МЕНЮ










12 липень 2021 - 08:31

Підприємиця з душею добродійниці




Щороку напередодні Дня молоді, який в Україні відзначають в останню неділю червня, міська влада в Кропивницькому нагороджує дипломами міського конкурсу «Молода людина року» переможців у різних номінаціях. У такій з них, як «Молодий підприємець року», однією з двох переможців стала Олена Глініста – засновниця проєкту «Банк речей» та мережі магазинів і кулінарій «Food4you» (українською мовою – «Їжа для вас»).

Після нагородження відзнаками переможців конкурсу, які їм вручили кропивницький міський голова Андрій Райкович та секретар міської ради Олег Колюка, Олена Глініста розповіла «Вечірній газеті» про свою роботу й ідею створення «Банку речей» – своєрідного безкоштовного магазину вживаних речей.

– Номінування на звання «Молодий підприємець року» для мене стало неочікуваним. Я особисто ніяких документів не подавала для цього, певно, люди, які бачать, що ми із чоловіком робимо як підприємці, вирішили, що «Банк речей» і «Food4you» заслуговують на визнання. Коли дізналася про це, то була дуже щасливою, як і мої батьки, адже одразу поділилася з ними радісною новиною. Разом із розвитком мережі «Food4you» я ще й багато чим іншим займаюся – зокрема й благодійністю. Відкриття приміщення для вживаних речей стало одним з її проявів. Намагаюся займатися доброчинністю постійно, бо маю такий життєвий принцип: хочу щось іще для людей робити, а не тільки для себе. І робота моя дуже в цьому допомагає. Вийшло так, що вона дуже пов’язана із доброчинною діяльністю.

– Ідучи на зустріч із тобою, Олено, зайшов у крамницю «Food4you» на вулиці Великій Перспективній, 22/5. Побіжний огляд змусив облизнутися: у невеликому приміщенні на вибір гурмана – імпортні сири, ковбаси, морепродукти…

– Це зараз так, а спочатку була просто доставка продуктів на замовлення. Близько трьох років тому я взялася створити сторінку в інстаграмі для розвитку цієї доставки, якою займався тоді ще мій хлопець, а тепер чоловік Сергій. Із часом наші клієнти почали писати, що добре було б ці продукти перед придбанням, так би мовити, ще й помацати власними руками й роздивитися їх не на фотографії. Тож через певний час ми відкрили спочатку магазин на вулиці Великій Перспективній, 22/5, а потім і магазин з кулінарією на вулиці Волкова, 11г. А нещодавно – кулінарію в колишньому кінотеатрі «Мир» на вулиці Великій Перспективній, 19, де громадський простір «Кропхаб» створює місце для проведення різноманітних мистецьких заходів – творчий простір «Mir 2.0». Ми з ініціаторкою цієї ідеї волонтеркою й координаторкою «Кропхабу» Катериною Колтуновою тісно співпрацюємо. На літньому майданчикові колишнього кінотеатру тепер можна замовити страви й напої з нашого меню й посидіти за столиком або на терасах, слухаючи виступ музикантів. Там дуже цікава місцина, яка претендує на місце оригінального поєднання різних проявів культури в нашому місті. Катя до цього йде, і я також намагаюсь їй у цьому допомагати, як і дуже багато інших кропивничан. Із «Банком речей» ми теж давно співпрацюємо з «Кропхабом». Наприклад, до відкриття творчого простору «Mir 2.0» віддали волонтерам чоловічі піджаки, які довго ніхто з відвідувачів у нас не брав. А дівчата-дизайнери переробили їх по-своєму й продавали за мінімальну ціну, а зароблені гроші віддали благодійній організації «Міжнародний благодійний фонд «Янгол життя» на лікування онкохворих дітей.



– А що взагалі привело тебе в підприємництво?

– Родом я зі Знам’янки, а в 15 років приїхала до Кропивницького й два роки вчилася в Центральноукраїнському науковому ліцеї-інтернаті (по-простому кажуть – ліцей Короткова), потім вступила в педуніверситет на факультет іноземних мов. Далі не працювала за спеціальністю, хоча знання англійської мови знадобилося. Коли зустрічалася з майбутнім чоловіком, то працювала зовсім в іншій сфері. Але робота не клеїлася, тому пішла звідти. А просто сидіти й нічим не займатися я не можу, захотіла йому допомогти з розвезенням продовольчих товарів, яким він займався. Тут я й нагодилася: «А давай розвиватиму цю справу в інстаграмі, я якраз на цьому трохи розуміюся». І дуже хороші результати на даний момент ми вже маємо.

– Але тобі мало роботи, підприємництва, потрібна ще й благодійна діяльність…

– Якби могла, то тільки б нею й займалася, бо воно мені до душі. Але треба заробляти гроші на оренду приміщення зі вживаними речами, купувати антисептики й інші необхідні дрібниці. Тому керую магазинами й кулінаріями як фізична особа – підприємець й виділяю деякі кошти на «Банк речей». Благодійні внески від нашої продуктової мережі полягають у безкоштовному забезпеченні харчами. Так, наприклад, ми з чоловіком привозили продукти у «Кропхаб» на один із тамтешніх заходів, годували людей.

Сподіваюся, що із часом повністю перейду у благодійництво. Насправді мені важко бути керівником, бо необхідно контролювати людей, треба з ними поводитися, так би мовити, по-чоловічому. А мені це важко робити, бо завжди бачу, коли людина образилася, коли їй неприємно. І якщо вона опускає очі, то в мене виникає відчуття провини. І взагалі для мене багатозадачність – це навіть важче за материнство: мені з двома дітьми легше, ніж на роботі. Бо на роботі всі працівники – як діти. І до кожного треба знайти підхід. Тому сподіваюся, що з роками матиму можливість просто піти в доброчинність і займатимуся цією справою із задоволенням.

– Скільки часу вже існує «Банк речей»?



– Близько пів року. Можливо, трохи більше. Ідея його створення виникла дуже давно, але тоді не було фінансової можливості на її реалізацію, до того ж я була вагітна, у нас народилася двійня – сини Матвій і Давид, яким зараз по два роки й чотири місяці… Раніше стоковий або вживаний одяг можна було купити задешево, а зараз такі речі коштують немало. І мені шкода людей, які за них свої зовсім не зайві гроші віддають. Тому подумала, що можна ж таке місце створити, куди відвідувачі, яким ті речі не потрібні, приноситимуть їх, а кому потрібні – забиратимуть. Або сьогодні взяла людина річ, поносила, а через місяць принесла назад… Але я до пуття не розуміла, як усе це функціонуватиме. І боялася, що мені ніхто не допомагатиме. Тому спочатку заснувала у вайбері групу «Віддам – обміняю. Кропивницький». І люди почали надсилати фото речей, особливо багато було дитячих. Ми зустрічалися в різних мікрорайонах Кропивницького, передавали одне одному принесене. І так тривало приблизно із пів року, а потім я вирішила знайти приміщення й облаштувати в ньому безкоштовні приймання й роздавання речей, виділяти на цю діяльність з основної роботи по дві години тричі на тиждень. Допомагати мені погодилося чимало волонтерів, які й зараз цим займаються. Приміщення «Банку речей» спочатку відкрили на вулиці Вокзальній, але згодом перебралися на вулицю Полтавську, 81.

– А звідки така назва – «Банк речей»?

– Усе просто, я почала шукати інформацію в Інтернеті про те, чим вирішила зайнятися, й побачила, що в Києві вже існує щось подібне й називається воно – «Банк речей». Вирішила не вигадувати велосипед, а запозичити і досвід, і назву. Після відкриття, десь через місяць, мені зателефонував волонтер з київського «Банку речей», який за власні кошти, як і я, теж винаймав приміщення. Він деякий час радив мені, підказував, як правильно спілкуватися з людьми, щоб усе було добре. Бо вони різні: хтось розуміє, що ти працюєш на волонтерських засадах, а хтось думає, що це – державна організація і що ти зобов’язаний відвідувачам набагато більше надавати послуг. А ми що можемо, те й робимо. Я й волонтери з різних районів міста, які у свій вільний час приходять і допомагають роботі «Банку речей».

– І як люди дізнаються про нього?

– Щойно ми почали працювати, як про нас для місцевого телебачення зняли репортаж. Волонтери створили в інстаграмі сторінку «bankrechei», а у фейсбуці – «Банк речей. Кропивницький». Тоді про наше відкриття написало багато місцевих сайтів, і люди почали нести свої речі. Спочатку ми, я й волонтери, хвилювалися, що їх не вистачатиме, але даремно. (Під час нашої з Оленою розмови в «Банку речей» декілька відвідувачів принесли вживані речі, а одна із жінок – новесенькі, ще із цінниками, – Ю. Л.). Зараз переважно дізнаються про наше місцезнаходження одне від одного. Багато приходять мешканців сіл, які приїжджають електричкою вранці торгувати на Полтавському ринку. Вони і приносять речі, і вибирають собі щось у нас. Звичайно, є якийсь відсоток вживаного, який ми відкладаємо для інших потреб, бо трапляються брудні, діряві одяг, взуття. Цей неліквід віддаємо волонтерці, яка відвозить їх у громадську організацію «Бім», де його іще раз перебирають, а те, що залишається, використовують для роботи з тваринами. Так що у нас тут вживані речі отримують не те що друге життя, а третє й навіть четверте.

– А як знайти підвальне приміщення «Банку речей» і коли його можна відвідати?

– Ми завжди кажемо так: вулиця Полтавська, 81 – двір, у якому стоять машини «швидкої допомоги». І майже всі знають, де це. Вивіски поки немає, але через два місяці буде й вона. Відкриті ми у вівторок, четвер і суботу від 12:00 до 14:00.

– Звідки у тебе таке прагнення до благодійності? Можливо, щось вплинуло?

– Я виросла в небагатій родині. Пам’ятаю секонд-хенди, в яких уже тоді все було втридорога. І коли виросла, то зрозуміла, що «Банк речей» чи щось подібне може багатьом допомогти. В інституті, як і в багатьох студентів, грошей не вистачало на благодійність. Максимум, собаку погодувати надворі. Коли була вагітною, почала ходити годувати собак, мені від того наче якось легше ставало. Відчувала, що вже комусь допомогла в цьому світі. Коли народила дітей, то із цим стало важче: це ж треба шукати тих собак по мікрорайону. Минув певний час – і зрозуміла, що хочу вже чогось більшого, адже можу вже дозволити собі виділити декілька тисяч гривень на щось вагоміше. Так і з’явилася ідея про вживані речі. На це насправді треба не так багато сил, трохи часу й бажання. І любові до людей. Бо іноді треба мати залізні нерви, щоб порозумітися з ними… І от коли я почала займатися «Банком речей», то відчула, що вже самореалізувалася. А то весь час – щось не так, чогось не вистачає в житті. Живеш, щось робиш, а все пусте, день за днем минає, щось підеш купиш, а радості від цього особливої немає. Я, звичайно ж, як дівчина люблю нові речі чи іще щось таке ж, але не маю від цього особливого задоволення. А от коли щось для інших робиш, то воно з’являється, відчуваєш, що ти щось для Бога робиш, і взагалі для людей, і це – круто.

– Бачу, що твої помічниці-волонтерки фотографують тих, хто приносить уживані речі й погоджується на фотографування. Виставляєш десь ці світлини?

– Так, у нашій групі у фейсбуці. Є люди, які не погоджуються на фотографування, але комусь приємно від цього. Та й для нас важливо, щоб інші бачили: тут щось відбувається, є таке місце, куди можна приносити й де можна взяти безкоштовно як вживані, так навіть і нові речі. Це такий собі звіт про нашу роботу, адже живемо в час соціальних мереж.



– Варто повернутися до теми, що стосується вашої з чоловіком мережі магазинів і кулінарій «Food4you». Чи плануєте її розширювати?

– Я хочу, бо завжди інтуїтивно відчуваю, в чому є життя, а в чому немає. Для «Food4you» бачу велике майбутнє, і розумію, до чого ми йдемо, вкладаючи разом із чоловіком у мережу багато сил. Уже хочу виходити на інші міста, та для цього там мають бути люди, в яких ми були б упевнені, а таких ми поки не знаємо. Тож поки що потрібно довести до ладу те, що маємо.

– У чому особливість ваших магазинів і кулінарій і чим вони вирізняються з-посеред інших продовольчих крамниць і закладів громадського харчування?

– У тому, що наша продукція – для гурманів. Це – делікатеси, не просто звичайні продукти на кшталт молока, хліба тощо, а переважно імпортні ковбаси (справжні, натуральні, без барвників), морепродукти, великий вибір найрізноманітніших сирів. Вирізняємося ми також цінами: люди, які до нас ходять на закупи, знають, що вони в нас не високі. Тому що в мене такий принцип і щодо кулінарій, і щодо магазинів: той, хто працює з людьми, має право заробляти, але не продавати втридорога. Є певна націнка, яка у нас із самого початку була. Якщо імпортери піднімають ціну, то ми піднімаємо в тих же межах, не більше. І якщо щось у нас не так, як треба, то працюємо над поліпшенням сервісу, а не просто піднімаємо ціну. Люди це знають, бачать, тому до нас і йдуть. До того ж я завжди особисто розбираюсь у всіх проблемних ситуаціях. Наприклад, щось кухар не так зварив – але ж усі ми люди, усі помиляємося. Якщо десь напартачили, то завжди привезу новий товар, якщо не поміняю товар, то поверну гроші, а якщо ми не так приготували або холодне привезли, то знову ж таки поверну гроші.

У нас якось трапилася неприємна ситуація з ланчем (ми ще бізнес-ланчі готуємо й розвозимо їх безкоштовно): привезли обіднє замовлення із годинною затримкою, бо поламалася машина. І замовники розсердилися, що отримали холодні страви. Я повернула їм гроші, але через чотири дні вони знову замовили в нас ланчі. Тож якщо ми в чомусь помиляємося, то завжди вирішуємо проблему на користь для замовників, бо поважаємо своїх клієнтів.

– І за яким номером можна замовити ці бізнес-ланчі?

– Замовлення можна зробити за номером (050) 680-49-05. А ще можна замовляти продовольчі товари в інстаграмі – у групі «food4you_kr». У кожен із наших двох магазинів також можна зателефонувати [на вулиці Великій Перспективній, 22/5 – (097) 606-78-02 і на вулиці Волкова 11г – (050) 680-49-05] й проконсультуватися щодо товарів або замовити їх доставку. Наших двоє менеджерів також проконсультують, яку свіжу рибу в нас можна придбати й коли, навіть якщо треба, то розкажуть, як її приготувати.

Усім нашим клієнтам кажу, що якщо вони десь бачать у нашій роботі недоліки, то нехай кажуть нам про це. Тоді ми знатимемо, над чим треба працювати, що поліпшувати. Я також дуже вдячна підписникам нашої групи в інстаграмі за їхні поради, завжди прошу їх не соромитися писати про наші недоліки. Завдяки таким людям ми й розвиваємося. Завдяки їм відкрили спочатку один магазин, потім другий з кулінарією, а згодом і окрему кухню в колишньому кінотеатрі «Мир».



В інстаграмі також проводимо прямі ефіри з дегустаціями продукції наших магазинів: розігрували вже дві дегустації, які виграли наші найактивніші підписники. Переможці прийшли до нашої крамниці з кулінарією, а це було ще до карантину, спостерігали за процесом приготування страв, а потім куштували їх. І всі були задоволені: глядачі – побаченим, переможці – увагою й визнанням, а ми з чоловіком і наш персонал – загальною атмосферою свята. Зараз у наших магазинах проходять щотижневі лотереї. Переможці отримують подарунок – суші чи іншу продовольчу продукцію. Тож приходьте, вигравайте і смакуйте!

Записав Юрій ЛІСНИЧЕНКО

Фото з архіву Олени ГЛІНІСТОЇ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.38723 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua