МЕНЮ










24 липень 2015 - 13:23

Не полишив побратима в біді


Двадцять першого серпня 2014 року під селом Грабовим Шахтарського району в Донецькій області, неподалік від міста Іловайська, загинув командир евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 1-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади молодший сержант Сергій Котовий.

– Після мінометного обстрілу на полі бою залишився боєць, який кликав на допомогу. Решта солдатів знаходилася в траншеї десь за 300 метрів. Серед уцілілих був і рідний брат хлопця, якого поранили. Проте за армійським законом не можна, аби брат ішов за братом на поле бою, – переказала розповідь товаришів Сергія по службі його сестра Інна. – Тому командир запропонував іншим бійцям добровільно піти на порятунок солдата. Тоді Сергій з іще одним хлопцем зголосилися допомогти побратимові. Коли вони удвох підійшли до пораненого, почався мінометний обстріл – і декілька мін потрапило їм під ноги. Усі троє загинули миттєво.

Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" Сергія Котового нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Народився він 15 січня 1988 року, навчався в ЗОШ № 31. Після її закінчення 2005 року вступив до Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету (КЛА НАУ) на факультет "Обслуговування повітряного руху (спеціальність "Аварійне обслуговування та безпека на авіаційному транспорті", кваліфікація "Співробітник із забезпечення польотів"). У 2010 – 2011 рр. перебував в академічній відпустці у зв’язку з погіршенням стану здоров’я. А вже наступного року юнак пішов служити до Збройних сил України. Військову підготовку проходив курсантом розвідувальної роти в навчальному центрі "Десна", після чого служив у селищі Чорноморському Одеської області заступником командира взводу спостереження та технічних засобів розвідки, заступником командира машини розвідувальної роти. За сумлінне ставлення до виконання службових обов’язків неодноразово був нагороджений грамотами. Військова служба юнакові подобалася, тож він планував після завершення навчання в КЛА НАУ повернутися до рідної частини контрактником.

По закінченні служби був звільнений у запас із лав Збройних сил України 23 квітня 2013 року. Невдовзі його мобілізували на посаду командира евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення мінометної батареї 1-го механізованого батальйону 93 -ї окремої механізованої бригади.

– З однокласниками син завжди був товариським, душею компанії, у нього не було ворогів. Завжди намагався допомогти другові, навіть якщо той не правий, дуже справедливим був, добрим. Йому зателефонували з військкомату і сказали з’явитися з речами, але з першого разу не мобілізували. Сергій дуже засмутився, – розповідає мати бійця Любов Анатоліївна. – За другим разом його теж не забрали, на службу потрапив аж за третім. Він казав нам, своїм рідним: "Хто вас буде захищати, як не я?" Спочатку син був на блокпості в місті Красноармійську однойменного району Донецької області. Його засилали в тил сепаратистів, багато разів траплялися випадки, коли йому доводилося спілкуватися з ними, вдаючи із себе одного із бойовиків, щоб вивідати потрібну нашим військовим інформацію. Підготовка в "Десні", яку він пройшов, йому дуже допомагала. Синів товариш по службі якось сказав був мені: "Я – розвідник, а Сергій – розвідник від Бога". Він по телефону завжди запевняв, що в нього все добре, не скаржився ні на харчування, ні на умови проживання. Ще під час строкової служби кардинально змінився, став дуже охайним. Тоді нам його командир порадив, аби Сергій продовжував військову кар’єру. Ми і самі відчули, що йому подобається військова служба. На сході Сергій, можливо, залишився б живим, але пішов рятувати пораненого побратима. З ним разом воювали два брати Скрабунови, і от одного з них, Колю, поранили. Однак, згідно з воєнними законами, другого брата не пустили, а пішов Серій і ще один солдат. Та вони потрапили під мінометний обстріл, і всі загинули миттєво… Після короткої відпустки додому Сергій, повертаючись до зони АТО, потайки взяв із собою "Кобзар" Тараса Шевченка. Батьки дізналися про це лише тоді, коли їм повернули речі сина після його загибелі.

– Раніше не було такого, щоб Сергій щось філософське читав. А тут таке… Це ж наскільки зріс його патріотизм. Насправді він дуже змінився в армії. У нього, мабуть, взагалі відбулася переоцінка життєвих цінностей. Він став дорослішим. Пам’ятаю його останній погляд. Таке відчуття було, що бачу його востаннє, – пригадує сестра солдата Інна. – Брат виріс дуже доброзичливим. Завжди приходив на допомогу. Щоб ви зрозуміли, наскільки він був чуйним, розкажу дещо. Колись мама прийшла додому, а Сергій сидить із вагітною дівчиною. І почав пояснювати, що дівчину покинув хлопець, тому він має її заспокоїти і підтримати. Настільки був добродушною людиною. Його товариші по службі казали, що якби всі були такими, як Сергій, то війна уже б давно закінчилася. Він став професіоналом, часто ходив у розвідку, ніхто не хотів іти, а він ішов. Коли хлопці переміщувалися на бронетранспортерах, то він їхав на першому з них, стільки в ньому було сміливості…

– Сергій виріс на моїх очах. Ми жили зовсім поряд. Останнім часом він став зовсім іншим, дуже серйозним. І почав говорити про те, що хоче стати військовим, – пригадує Сергіїв сусід Владислав. – Дуже хотів, щоб війна швидше закінчилася, планував вступити до військового вишу. Коли приїжджав додому, сказав мамі: "Я повернуся звідти героєм. Ти будеш мною пишатися". Сергій мав великі плани на життя після війни: хотів залишитися в армії і стати професійним військовим, казав: "Я зрозумів своє покликання, буду військовим. Це моє". Але не встиг зробити того, що хотів...




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.37847 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua