МЕНЮ










29 серпень 2014 - 11:30

По левову частку – до суду


Звернутися до редакції газети з проханням розповісти широкій громадськості про судовий процес, у якому він фігурує як відповідач, кіровоградець Сергій Луценко вирішив винятково з тих міркувань, що побоюється, аби Феміда не стала інструментом у неправомірному, як він вважає, посяганні на його майно. Після спілкування із Луценком у автора цих рядків склалося враження, що такі острахи – не безпричинні. Хоча, звісно, краще було б, щоб це враження виявилося помилковим. Та про все – по порядку.

Спір, про який ітиметься далі, виник, подібно до багатьох суперечок за майно, між тими, хто його створював. Предметом спору стала двоповерхова, площею майже 750 квадратних метрів, будівля торговельно-побутового комплексу на вулиці Полтавській, 22. Як розповів Сергій Луценко, цей об’єкт – результат його спільних із компаньйоном інвестицій в недобудову (фактично – підземну частину фундаменту), придбану ними у вже далекому 2005 році. За словами Луценка, вклали в будівництво вони майже однакові кошти – приблизно по 148 тисяч доларів і з огляду на цю обставину оформили споруду як об’єкт їхньої спільної сумісної власності. Зокрема, такою ця нерухомість значиться у свідоцтві про право власності, виписаному 27 липня 2010 року виконкомом Кіровоградської міської ради. Щоправда, як зізнається Луценко, до того, як легалізувати цю споруду, він із компаньйоном протягом декількох років здавали її площі в оренду по мірі їх готовності. Як стверджує Луценко, у 2006 році на першому поверсі майбутнього торговельно-побутового комплексу уже розташовувався автосалон, а у 2007-му було віддано в оренду й другий поверх – торговцеві меблями, того ж року споруду газифікували. Діяли, за словами Луценка, на її площах протягом 2007 – 2008 років й інші заклади, у тому числі магазин електроніки "Рейнфорд". "І багато кіровоградців добре пам’ятають, як відвідували їх у той період, як робили там покупки! – запевняє Сергій Л. – А я маю документи, які підтверджують діяльність тих закладів".

А потреба у доведенні цих очевидних, за визначенням самого ж Сергія Луценка, речей виникла через те, що на початку нинішнього року до суду звернувся його компаньйон із ось яким позовом. Він попросив скасувати згадуване вище свідоцтво про право власності, видане у липні 2010 року міськвиконкомом, визнати більшу частину будівлі, а саме – 95 відсотків, його, позивача, приватною власністю та виділити йому її в натурі. Решту нерухомості, 5 відсотків, позивач залишав відповідачеві – Луценку. Визначив ці частки позивач, підрахувавши обсяги своїх і компаньйона капіталовкладень. І підкріпив підрахунки документами – копіями договору з приватним підприємцем Х. про виконання ним будівельних робіт та квитанцій про отримання цим же будівельником у нього коштів і матеріалів. Датовано ці документи березнем 2007 року – груднем 2009-го.

Сергій Луценко характеризує їх одним словом – "липа". "Адже вони суперечать фактам об’єктивної реальності, – обурюється відповідач. – Так, із допомогою цих паперів позивач намагається переконати суд, що будівництво велося з березня 2007 року по грудень 2009-го. Насправді ж у цей період у нашій будівлі уже працювали різні заклади. І я, повторюю, доведу це документально".

Як пояснив Сергій Луценко далі, приватний підприємець Х. цвяха не забив на їхньому з компаньйоном об’єкті. Насправді, за словами Луценка, зводили торговельно-побутовий комплекс інші будівельники, та через відсутність у них відповідних ліцензій з ними не укладалися договори. І приватного підприємця Х., як стверджує Луценко, було оформлено підрядником будівництва тільки тому, що він володіє такою ліцензією, необхідною для прийняття об’єкта в експлуатацію інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю. За словами Луценка, Х. за цю послугу було винагороджено кількомастами американських доларів. "Хіба ж я знав тоді, – каже тепер Луценко, – що фіктивний договір із цим будівельником стане документом, до якого буде "прив’язано" неіснуючі витрати мого компаньйона!"

Сергій Луценко називає приватного підприємця Х. лжесвідком. Хоча, за його ж, відповідача, словами, тому не надто вдається бути послідовним у брехні.

"Цього підприємця допитано в суді двічі, – розповів далі Луценко. – Перший раз він повідомив, що будував даний об’єкт повільно – з весни 2007 року до грудня 2009-го і що ніяких орендарів у приміщеннях споруди не бачив. Коли ж суду було надано письмові докази того, що у той період ці приміщення уже експлуатувалися орендарями, і коли представник позивача ознайомився із цими документами, то цей свідок після перерви у судовому засіданні сказав, що будував об’єкт швидко – устиг його звести протягом 2007 року. Утім, ні та, ні інша версія цього свідка не узгоджується із документом, підписаним ним же і поданим позивачем до суду, відповідно до якого на будівництві об’єкта у грудні 2009 року використовувався автокран (з його допомогою нібито клалися плити перекриття). Ви уявляєте собі таке: плити перекриття укладалися в останню чергу? Словом, у показаннях цього свідка – суперечність на суперечності. І я звернувся до міліції із заявою, в якій попросив притягти його до кримінальної відповідальності за неправдиві свідчення. Відомості, які містяться в моїй заяві, внесено до реєстру досудових розслідувань…

А ось – ще один парадокс у твердженнях мого опонента. З одного боку, він повідомляє у позовній заяві, що зі змістом свідоцтва про власність (яке виписане міськвиконкомом 27 липня 2010 року і яке він просить скасувати) він ознайомився тільки у лютому 2011 року. Мовляв, раніш такої можливості не випадало, бо він до лютого 2011-го і не знав про існування цього документа, а заяву від його імені з проханням видати таке свідоцтво хтось підло підробив і подав у міськвиконком. З іншого боку, існує договір оренди, датований жовтнем 2010 року, в якому міститься посилання на свідоцтво про власність від 27 липня 2010 року і в якому він, теперішній позивач, фігурує як один з орендодавців".

Та, як каже Сергій Луценко, він не виносив би подробиці цього спору за межі зали суду, якби сам суд не викликав у нього сумнівів у неупередженості.

На цю думку його наводить, приміром, такий випадок. "11 липня цього року під час судового засідання головуюча запитала у представника позивача, чи прибув такий-то свідок, вона назвала прізвище все того ж псевдопідрядника, – розповів Луценко. – Представник позивача повідомив, що той чекає в коридорі. Суддя розпорядилася викликати свідка в зал засідань, що й було зроблено. Далі його допитали. До речі, це був повторний його допит, перший відбувся ще 30 квітня. Оскільки в судовому процесі не вирішувалося питання про повторний його допит, у мене із моїм представником-адвокатом виникли запитання: звідки ж цей чоловік дізнався, що 11 липня у суду виникне потреба допитати його ще раз? невже головуюча спілкується із позивачем поза процесом? Запідозривши суддю в упередженості, я заявив про відвід суду. У цьому мені було відмовлено".

Головна ж претензія, яку висуває Сергій Луценко до служительки Феміди, така. На його думку, суддя безпідставно не долучила до матеріалів справи подані ними документи, які підтверджують справжні його і компаньйона витрати на будівництво.

"У тому числі – довідку інспекції ДАБК про те, що у 2006 році проводилася експертиза будматеріалів, призначених для будівництва теперішнього торговельно-побутового комплексу, – каже Сергій Луценко. – Повернув суд і надані мною довідки продавців будматеріалів про те, що вони доставляли таку продукцію на об’єкт. Відмовляючи у клопотанні приєднати ці документи до матеріалів справи, суддя висловила думку, що вони не мають значення для встановлення істини у справі. Хоча, як стверджують юристи, зазвичай судді приєднують до справ будь-які матеріали, пропоновані сторонами спорів, а вже потім надають їм оцінку. У даному ж випадку, вважаю, суддя вчинила так, аби експерт, виконуючи постановлену нею ухвалу про проведення будівельно-технічної експертизи та шукаючи відповіді на запитання, сформульовані в цій ухвалі ("Коли фактично було розпочато та закінчено будівництво? Яка фактична вартість будівельних робіт?" і т.д.), користувався однобічною інформацією.

За таких обставин не дивно буде, якщо висновок експерта підтвердить позицію позивача. А суддя, задовольняючи вимоги позивача, дасть зрозуміти учасникам процесу, що, мовляв, вона керувалася передусім висновком експерта. З експерта ж – годі й питати. Адже його висновок судом не поставлено під сумнів. І крайнього – не знайти…"

Та все ж відповідач не здається. Поки в судовому засіданні триває перерва (у зв’язку із проведенням експертизи), Луценко направив у Вищу кваліфікаційну комісію суддів України скаргу, в якій ідеться про неналежну, на його думку, поведінку судді. Тим часом він продовжує збирати докази того, що будівництво спірного об’єкта нерухомості велося протягом 2005 – 2006 років (за винятком внутрішніх робіт). Сергій Луценко звів автора цих рядків із кіровоградцями Михайлом Масловим та Олександром Мицюком, які брали участь у спорудженні торговельно-побутового комплексу на Полтавській, 22 як будівельники.

– Такі великі об’єкти запам’ятовуються, – сказав Михайло Маслов. – Це ж не ремонт якоїсь там квартири! Пригадую, у березні – квітні 2007 року ми на об’єкті на Полтавській уже починали внутрішні роботи, а в червні – липні того ж року завершили ці роботи на першому поверсі і перейшли на другий. На той час на першому поверсі уже діяв зал гральних автоматів, а наприкінці 2007 року поряд з ним розташувався ще й магазин "Рейнфорд"…

Словом, Михайло Маслов спростовує версію про будівництво цього об’єкта протягом 2007 – 2009 року. Як доказ він наводить ще й такий факт:

– Віталій Влащенко, який був у нас там виконробом, у 2008 році будував у Києві супермаркет "Точка". А з ним – і бригада мулярів, яка зводила оцей, на Полтавській, об’єкт.

Про підрядника Х. Михайло Маслов ніколи не чув. Хоча припускає:

– Може, він у документах і числився.

Підтвердив версію Сергія Луценка про час будівництва торговельно-побутового комплексу на Полтавській, 22 й Олександр Мицюк. А на запитання, як він ставиться до думки про те, що у грудні 2009 року на цьому об’єкті клали плити, Мицюк відповів жартом: мовляв, нічого дивного в цьому немає, бо на будівництві усяке трапляється. Буває, сказав він, і таке – зводити будинки починають з даху і доходять до фундаменту.




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.36684 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua