ідей, як із цього мотлоху зробити оригінальні скульптури!» До деяких своїх витворів він додає ще й аксесуари. Повітряна куля, наприклад, у своєму першому житті була плафоном від люстри. До кошика цього винаходу повітроплавців у мініатюрі прикріплено малесенькі мішечки — баласт. А всередині у мурахи замість «внутрішніх органів» — гладенькі камені. У деяких фігурках — скляні пляшки, які обов’язково виконують певну функцію.
Така довершеність характерна для всіх витворів майстра. Це можна назвати його стилем. Кожну свою модель він або начищає до блиску, або фарбує, або воронує, і є остаточним «мазком» митця у створенні єдиної і неповторної в досконалості форм і пропорцій речі, зробленої із залізяччя. Нижня частина праски, приміром, стала рамою автомобіля, маленька швацька машинка — основою паротяга, коліщата –— колесами різноманітного міні-транспорту.
Щоб створити такі дива, потрібні неабиякий хист і фантазія. А їх у кропивницького умільця — вщерть. От, наприклад, у звичайному ланцюгові він бачить хребет динозавра, основу для стовбура пальми або ж цілу Бабу Ягу. Він із самого дитинства постійно щось вирізає, ліпить, складає, зварює, працює з машинами.
Коли головне –
не результат, а процес
Останнім часом майстер дещо змінив свою художню техніку, почав додавати до зварювання деталей ще й їх оброблення. Ось що він каже із цього приводу: «Аби надати роботам додаткової пластичності, почав використовувати дріт, листовий метал, ковані елементи. До того ж, не завжди можна знайти серед брухту чи в крамниці потрібну деталь, тому тепер дещо іноді обробляю так, як того потребує творча ідея».
Чимало задумів майстер, як він каже, «складає в скриню». Тобто виношує тривалий час, поступово збираючи для їх реалізації матеріал. Про його вміння вже знають зацікавлені, тому й замовлень у нього багато. Та не на всі з них він погоджується: «Беруся лише за ті, які мені до вподоби. Коли відчуваю, що цікаво буде робити певну річ і що її виготовлення дасть можливість досягти вищого етапу розвитку. Якщо ж за річ даватимуть навіть великі гроші, але її виготовлення є примітивним, то відмовляюсь». Та є ще одна причина для такої вибірковості: «Нині підтягую свої знання з малюнка, живопису, опановую деякі художні закони, яких не розумів і не знав, тому робив усе так, як виходило. Розвиваю художній смак, вивчаю анатомію людини і тварин, пропорції квітів і дерев. Почав ставитися до свого захоплення набагато серйозніше, хочу досягти в цій справі вершин. Хоча, як кажуть йоги, головне – не результат, а процес. Головне — іти шляхом, який розвиває й удосконалює тебе…»
Таке вимогливе ставлення до справи, яка спочатку видавалася просто забавою, вирізняє Євгена серед тих, хто створює металеві фігурки і моделі. І настільки, що він почав робити вже й великі металеві скульптури, перша з яких стоїть на вулиці Шевченка (там чоловік планував розмістити не одну, а дві бабки, але через брак часу й вільного місця біля крамниці “оселилася” лише одна комаха, яка вже давно стала візитівкою кварталу): «Прагну розвиватися, тому хочу зробити велику пальму й поставити її десь на вулиці. Та поки що це лише задум. Маю замовлення на металевого бика. Матеріал для нього — автомобільні запчастини, ланцюги тощо — уже зібрав». А ще в майстерні чекає інша велика робота майстра — двометровий залізний залицяльник. Його майстрові замовила одна з попередніх обласних влад, яка планувала розмістити скульптуру біля водограю на площі Героїв Майдану. Та щось у неї з реалізацією задуму не склалося, тож парубок із квіткою, що мав очікувати дівчину, обіпершись на ліхтарний стовп, спирається поки що на металеву опору в майстерні Євгена Василевського. А його «батько» вже вирішив, що змінить призначення свого металевого «Буратіно»: забере в нього квітку й посадить за музичну ударну установку, аби той не сумував без подруги, а звеселяв себе й перехожих гучною музикою. Та для цього хтось має зацікавитися ідеєю й запропонувати для ударника таке місце, де б і йому добре велося, і людям цікаво було споглядати великого залізного музиканта з барабанами й металевими тарілками.
Юрій ЛІСНИЧЕНКО
Фото Олега ШРАМКА



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.52326 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua