МЕНЮ










4 лютий 2011 - 10:51

ПАРАСКА ЛУПОЛОВА ТА ОЛЬГА ЕРДЕЛІ: РЯТІВНИЦІ СВОЇХ БАТЬКІВ


Незбагненна річ – історична пам’ять людства. Особистості, якими сучасники якихось 150–200 років тому захоплювалися, згодом виявляються повністю забутими. От і в даному випадку лише його Величність Випадок допоміг нам дізнатися про дійсно дивовижну жінку, нашу землячку. Років десять тому до обласного краєзнавчого музею з міста Ішима Тюменської області надійшов історико-краєзнавчий альманах "Коркина слобода" зі статею Т.Савченкової "Прасковья Луполова: реальность и художественный вымысел". У супровідному листі автор просила наших краєзнавців повідомити хоча б які-небудь подробиці про родину Луполових.

Річ у тім, що Параска Луполова народилася 1784 року в Єлисаветграді. Її історія надзвичайно проста – і настільки ж зворушлива.

Батько дівчини Григорій Луполов (молдавською мовою “лупул” означає “вовк”) належав до знатного, але збіднілого роду молдавсько-українського походження, вихідців із Австро-Угорщини. Він брав участь у багатьох походах проти турків, виявляв хоробрість і був шанованою людиною у чині драгунського поручика. Та в 1798 році, коли Парасці виповнилося чотирнадцять, з батьком трапилося нещастя. Залишилося невідомим, чи його оббрехали, чи він дійсно розтратив казенні гроші, але Луполова було покарано суворо: позбавлено чинів та дворянства і заслано до Сибіру. Так він опинився з родиною в селі Жиляківці Ішимського округу, де й служив у канцелярії земського суду.

Трагедія, яка спіткала батька, глибоко вразила дівчину, і вона вирішила будь-що добитися відновлення справедливості. У Параски визріла думка, як це зробити: дістатися до столиці і виклопотати прощення для батька у самого імператора. Ідея, що й казати, на ті часи фантастична. Проте у 1803 році дев’ятнадцятирічна дівчина, таки умовивши батьків, вирушає в далеку дорогу, маючи за душею один рубль та ікону Божої Матері. Долаючи численні перешкоди, розраховуючи лише на те, що світ не без добрих людей, пішки Параска дісталася до Єкатеринбурга, де на деякий час зупинилася, щоб навчитися писати. 5 серпня 1804 року після півторарічного перебування в дорозі дівчина прибула до Санкт-Петербурга. Позаду – чотири тисячі верст! Та як домогтися аудієнції у царя, як написати клопотання за батька, щоб переконати государя?

Незвичайний вчинок дівчини був на ті часи настільки вражаючим, що трапилося диво. Дівчиною зацікавилися високопоставлені чиновники, влаштували їй зустріч з Олександром І. Зворушений подвигом Параски, імператор помилував батька, дозволивши Луполову повернутися в Україну, а дівчину нагородив двома тисячами рублів.

Досягши заповітної мети, дівчина несподівано для всіх присвячує себе Богові: стає черницею Новгородського монастиря, де й помирає від сухот 9 грудня 1809 року. Далі починається друге життя Луполової – уже як героїні літературних творів.

Першою до незвичайної долі нашої землячки звернулася "модна" французька письменниця Марі-Софі Коттен (1770-1807). Її роман, в основу якого покладено життя Парасі Луполової, було надруковано в Парижі 1806 року в двох томах під назвою "Єлизавета, або Заслані до Сибіру". Певно ж, не випадково Параска стала Єлизаветою (чи не натяк на місто, в якому вона народилася?). Роман був перекладений на багато європейських мов, перевидавався до 1840 року.

Та більш вдалою в художньому сенсі вважається обробка історії Луполової французом Ксав’є де Местра (1760-1852) в повісті "Парася Луполова" (1815), яку за "особливу драматичну силу" високо оцінив сам Стендаль. Образ головної героїні, створений Ксав’є де Местром, сприймався як "чудесное явление в нравственном мире, возвышающее собой душу женщины".

У 1840 році відомий російський драматург М. Полєвой (1796-1846) написав п’єсу "Параска Сибірячка", яка мала великий успіх на сцені. Сюжет п’єси М. Полєвого ліг в основу лібрето однойменної опери Д. Струйського. Надзвичайною популярністю у Франції користувалася лірична драма, створена за мотивами роману С.-М. Коттен, музику до якої написав знаменитий композитор Г. Доніцетті. С.Глінка в своєму хронографі "Русская история" (1818) відзначає серед найзнаменніших подій європейського життя 1804 року "подвиг бедной и неизвестной Россиянки, по имени Прасковья Григорьевна Луполова". "Зразкова дочка" опиняється в одному ряду з Людовиком XVIII і Наполеоном, Олександром І та імператрицею Марією Федорівною. Біографію П. Луполової включає до свого "Словаря достопамятных людей русской земли" (1836) історик Д. Бантиш-Каменський. Відомо, що матеріалами цього "Словаря..." користувався О. Пушкін, коли писав повість "Капітанська дочка". Спорідненість образів Маші Миронової в "Капітанській дочці" та Параски Луполової – факт незаперечний. Дивовижно й те, що в повісті Ксав’є де Местра, створеній значно раніше, ніж твір Пушкіна, Парася Луполова помилково названа... "капітанською дочкою".

Віднесена вітрами безпам’ятства, Параска Луполова повертається в нашу пам’ять, повертається на батьківщину. Хочеться вірити, що назавжди. Будемо сподіватися також, що вдасться знайти якісь сліди перебування Луполових на Єлисаветградщині. Можливо, з цією родиною пов’язана історія села Лупалівки (згодом хутора), у радянські часи приєднаного до с. Морозівки Олександрійського району. Володів Лупалівкою з 1804 року прапорщик Матвій Самійлович Лупалов. Є, щоправда, на території сучасної Кіровоградщини ще й село Луполове в Ульяновському районі.

А в Росії нашу землячку уже визнано (поки що не офіційно) святою благочестивою дівою. 7 серпня 2004 року в м. Ішимі Тюменської області відкрито бронзовий триметровий пам’ятник з написом на гранітному постаменті: „Прасковье Луполовой, явившей миру подвиг дочерней любви”. Готуються матеріали до її канонізації. Єпископом Зарубіжної РПЦ Євтихієм написано молитвослов на відкриття пам’ятника, який по суті вже є акафістом (церковним піснеспівом на честь святої), малюються ікони з її зображенням. У 2008 році режисером Костянтином Артюховим знято документальний фільм „Параша сибирячка”, а письменник Юрий Харламов написав навіть казку для дітей „Девочка и царь”.

Ще на початку ХХ століття уродженку Єлисаветграда мали причислити до лику святих – завадила більшовицька революція. Зрозуміло, що радянській ідеології Параска Луполова була зовсім не потрібна. Діти виховувались на зовсім протилежних прикладах. Батьків, задля відданності комуністичним ідеалам, можна й зрадити. Повним антиподом Парасці уявляється Павлик Морозов та йому подібні діти-герої.

Прикметно, що автором пам’ятника Парасці Луполовій став один з найвидатніших російських скульпторів ХХ століття народний художник Росії В’ячеслав Кликов (1939-2006). Захоплений подвигом дівчини, він виконав монумент усього за 9 місяців, немов передчуваючи, що його власне життя закінчується.

Ксенія ЕрделіЗвісно ж, ніхто й ніколи вже не повторить подвигу Параски Луполової. Втім, маємо ще один дивовижний приклад, коли дочка врятувала батька від загибелі. Вціліти у сталінські часи в уродженця Єлисаветграда Георгія Ерделі (1883-1954) шансів майже не було. Його батько Яків Ерделі (1856-1919) – знаний державний та земський діяч, член Державної ради, мінський губернатор (1906-1912) – був замордований червоноармійцями в Єлисаветграді. Дядько – Іван Ерделі (1870-1939) – генерал від кавалерії, один із засновників Добровольчої армії. Сам Георгій Якович – вихованець Єлисаветградського земського реального училища – закінчив Московське вище технічне училище. Під час Першої світової війни вступив добровольцем в авіаційні війська. За успішні повітряні розвідки нагороджений георгіївськими хрестами 3-го і 4-го ступенів та іншими орденами. Революцію 1917 року Георгій Якович прийняв і намагався чесно служити новій владі. Займав спочатку (1918-1921) досить високі посади: завідувач технічного відділу авіачастини ВРНГ, командував авіачастиною, був начальником майстерень Центрального аерофотографічного парку Червоного повітряного флоту. Потім йому пригадали походження та родичів – ворогів радянської влади, неодноразово заарештовували. А в 1941 році майже 60-річного Георгія Яковича засудили на 5-річне заслання до Сибіру з подальшою забороною жити у Москві. У 1949 році його донька 20-річна Ольга Ерделі – першою з радянських арфісток – перемогла на Міжнародному конкурсі у Будапешті. Після концерту лауреатів у Москві її запросили на прийом до самого Сталіна. Зачарований грою арфістки, вождь запитав, що він може для неї зробити. Ольга Георгіївна попросила повернути батька у Москву, щоб він міг з’єднатися з родиною.

Ольга ЕрделіЖити йому залишалося 5 років, і уродженець Єлисаветграда Яків Георгійович поринає у спогади (надруковані у 2009 році) про дитинство, про свій славетний рід та рідне місто. Це справжнє освідчення в любові Єлисаветграду! Якщо не вірите, то переконайтесь самі: „...Сам по себе город был хорошенький: много зелени, ресторанов, дома все кирпичные двух-трехэтажные, тротуары вымощены цветными плитками; прямые улицы густо обсажены акациями, липами и кленами; особенно хороша была высокая (нагорная) часть Большой улицы, обсаженная громадными акациями – их ветви сходились наверху и образовывали зеленый свод, под которым сверкал ряд электрических фонарей. Мог город похвастать и тем, что в нем еще в 1897 году был пущен электрический трамвай – второй в России. Имелись загородный сад с летним театром, зимний театр и два клуба: Общественный и Дворянский, оба с громадными залами, в которых приезжие артисты давали концерты. Город помещичий, военный, купеческий, то есть город богатейший, деловой, а потому и веселый, живой!”

Прикметно, що Ольга Ерделі мистецтвом гри на арфі оволодівала під керівництвом своєї тітки геніальної Ксенії Ерделі (1878-1971), яка вважається основоположницею російської школи гри на цьому музичному інструменті. Виникла унікальна династія арфісток, визнаних одними з кращих у ХХ столітті. Ксенія Олександрівна (народилася у селі Миролюбівці Єлисаветградського повіту) навіть включена до енциклопедії (автор-упорядник Д.Самін) „Сто великих музыкантов” (2003).

Володимир БОСЬКО



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.38291 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua