МЕНЮ










8 березень 2018 - 10:01
Оксана Паршутіна: Нехай швидше настане мир з нашою перемогою

З дружиною загиблого в перші місяці антитерористичної операції на сході України воїна-прикордонника Олега Паршутіна Оксаною ми познайомились під час урочистостей, які влаштувала міська влада Кропивницького з нагоди Міжнародного жіночого дня.
Оксана прийшла на святкування разом із своєю дочкою – студенткою педуніверситету Юлією (на знімку). Вдячна міській владі за увагу та розуміння. Правда, каже, що дехто із знайомих відкрито заздрить тим пільгам та виплатам, які вона отримує від держави за загиблого чоловіка, але не вважає за потрібне відповідати на ці закиди, адже як на таку дурість відповісти. Важко без чоловіка, з яким прожили вісімнадцять років. Тепер вся відповідальність за родину лягла на її плечі. Але жінка не втрачає оптимізму – потрібно жити, працювати, виводити в люди доньку. Розуміє, що чоловіка вже не повернеш, але серцем чекає.
– Я працюю продавцем-консультантом в мережі супермаркетів “АТБ”, – розповідає Оксана. – Доводиться важко. Робоча зміна триває 12 годин. Чотири дні працюєш, чотири – відпочиваєш. У вихідні потрібно максимум уваги приділити доньці, яка дуже схожа на батька, зайнятись справами по господарству. Добре, що є друзі, родичі, які не полишають нас. Багато нам допомагають із колишньої роботи чоловіка. Він 14 років пропрацював на хлібозаводі. Його добре пам’ятають у колективі. Колишній начальник Олега Андрій Тканов завжди прийде на допомогу, і не було жодного випадку, щоб мені відмовили. Зараз особливої уваги потребують батьки – почали хворіти, тож додалося клопотів.
Юля зараз на третьому курсі Центральноукраїнського педуніверситету ім. Володимира Винниченка – майбутній психолог. Добре навчається. Обрана професія їй подобається, тому переконана, що не зійде з визначеного шляху.
– Про те, що мій тато загинув на війні, знає лише декілька викладачів в університеті, – розповідає Юля. – Я ніколи не намагалась скористатись його пам’яттю. Все сама, все своїми силами. Звичайно, буває важко, коли спогади навалюються. Та намагаюсь подолати поганий настрій. Мені подобається малювати, часом граю на гітарі – зараз не так часто, бо, мабуть, потрібен особливий душевний настрій. А ще захоплююсь фотографією. Є такий напрямок у психології, як фототерапія. Можливо, саме в ньому я і буду рухатись.
– Ми взагалі намагаємось не афішувати нашу велику втрату, щоб не було до нас жалості, – додає Оксана. – Ми вже звикли все робити самі, а не давити на жалість. От тільки зараз я психологічно почала відходити від болю втрати. Більше часу намагаюсь проводити з дочкою. Ми любимо разом гуляти парком, відпочивати, все робимо разом.
А ще Оксана за першої – ліпшої нагоди полюбляє пройтися вулицею, яка віднедавна носить ім’я її чоловіка. Він цією дорогою ходив на роботу – на хлібозавод. На підприємстві його пам’ятають, шанують. Приємно усвідомлювати, що зумів Олег залишити добрий слід на землі. А вони з дочкою завжди будуть гідними його пам’яті.
Є у Оксани Паршутіної сокровенне бажання, яке вона адресує всім жінкам: щоб жодна з них не зазнала болю втрати рідних та коханих людей. А ще нехай весна принесе радість у кожну домівку. І швидше настане мир з нашою перемогою, бо саме за це її чоловік віддав життя!
Оксана ВЕРСТЮК
Фото Олега ШРАМКА



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.88368 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua