МЕНЮ










5 липень 2019 - 11:16

От і стрілися дві випадковості…


Вибори – це завжди гаряча пора. Тим більше, нинішні – позачергові, у спеку, в час літніх відпусток. Але якщо наш вибір буде розслабленим і, не дай Боже, безвідповідальним, то це може обернутися великими бідами. Ми й так занадто часто балансуємо на краю прірви: економічної, політичної, безпекової. А так би хотілося, аби розумний, професійний, державницький парламент хоч потроху наближав нас до розвитку і благополуччя. І як би там не було, але це таки великою мірою залежить від нашого усвідомленого вибору.

Мурал чи фестиваль, фестиваль чи мурал?

Очевидно, найсерйозніше протистояння у Кропивницькому, на теренах нашого виборчого округу № 99, уже розгорнулося й триває між двома нині діючими депутатами Верховної Ради і водночас кандидатами-самовисуванцями Костянтином Яринічем та Олександром Горбуновим. Обоє потрапили до парламенту, як на мене, випадково. Костянтин пройшов за “мажоритаркою” на хвилі майданних настроїв. Це при тому, що він не був помічений на місцевому Майдані і взагалі громадською діяльністю, принаймні публічною, до того не займався.

Симпатичний молодий чоловік Закінчив Полтавську стоматологічну академію і розпочав свою трудову діяльність у рідному місті. Та прізвище Яриніч у медичних сферах нашого краю тоді звучало впевнено й повноголосно завдяки професійності й авторитету багатолітнього головного лікаря обласного онкодиспансеру – батька нинішнього депутата Володимира Яриніча. Можливо, під впливом батька молодий лікар змінив спеціалізацію із стоматології на онкологію і фактично зробив запаморочливий стрибок у кар’єрі. Ще у 2002 році він в онкодиспансері значився лікарем УЗД за сумісництвом, а у 2007-му сесія обласної ради (на той час ми з Володимиром Яринічем були її депутатами) уже голосувала за Костянтина як за головного лікаря цього, особливо важливого для нашого регіону, лікувального закладу. Як учасник тієї події можу стверджувати, що призначення це, у якому мало проглядались скромність й інтелігентність, відбулося виключно завдяки авторитету шанованого Володимира Яриніча.

Сесійний зал обласної ради виявився щасливим місцем для молодого головного лікаря. Він став її депутатом наступного скликання. Очевидно, зростав професійно, у політику не втручався. Та, коли постав Майдан і депутати обласної ради мали підтримати звернення проти нього і на підтримку тодішнього президента Януковича, Костянтин Володимирович тихо, але впевнено із трибуни сесії сказав: «Наш колектив підтримує Майдан». Ця фраза відкрила йому шлях до парламенту. Він став зручним кандидатом навіть для тієї влади, яка відходила і хотіла зберегти свій вплив в області: все ж не якийсь радикал-націоналіст, який поруйнує усі бізнесові хатки і зв’язки, надбані роками нелегкої праці. І прийнятним для широкого загалу, який часто обирав у депутатські крісла саме лікарів.

На відміну від Яриніча Олександр Горбунов пройшов чималий громадський вишкіл. Минувши Ленінський комсомол, опинився у відомому в тодішньому Кіровограді ТОМі (творче об’єднання молоді), пізніше – у громадських молодіжних структурах, близьких до тоді ще середньої руки підприємця Олександра Табалова. Можливо, за його прикладом зайнявся бізнесом, очолював кілька фірм. Але не залишав громадської роботи, долучившись до «Фронту змін» екс-прем’єра Арсенія Яценюка. Саме у списку його партії «Народний фронт» і опинився під тоді непрохідним 41-им номером. Але сплеск довіри до Сєні-"кулі в лоб“ дозволив йому стати депутатом Верховної Ради.

І Яриніч, і Горбунов зарекомендували себе непоганими, відповідальними депутатами. Не значились у прогульниках та кнопкодавах, дбали про свій округ. Костянтин Яриніч, член фракції БПП, який працює у комітеті охорони здоров’я, на перших порах активно виступав проти реформи галузі у варіанті Уляни Супрун. Він зміг залучити майже півсотні мільйонів гривень на ремонт і реконструкцію дитячої обласної лікарні, кошти для встановлення енергозберігаючих вікон у багатьох навчальних закладах, придбання ангіографа для обласного кардіоцентру і ремонту операційного блоку в онкодиспансері.

Олександр Горбунов теж залучив чималі кошти на реконструкцію дитячої спортивної школи олімпійського резерву, центру переливання крові, парку Перемоги. Саме Олександр Володимирович став тим депутатом, через якого ініціатори достукались до Верховної Ради з пропозицією перейменувати місто на Кропивницький. Отож, Олександра Горбунова підтримує національно-патріотичне крило громадських активістів. Хоча цю підтримку він певною мірою знівелював, назвавши на одній з останніх передвиборчих зустрічей тих, хто відстоює заборону обрізання дерев під стовп, придурками, які заважають реконструювати парк.

Але найвідоміший його проєкт – мистецький фестиваль «Кропивницький», який уже двічі відгримів у місті і мав шалену підтримку й розголос. Правда, Олександр Горбунов не дав чіткої відповіді на публічні закиди про невчасно проведені тендери та запаморочливі суми за деякі роботи для тих, хто обслуговував фестиваль. Так само досі залишається відкритим питання про незаконну забудову прибережної смуги річки Сугоклея, де розташований ресторан «Тиха гавань», який належить членам родини депутата.

Зате фестиваль цього року обіцяють провести не у кінці серпня, а посеред липня! Не знаю, як вдасться ламати заздалегідь сплановані гастрольні графіки відомим театрам та виконавцям, але – чого не зробиш заради майбутнього депутатства! Костянтину Яринічу (члену «ЄС», він не відхрещується від своєї партійності), звісно, важко змагатися з таким потужним піаром, але він намагається. У Фейсбуці уже з’явився ролик, де сказано, що він дарує місту мурал! Про це йдеться уже кілька років – довго тривав конкурс, яку ж картину зобразити на боковій стіні обласного художнього музею, яка виходить на центральну вулицю міста і де добре підібране зображення було б дуже доречним. І ось справа пішла швидкими темпами. Можна не сумніватись – мурал відкриють до дня виборів!

Еліта, яка пішла у слуги

Відчутним конкурентом цим двом депутатам стане …нинішній помічник Костянтина Яриніча і нібито його друг Олександр Дануца. Це ім’я добре відоме у місті. Ще зі студентських років він зарекомендував себе і як громадський активіст, і як національно-патріотичний діяч. Старші борці за українську державність на таких певний час дивилися як на майбутню еліту, на плечах якої постане омріяна ними Україна.

Та плечі виявились слабкими. Правда, в української державності забагато ворогів, а на шляху – безліч труднощів та перепон, тож принципова позиція потребувала потужної працездатності, жертовності, твердості духу. А красивого життя хотілося тут і зараз. Сибаритство виявилось ближчим до душі, ніж щоденна праця та невідомість. Почав із Молодого Руху, балотувався у Верховну Раду від «Нашої України» (2002), через десять років – від «Україно, вперед!» (Наталії Королевської), між ними побував у «Сильній Україні» Сергія Тигипка (помічник народного депутата ІV скликання Сергія Олексіюка), врешті. БПП – заступник голови територіальної організації і помічник народного депутата.

У деяких ЗМІ з’являлися публікації, в яких стверджувалося, що Олександр Дануца заробляв на життя, зливаючи конкурентам свої поразки (балотувався він не раз і на місцевих виборах, у тому числі й на міського голову). Але реального підтвердження чи хоча б відповідального авторства ця інформація не одержала.

Отож, Сашко, перебуваючи в одному владному човні (БПП), водночас наловчився перескочити в інший – виявляється, саме він очолював у нашій області передвиборчий штаб кандидата Зе! Фактично підпільно. Бо хоча зараз у Фейсбуці він і пише, що штаб зазнавав тиску з боку влади (він же сам і був у провладній команді!), та публічно себе ніде не проявив. Єдине – десь промайнула інформація, що у столичного штабу є претензії до Дануци щодо неефективного використання коштів. Тоді все стало ясно. Нам явно не вистачає кмітливості і передбачуваності пана Олександра! Тепер він – кандидат від міського округу в народні депутати від партії «Слуга народу». Що ж, елітою стати не зміг, дострибнув хоч до слуги!

З міської – у Верховну

Серед кандидатів у майбутні парламентарії – аж четверо нинішніх депутатів міської ради: Володимир Зайченко, Анатолій Ларін, Сергій Капітонов та Олександр Цертій. Троє з них – від партій: Ларін – від «Опозиційної платформи “За життя!», один з найбагатших депутатів міської ради Олександр Цертій – від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», Сергій Капітонов – від «Свободи». Для Володимира Зайченка це вже не перший похід у Верховну Раду. У 2002 він пробував стати парламентарієм від партії «Нова генерація України», а цього року був довіреною особою кандидата в президенти Олександра Шевченка, який привіз з Давоса аж п’ять зайвих шапок. Може, хоч одну подарував депутатові з Кропивницького? П’ять років тому і підприємець Тигран Хачатрян по 102-му округу балотувався від партії «Сильна Україна», а Олександр Цертій – від «Народного фронту».

Як бачимо, амбіцій нашим депутатам не позичати. Усі вони активні на своїх округах і у міському житті. Проводять свята для дітей, тримають зв’язок з виборцями. Підприємець Тигран Самвелович – ще й голова відділення Спілки вірмен України та нещодавно очолив громадську раду при облдержадміністрації.

Володимир Зайченко офіційно позиціонує себе як науковець, він – декан факультету економіки та менеджменту ЦНТУ (був членом фракції партії «УКРОП»), але значиться засновником чи співвласником кількох фірм, які займаються роздрібною торгівлею на ринках. Його дружина –– засновниця ТОВ «Голос Кропивницького». Очевидно, це той голос, що віщає нам на зупинках у центральній частині міста, рекламуючи різні товари та магазини. Чи фірма не має від реклами жодного зиску, що не може найняти кваліфікованого редактора, бо ж реклама часом рясніє мовними недолугостями?

Молодий адвокат Анатолій Ларін встиг запам’ятатися тим, що заявляв разом з колегами по фракції про політичні репресії з боку поліції, а також зазнав нападу через своє голосування із земельного питання (йшлося про ділянку біля аеропорту, яку мали виділити під заправку). Журналісти також розкопали, що його симпатичні машини Шкода-Октавіа та Хюндай придбані за невідповідно низькими цінами. Депутат, правда, пояснив, що надавав за це додаткові послуги. Які? Невідомо.

Олександр Цертій – відомий борець за справедливість. Наборов собі непоганий капітал, будинок на 700 метрів, Лексус і Мазду та дві чималі земельні ділянки. Схоже, цього разу він обрав собі підходящу політичну силу – ВО «Батьківщина» у Верховній Раді відома махровим популізмом. Кандидат уже набув потрібного досвіду.

Як не наздожену, то хоч зігріюся

Приблизно за таким принципом відомого півня з анекдота можна розцінювати шанси ще шести кандидатів. Сумно бачити серед них шанованого Івана Івановича Марковського, який у попередньому скликанні міської ради був її секретарем і виконував обов’язки голови міста. Він був очільником міської організації партії ВО «Батьківщина», та, не знайшовши спільної мови із головою обласної Олександром Чорноіваненком, очолив міську громаду Аграрної партії. Тепер від неї йде у парламент. Супердосвідченому вже Івану Івановичу варто було б поберегти надбаний авторитет і не розтринькувати його на відверто програшний проєкт.

На якусь кількість голосів сподівається і кандидат від партії «Сила і честь» Олександр Персіянов. Річ у тім, що кандидат у президенти Ігор Смешко («СіЧ» під його впливом) у Кропивницькому набрав несподівано велику кількість голосів – більше дев’яти відсотків. Їх, безперечно, можна було б конвертувати у перемогу на парламентських виборах. Але для цього треба було провести чималу роботу і обрати дуже гідного кандидата серед відомих у місті людей. Олександр Персіянов хоч і декларує свої родові корені з нашого міста, але ж він абсолютно не відомий його мешканцям. Схоже, Ігор Смешко обрав на кандидування по 99-му округу людину грамотну, освічену, колишнього працівника апарату РНБО, але, насамперед, близьку до себе, а не до кропивничан.

А ось іншого кандидата – Сергія Нестерова, помічника ректора Донецького медичного університету, який з недавніх пір дислокується у нашому місті, уже трохи знають. Став він певною мірою відомим, коли студенти почали страйкувати, і випливли серйозні проблеми й махінації з оплатою іноземними студентами навчання. Сергій Нестеров у публічних розбірках представляв позицію ректорату. Тоді у соцмережах з’явились скріншоти зі сторінок, де вказується, що співзасновником антикорупційної громадської організації «Народне коло», керівником якої позиціонував себе Нестеров і яка нібито провела аудит в університеті, є також така собі Світлана Дадашева. Ця жінка внесена до бази «Миротворець» як представник волонтерської організації, що підтримує бойовиків. Юрист цієї організації Сергій Дуріцин , як повідомляють деякі сайти, був викритий у шахрайстві. А сама організація уже на наших теренах відзначилась мало не вимаганням грошей у керівників підприємств та органів місцевого самоврядування на свої потреби. Нестеров балотується від партії «Рух нових сил Михаїла Саакашвілі».

Олександра Миколайовича Рудненка, начальника відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління головного управління Національної поліції в Кіровоградській області можна умовно назвати бійцем невидимого фронту. Як відомо, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков не має політичної сили, на яку мав би безпосередній вплив. Але він великою мірою постать політична, яка потребує підтримки у парламенті. Тож підготовлені, авторитетні кадри можуть стати, як ніколи, у пригоді. Тим більше, деякі адвокати вважають Олександра Рудненка працівником поліції грамотним, розумним й ерудованим.

Ну, а такі кандидати, як Сергій Капітонов, Марина Осипова та Олексій Чалий йдуть у депутати хоча б для того, щоб виборці зовсім не забули назви їхніх партій – відповідно «Свобода»,Радикальна партія Олега Ляшка та “Громадянська позиція”.

Що ж, вибір є. Залишилось його зробити. І не помилитись.

Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.48331 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua