МЕНЮ










10 сiчень 2020 - 08:57

Про що згадують на схилі літ


Випадково натрапив у ютубі на цікаві запитання і в своїх 94 роки вирішив відповісти на них.

Дані запитання змусили мене задуматися над своїм прожитим і викласти власні думки із цього приводу. Життя кожної людини – це її вибір, тому наведений перелік запитань варто орієнтувати на правду свого життя, адже безсмертя не буває, а залишитись у добрій пам’яті нащадків випадає не кожному.

1. Людина багато років працювала, але наприкінці життя з’ясувалося, що тим, чим хотіла, не займалася. Як до цього ставитися?

Співчуваю таким людям, але треба було про це подумати раніше. Я здобув дві освіти з відзнакою, але жодною з них не скористався, а обрав те, що мені до душі. Тому маю безперервний робочий стаж більше 70 років.

2. Чи мали ви справжніх друзів та чи цінували їхню дружбу?

Друзів багато не буває, у цьому переконало мене життя. Я мав друзів, але справжніх, як з’ясувалося пізніше, було дуже мало.

3. Чи маєте ви мрії, які не здійснилися?

Мої мрії в більшості випадків були успішно реалізовані завдяки підтримці місцевого керівництва, але декому з високих ідеологів у радянські часи в Києві не сподобалось визнання моїх творчих досягнень на гастролях у США, тому мене змусили залишити роботу в ансамблі «Ятрань». Робота ж на новому місці, в обласній філармонії, на склалась через директора, який не дотягував до рівня тих, з ким працювати було радістю.

4. Чи вважаєте ви себе щасливою людиною?

Незважаючи на прикрі випадки, я вважаю себе щасливою людиною, бо був причетний до творчого процесу на заходах міжнародного рівня – Олімпіаді-80 та XII Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві. Перспектива реалізації проєкту віцепрезидента Української федерації Америки Тараса Левицького повернула мені стан піднесення у творчій роботі. На жаль, проєкт не відбувся (про причини цього можна дізнатись, набравши в пошуковикові ютубу – Микола Іванович Кравченко).

На додаток до запитань, на які я відповів, залишаю свою творчу програму, яка в добрих руках ще довго приноситиме задоволення людям. Моїми книжками з композиції користуються майже всі мистецькі хореографічні навчальні заклади в Україні. Існує перший в Україні і єдиний у світі музей історії українського хореографічного мистецтва, у створенні якого я брав участь. Можливо, для одного життя всього цього було б достатньо, але мене не залишає відчуття того, що міг зробити більше, але через вищезгадане був змушений залишити практичну творчу роботу. Детальніше про все це написано в моїй книзі «Історія невикористаних можливостей».

Анатолій КРИВОХИЖА, засновник заслуженого ансамблю танцю України «Ятрань», народний артист України, почесний громадянин міста Кропивницького



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.37859 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua