МЕНЮ










31 сiчень 2020 - 12:02

Онуфріївський парк: сто років розбудови й піднесення, ще сто – занепаду. Що далі?


На початку 20-х, у які ми тільки вступаємо у нинішньому столітті, Онуфріївський парк відзначатиме своє 200-річчя. Іноді його ще називають парком чотирьох Михайлів, маючи на увазі, очевидно, крім трьох поколінь графів Толстих, ще й Михайла Камбурлія, капітана російської армії, який придбав ці землі у піонера колонізації (чи окупації?) Російською імперією наших степів Івана Хорвата.

Толсті родом з Австрії

Походження роду Толстих, на відміну від багатьох українців, які не знають своїх предків глибше третього коліна, досить добре досліджене. Краєзнавець Олександр Кротов цитує книгу Олександрв Лакієра «Русская геральдика» (С.-П., 1855р.): «У 1353 році виїхав, як свідчать наші родоводи, із Цесарії (Австрія) в Чернігів муж Індріс (Гендріх) з двома синами і трьома тисячами людей і слуг. При святому хрещенні він названий Леонтієм і через правнуків своїх став родоналальником Васильчикових, Данилових, Дурнових, Толстих і Федцових».

Рід Толстих дав Росії багато військових і державних діячів, благодійників та митців. Правда, був серед них і бунтар: у 1727 році Петра Андрійовича Толстого разом із сином Іваном заслали на Соловки за те, що виступав проти улюбленця царів Олександра Меншикова. Але, як стверджує Олександр Кротов, із цього ж роду і відомі письменники – Лев Толстой та Олексій Толстой. Більше того, він пише, що у музеї Ясної Поляни серед експонатів і зараз є портрет Катерини Камбурлій – дружини Михайла Дмитровича Толстого, який 200 років тому, одержавши у спадок від тестя села Онуфріївку, Камбурліївку, Іванівку, Лозуватку і Омельник (всього 13 тисяч десятин), почав розбудову парку.

Статський радник, полковник гвардії артилерії, голова імператорського товариства сільського господарства Півдня Росії Михайло Дмитрович був не тільки багатим (володів маєтками у Тамбовській, Харківській, Херсонській губерніях), а й дбайливим господарем. Мав велику молочну ферму, кінний завод, вирощував тонкорунних овець, увів десятипільну сівозміну. У господарстві використовував передову, як на той час, техніку – плуги, лущильники, жниварки, звів великий паровий млин. Отож, було за що запросити німецьких та чеських майстрів для розбудови парку, який став взірцем садово-паркової архітектури. Процес цей тривав не один рік, а фактично пів століття. Останню реконстукцію здійснили у 1876 році, нею керував дендролог Іван Базилевич. За словами директора Онуфріївського історичного музею Світлани Ворон, до парку доклав руку і один з учнів славнозвісного Василя Докучаєва (на жаль, прізвище не збереглось).

Що ж це був за парк? Майже 160 гектарів землі, половину з яких займали ставки. Тут було висаджено майже 200 видів дерев і кущів, звезених з усього світу (зараз їх залишилось менше 50-ти), розсадники, фруктовий сад, луки, пасовища, де паслися вівці, теплиці і оранжерея, де вирощували екзотичні фрукти і квіти, каскад штучних озер із насипаним островом і ажурними місточками, будиночок для лебедів, розарії, човнова станція, літній твнцмайданнчик, винний льох, альтанки, вольєри для павичів, так звана біла їдальня, сам маєток Толстих і деякі господарські приміщення.

Парк був огороджений, і туди не дозволялося заходити селянам, крім паркових робітників. Для селян окремо облаштували ставок із піщаним пляжем та місцем для напування худоби. Михайло Дмитрович, який прожив майже 90 років, взимку мешкав із сім’єю в Одесі, в Онуфріївці – влітку. Усі Толсті, як свідчить багато джерел, були гуманними, демократичними поміщиками, людяно, з повагою ставились до селян, щедро виділяли кошти на розвиток сіл. Багато будівель, зведених ними, і досі служать місцевому населенню. Свідчення про їхнє гуманне ставлення до селян врятувало життя внукові Михайла Дмитровича, третьому Михайлу Толстому, коли його у 1919 році мав розстріляти Олександрівський ЧК.

Легенда про любов – жива

Якщо Михайло Дмитрович був міцним господарем і реалістом, то його син, теж Михайло, – романтиком і тяжів до мистецтва. Свого часу він очолював Одеський міський театр, саме Михайло Михайлович замовляв віденським архітекторам проєкт Одеської картинної галереї.

Двадцятивосьмирічним юнаком він закохався у майже удвічі молодшу за себе просту селянку Олену Смирнову. Усупереч графському гонору та традиціям, подолавши безліч заборон та перешкод, одружився з нею і у щасливому шлюбі прожив до смерті. Існує легенда, що молодята на знак своєї любові і вірності на острові, що посеред озера у парку, посадили дуб. І до нього нібито й зараз приходять закохані пари у день власного весілля.

Михайло (другий) Толстой купив для молодої дружини будинок в Одесі, тут вони мешкали із синами Костянтином та Михайлом. Великим горем для родини стала рання смерть старшого сина – йому було лише 22. Молодший же Михайло (вже третій) став правником. Але, схоже, основним його амплуа у житті була громадська та благодійна діяльність. Це заняття він, очевидно, перейняв від матері, яка у дитинстві та юності зазнала злиднів, тож старалася допомогти і бідним курсисткам, і мешканцям дитячих притулків, і хворим та нужденним. За це у 1904 році навіть отримала подяку Одеської міської думи.

Її ж улюблений син Михайло, здається, заповзявся роздати усі статки, надбані попередніми поколіннями графів Толстих. І, як показали подальші події, правильно робив, бо більшовицька руїна однак розметала б їх без сліду. Третій Михайло – почесний мировий суддя Одеського повіту (1890-1917 роки), гласний Одеської міської думи мав стосунок (засновував чи був членом правління) до стількох благодійних товариств, що їх просто важко перерахувати.

У 1903 році він заснував Одеську станцію швидкої допомоги (другу в Російській імперії!), витративши на це майже 100 тисяч рублів і потім ще 16 років утримував її за власний рахунок. Був членом правління Одеського Товариства Червоного Хреста і ще майже двох десятків навчальних, педагогічних та благодійних товариств і рад. У 1899 році в Одесі відкрилася картинна галерея графів Толстих. Там були оригінали картин Рубенса, Рембрандта, Рені, інших авторів. Пізніше ця колекція, на жаль, була втрачена.

Мабуть, найбільшим його благодійним проєктом стала Одеська міська публічна бібліотека, почесним попечителем якої він був 22 роки. Її основне приміщення зведене не за його гроші, але саме гласний Михайло Толстой переконав тодішню міську думу виділити на це кошти. Він же придбав ділянку землі поряд, де пізніше виросла будівля книгосховища. Граф забезпечив бібліотеку обладнанням, оплатив електрозабезпечення, внутрішній декор і позолоту читального залу, виготовлення бюстів письменників, видання каталогів, облаштував палітурну майстерню, яка працює й досі. Та найголовніше – подарував бібліотеці кілька десятків тисяч книг і журналів. Багато з них і зараз прикрашають фонд відділу рідкісних книг і рукописів. Цій же книгозбірі, яка й сьогодні провідна в Одесі, Михайло третій, вирушаючи у еміграцію, передав і свою особисту бібліотеку, якою дуже дорожив.

Так, його, почесного громадянина Одеси, через десять років після присвоєння цього звання, у квітні 1919, виселили із власної оселі (із 1934 року і донині там – будинок учених), і він, уже хворий і пригнічений подіями двох останніх років разом із літньою мамою, колишньою благодійницею і добродійницею, змушений був емігрувати. Помер через кілька років у Женеві, переживши матір лише на рік. Виїхав, так і не попрощавщись із дідівським парком в Онуфріївці.

Золотом по лазурі

Олександр Кротов у своєму дослідженні наводить девіз роду Толстих: «Відданістю та старанням, золотом по лазурі». Ці кольори за іронією долі превалюють у їхньому родовому гербі. І як би там не було, а ця гілка роду Толстих для країни, у якої ті ж кольори на прапорі, зробила-таки чимало.

В Онуфріївці, у приміщенні колишньої земської школи, зведеної на гроші Толстих, і досі навчаються діти, тут школа І - ІІІ ступенів, і це одна з найкращих будівель райцентру. А школа у Павлиші взагалі знаменитість – тут директорував славнозвісний Василь Сухомлинський, вона – можна сказати, зразок організації навчального і виховного простору, навіть враховуючи проєкт нової української школи. Приміщення земської лікарні у цьому селі використовували за призначенням аж до 1987 року.

У приміщенні колишнього земства – історичний музей Онуфріївщини. Храм Іоанна Предтечі, звісно, був закритий у часи комуністичного режиму, але повністю не знищений. Його передали спортивному товариству «Колос», тут також містяться окремі кабінети місцевої музичної школи. А віруючі облаштували під храм колишній дитячий садок.

Узагалі, Онуфріївка справляє враження досить бідного і занедбаного райцентру, навіть порівняно з деякими селами краю. Особливо з тими, де успішно триває процес децентралізації і громада активно взялася за благоустрій. Тут про децентралізацію чули лише по радіо і телебаченню.

Що вже казати про парк! Від Толстих тут вціліли лише головний вхід, біла їдальня та руїни деяких господарських приміщень. Парк має статус пам’ятки, але зменшився майже утричі і сьогодні займає 63 гектари, так само більш як утричі скоротилася і площа ставків. У 60-х роках тут неправильно провели іригаційні роботи, отож, дамба і водоспади руйнуються, а вода цвіте. Рідкісні породи дерев і кущів на три чверті знищені, парк заростає дикими зарослями, деякі дерева струхлявіли і попадали, їх ніхто не прибирає. Зате почали вирізати ще живі дерева.

Кілька років тому регіональна служба охорони і реставрації пам’яток реставрувала місток, поставила бесідки, але це – крапля у морі порівняно з тим, яких затрат потребують відродження парку і перетворення його на повноцінний туристичний об’єкт. Вже не один рік ведуться дискусії: може, варто передати парк на баланс селищної ради? Світлана Ворон, яка бачить, які мізерні кошти виділяються щороку на культурну інфраструктуру, впевнена, що селищному бюджету це буде не під силу.

А парк потребує не те що реставрації – реанімації! На наступних сто років його сил точно не вистачить. І тут, очевидно, своє слово має сказати держава. Та й місцева громада дивує байдужістю й інертністю. Якщо ті ж Толсті на цій землі могли заробляти великі гроші, то чому сьогодні тут занепад? Відповідей можна знайти багато. Але чекати вже ніколи. Золото і лазур зобов’язують також!

Світлана ОРЕЛ, фото із сайту Онуфріївського історичного музею



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.45732 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua