МЕНЮ










5 грудень 2015 - 22:45

Полишив життя пенсіонера й пішов на війну


Армія є сильною тоді, коли її підтримує народ. Віднедавна, а саме з часу анексії Криму й російської агресії на сході нашої країни, українці змінили своє здебільшого скептичне ставлення до нашого війська (яке владці протягом багатьох років розкрадали й нищили) й ціною неймовірних зусиль реанімували його, поставили на ноги.

Ця народна підтримка армії проявилась як у народженні волонтерського руху, учасники якого хто чим може підтримує військо, так і в добровільному записуванні до лав Збройних сил України. У Кіровограді чимало тих, хто за покликом серця стали на захист держави. Є в нас і такі випадки, коли захищати її пішли сім’ями, як-от Віктор і Оксана Танцюри.

Оксана Вікторівна нині служить у зоні АТО санінструктором у 34-у мотопіхотному батальйоні. Віктор Володимирович у березні нинішнього року повернувся з війни після року служби в 17-у мотопіхотному батальйоні. Нині він – прапорщик оперативного резерву, секретар громадської організації "Бойове братство", яка опікується учасниками антитерористичної операції на сході України та бере активну участь у житті міста. До того ж, минулого вівторка збори представників волонтерських організацій Кіровограда та організацій учасників бойових дій обрали його та волонтера, члена обласної спільноти "Самооборона Кіровограда" Володимира Муравйова, радниками міського голови з питань, пов’язаних з допомогою учасникам АТО і їхнім родинам. Рекомендували Віктора Танцюру на цю громадську посаду керівництво обласної громадської організації "Спілка інвалідів АТО", громадської організації ветеранів АТО "Бойове братство" та обласного осередку УСВА (Українська спілка ветеранів Афганістану).

Майже все своє доросле життя Віктор Володимирович присвятив армії, куди його призвали на строкову службу 1990 року після закінчення навчання в Кіровоградському машинобудівному технікумі. І потрапив служити юнак не куди-небудь, а в підрозділ спеціального призначення тоді ще СРСР – у 22-у бригаду спеціального призначення, яка тоді дислокувалася під столицею Азербайджану містом Баку. Після півроку служби, виявивши бажання бути кадровим військовим, наш земляк став курсантом школи прапорщиків, що базувалася неподалік Краснодара. По закінченні навчання його спрямували до військового навчального центру в місті Павлограді, де він служив на посаді старшого спеціаліста спецзв’язку. Згодом військові стежки привели Віктора Танцюру знову до Кіровограда, де чоловік аж до виходу на пенсію 2005 року за вислугою років служив старшим спеціалістом спецзв’язку в 9-й бригаді спеціального призначення, 50-у центрі спеціальної підготовки та 3-у полку спеціального призначення.

– Майже весь час моєї служби припав на роки, коли в нашій державі на уламках радянського війська намагалися створити українське, – розповідає Віктор Танцюра. – І хоча було чимало військовиків, які робили свою справу на совість, та вистачало й тих, хто розкрадав і розвалював армію. Був час, коли кадрові військові місяцями не отримували грошового забезпечування. Багатьом з нас і нашим родинам допомогли вижити армійські продовольчі пайки. Що ж стосується конкретно моїх посадових обов’язків, то це було закриття таємної інформації під час зв’язку між командуванням і групами, які виходили на виконання своїх специфічних завдань. Вийшовши в запас, зайнявся улюбленою справою – комп’ютерами. Захопився ними ще наприкінці вісімдесятих років, коли разом з такими ж фанатиками електронно-обчислювальних машин детальку до детальки складав, роблячи ЕОМ. А вже із тими комп’ютерами, які є зараз, почав працювати ще в середині дев’яностих років. Чимало фірм пропонувало мені працевлаштуватися в них, та обрав організацію, де працювали мої друзі. Допомагав їм розібратися в комп’ютерних премудрощах. Повернувся до активнішого життя з початком революції Гідності: разом із сином і дружиною ми стали учасниками кіровоградського Майдану з першого ж дня його існування (не могли просто сидіти перед телевізором і дивитися, що відбувається в країні). Перебували на нашій центральній площі і під час протистояння Майдану й Антимайдану, коли тітушки побили Віктора Чміленка. Інколи питав у хлопців, з якими пов’язав Євромайдан (зокрема в того ж таки Віктора): "Може, мені в Київ поїхати?". На що чув відповідь: "Ні, не потрібно. Нам тут, у Кіровограді, треба показувати, що місто не спить. А в столиці людей вистачає"…

Коли після початку збройного виступу сепаратистів на сході країни оголосили часткову мобілізацію, прапорщик Віктор Танцюра одразу ж з’явився до військкомату, звідки його мобілізували до 17-го батальйону територіальної оборони "Кіровоград" на посаду начальника групи секретно-документального забезпечення батальйону.

– На сході наш батальйон спочатку охороняв аеродром під Мелітополем, – згадує уже двічі військовий ветеран. – Але багатьом хлопцям було не до вподоби виконувати охоронні функції в той час, коли на Донбасі наше військо вже воювало із сепаратистами й російськими агресорами. Тож вони, а серед них – і я, звернулися до тодішнього міністра оборони Валерія Гелетея з проханням відправити на фронт. Після цього вісімдесят бійців батальйону увійшли до окремої його роти й відправилися в зону АТО, де під Горлівкою, Дебальцевим, Фащівкою перебували доти, поки весь наш 17-й батальйон не передислокували на схід. Повернувшись до рідного підрозділу, ми переїхали до Луганської області – на блокпост під селом Красна Талівка, що поблизу селища Станиця Луганська. А за чотири дні до початку 2015 року знову зайняли позицію на Донеччині – на блокпосту "Майорський" у передмісті Горлівки...

На цьому нульовому блокпосту, зразу за яким – окупована територія, Віктор Танцюра виконував обов’язки заступника його командира до самої демобілізації (перебуваючи одночасно на посаді начальника групи секретно-документального забезпечення батальйону), бо вважав, що від нього користі більше буде на блокпосту, аніж у штабі.

– Наш блокпост, на якому окопалися десятки бійців, щодня обстрілювали з усіх видів зброї, унаслідок чого до моєї демобілізації поранень зазнали шестеро військовослужбовців, яких вивозили на "велику землю" у тяжкому стані. Вороги знаходилися не лише попереду, а й ліворуч та праворуч, тому доводилося бути на сторожі цілодобово й відбивати атаки з трьох боків. Нам у цьому допомагали спочатку чотири, а потім три танкових екіпажі на Т-64 (в одну з бойових машин потрапила міна, після чого її відбуксирували в тил) із 17-ї окремої танкової бригади та екіпаж зламаної БМП, яка не їздила, але стріляла, закопана по саме "горло", а також невеличкий підрозділ прикордонників, що утримував один з напрямків. За декілька тижнів до завершення мого перебування на сході блокпост зміцнили додатковою зброєю – мінометом, станковими й великокаліберними кулеметами та зенітними установками…

Після демобілізації Віктор Танцюра не повернувся до тихого розміреного життя військового пенсіонера, а разом з побратимами створив громадську організацію ветеранів АТО "Бойове братство", члени якої довірили йому посаду секретаря. Організація допомагає налагоджувати атовцям мирне життя, опікується родинами загиблих, бере активну участь у житті міста. А на посаді радника міського голови з питань, пов’язаних з допомогою учасникам АТО і їхнім родинам, її секретар матиме змогу робити це ще ефективніше.

Юрій ЛІСНИЧЕНКО
Фотопортрет Олега ШРАМКА




6 грудень 2015 - 19:21
Изя (вст)

Каклики, пора капитулирен! sty00sty00

7 грудень 2015 - 09:44
Юрiй (вст)

sty12sty13

Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.41906 сек. / запитів: 8 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua