МЕНЮ










15 лютий 2021 - 11:53

Разом зможемо




«Можу мінімум, вірю в максимум». Ці слова з музичного відеокліпу Strum української виконавиці Наталії Жижченко (гурт ONUKA), знятого на сміттєзвалищі під Києвом, нагадують, що доля сучасного світу (що вже по горло перебуває у відходах, які людство безконтрольно продукує) залежить, насамперед, від кожної людини, яка сама мало що може, але віра в те, що разом з іншими спроможна врятувати свою планету й себе на ній, дає їй наснагу на відвернення від суто споживацького способу життя та спонукає ставати на шлях не руйнівника, а рятівника.

Глобальній проблемі зупинення засмічення довкілля й пошуку способів перероблення відходів, а також переорієнтації з безупинного споживання на вдумливе була присвячена панельна дискусія (а інакше кажучи – «круглий стіл») «Смітити не можна переробити. Як врятувати країну від сміттєвого колапсу: досвід Естонії та українські реалії», що відбувся 28 січня у столичному Українському кризовому медіацентрі. Разом з працівниками центральних та регіональних засобів масової інформації (зокрема з Кіровоградської області) проблему обговорювали координаторка громадянської ініціативи «Зробімо!» (Естонія) Тетяна Лаврова, директорка Департаменту з питань поводження з відходами та екологічної безпеки Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України Олена Колтик, прессекретарка компанії «Екостайл» (Кропивницький) Неля Желамська та засновниця й керівниця проєкту «Зелений птах» Вікторія Норенко. Усі названі учасниці, окрім Олени Колтик, – з допомогою відеозв’язку.

Від однієї людини – до 50 мільйонів!

Чи можна прибрати цілу країну за один день? Та ні, стільки часу на генеральне прибирання в квартирі ледь вистачає! Але громадяни Естонії довели, що за один день можна зробити нібито неможливе.

До осені 2007 року в Естонії, як і в решті пострадянських країн, не надто звертали увагу на засмічені ліси, поля та узбіччя і сприймали це як неприємну складову життя в розвиненому суспільстві. Але тієї осені настав край терпимості до засмічення: естонець Райнер Нильвак, якого тур-
бувало, що засмічення довкілля стало вже звичним явищем, вирішив, що звільнення природи від відходів, їх збирання й переробка – не лише справа держави, а і його особиста. До Райнера приєдналися інші ентузіасти, разом вони заснували громадську ініціативу «Зробімо!» й оголосили третє травня 2008 року днем прибирання країни. Однією з тих перших ентузіасток була й Тетяна Лаврова. За її словами, на перше прибирання країни зареєструвалися 50 тисяч волонтерів – чотири відсотки населення Естонії. Вони прибрали з більш ніж десяти тисяч місць побутове сміття, яке вивезли на 207 тимчасових так званих сміттєвих станцій. Із них сміттєвози спочатку перевезли непотріб на проміжні станції, а звідти – вже на легальні сміттєзвалища. Участь в акції взяли не лише естонці, а й іноземці, а засоби масової інформації широко висвітлювали акцію. Протягом п’яти годин прибирання волонтери зібрали близько десяти тисяч тонн сміття. Цю грандіозну акцію організувало більш ніж 600 добровольців, рекламна кампанія «Зробімо!» стала найграндіознішою з усіх, що відбувалися в країні, у ній взяли участь відомі особи, а її виробництво й донесення до громадян було безкоштовним. Заохочені естонським прикладом латвійці й литовці теж провели генеральне прибирання своїх країн.



Естонці підійшли до підготовки одноденної акції-прибирання дуже серйозно. Її організатори знайшли партнерів – державні установи (держава виділила кошти на утилізацію зібраного сміття), приватні малі й великі компанії та приватних осіб, організували електронне картографування нелегальних звалищ, на основі якого створили електронну мапу. Залучені до акції засоби масової інформації розповідали, наскільки багато побутового сміття в лісах, на полях та на узбіччях в Естонії й висвітлювали її. Охочі взяти участь у прибиранні організовувалися в команди від трьох до 15 осіб і реєструвалися на електронній сторінці громадської ініціативи «Зробімо!». Кожна команда відповідала за прибирання конкретної ділянки зі сміттям. Дуже важливо було продумати й організувати вивезення зібраного, із чим творці акції впоралися дуже добре.

А що ж було далі? Із одноденної акції прибирання виріс усесвітній рух, в якому зараз беруть участь уже 180 країн, а його учасників – 50 мільйонів зареєстрованих осіб, а незареєстрованих – іще більше. І люди не лише прибирають, а й починають менше смітити або ж зовсім уже цього не роблять, думають про перероблення відходів, воліють чогось не купувати, якщо воно не надто потрібне. Тобто вплив від одноденного прибирання виявився дуже великим на всю планету: 2011 року організатори акції «Зробімо!» розширили свою ініціативу на весь світ і назвали її Let's do it! World («Давай зробимо це! Світ»), 2012-го відбулося перше пробне всесвітнє прибирання у ста країнах. З 2010 року в Естонії навесні проводять день корисних справ, коли одні люди пропонують косити, саджати, прибирати, сіяти, а інші – реєструються на названі заходи. Це допомагає підтримувати позитивне мислення й дбайливе ставлення до довкілля. А 15 вересня 2018 року відбувся вже спільний Всесвітній день прибирання, метою якого серед іншого стало й залучення до одноденного прибирання п’яти відсотків населення світу. Чому п'яти? Бо саме не менш ніж чотири – п’ять відсотків людей у колективі, країні, світі спроможні захопити своєю ідеєю інших. У даному випадкові – дбайливим ставленням до довкілля. Тому саме хоча б чотири – п’ять відсотків населення країн рух Let's do it! World, який переріс у всесвітню мережу, намагається щорічно залучати до прибирання Землі й усвідомленого споживання. Всесвітній день прибирання став щорічним. Востаннє він відбувся 19 вересня 2020 року, а цьогоріч його заплановано провести 18 вересня.

В Україні вже шість років існує Всеукраїнський молодіжний рух Let’s do it! Ukraine («Давай зробимо це! Україна») (його сайт – https://letsdoitukraine.org) – одне з відгалуджень Let's do it! World. До українського руху Let’s do it! Ukraine вже приєдналося понад 2,5 млн учасників. Вони не лише очищують нашу країну від сміття, а й здійснюють багато інших екологічних проєктів, зокрема й просвітницьких. Очолює цей рух Юлія Мархель. У Кіровоградській області його координатором є Євгенія Ткаченко, з якою можна зв’язатися по телефону чи з допомогою електронної пошти (номер мобільного телефона та адреса електронної пошти є на сайті Let’s do it! Ukraine).



– Зараз в Естонії вже немає великих несанкціонованих сміттєзвалищ, є роздільне збирання, хоча й не таке, як то мало б бути, – зазначила Тетяна Лаврова. – Але відсотків 40 відходів ми сортуємо, здаємо на перероблення і прагнемо більшого. Бачу величезний прогрес, досягнутий з 2008 року, й упевнена, що все можливо. Є успішний досвід не лише Естонії, а й інших країн. В Індонезії, наприклад, 9 мільйонів людей виходили одночасно на прибирання своєї країни. Сьогодні в Естонії працюють три великих підприємства, які займаються переробкою сміття, є сміттєспалювальний завод, невеликі виробництва, де сортують сміття. Колись було багато сміттєвих полігонів, а зараз – лише два легальних, які відповідають усім екологічним нормам…

На часі нове екологічне законодавство

А скільки ж в Україні легальних і нелегальних сміттєзвалищ та підприємств з перероблення побутового сміття? За словами Олени Колтик, у нас є шість тисяч легальних сміттєзвалищ, а нелегальних – близько 33 тисяч. І чим довше вони існують, тим менша ймовірність того, що навіть п’ять відсотків населення України зможуть зарадити проблемі. Бо потрібно проводити спеціальну рекультивацію сміттєзвалищ. І на це має піти 10–20 років, щоб колишні сміттєзвалища перестали шкодити довкіллю. Багато активістів виступає проти легальних полігонів. Але якщо залишити їх без контролю, то це ще гірше для довкілля й людей, аніж експлуатувати полігон і пильнувати за ним. Сміттєпереробних заводів в Україні – лише один – сміттєспалювальний «Енергія» в Києві, запущений в експлуатацію 1987 року. Він забезпечує теплом і гарячою водою частину мешканців столиці.

Чому ж такий разючий контраст між Естонією та Україною? Бо в нас недостатньо гарантій для інвестора, застарілі правила (відсутня розширена відповідальність виробника, громади не можуть гарантувати певного об’єму відходів для сміттєпереробних заводів), маніпуляції з громадською думкою. Україна досі живе за законом про поводження з відходами від 1998 року. І до нього протягом більш ніж двадцяти років внесено лише декілька уточнень. А час не стоїть на місці, як і гори сміття, які заполонили країну. І, до того ж, угода по асоціацію між Україною та ЄС передбачає реалізацію зобов’язань нашої країни в царині екології.

Зважаючи на величезну проблему з відходами та зобов'язання перед ЄС, нарешті з’явився законопроєкт про управління відходами, який зареєстровано у Верховній Раді України під номером 2207-1-д і який народні депутати підтримали в першому читанні. Законопроєкт містить три принципи, за якими живе цивілізований світ. Перший принцип – забруднювач платить, а забруднювачем є як виробники, наприклад, пластикової упаковки, так і споживачі, які купують товар у пляшці чи іншій пластиковій тарі. Другий – запровадження розширеної відповідальності виробника, що має відповідати за повний цикл існування продукту, який він виготовив. І третій – дотримання ієрархії поводження з відходами, яка передбачає, зокрема, що всі ми маємо дбати, щоб не утворювалися відходи (відмова від непотрібної покупки, триваліше використання речей тощо). Важливими є повторне використання (переробка, ремонт речей) і утилізація (включно зі спалюванням), бо існують такі упаковка й багато інших виробів, які не підлягають вторинному використанню. Деякі з них потрібно захоронювати, але в крайньому разі, а не всі привезені на сміттєзвалище відходи. Так не може далі тривати, наголосила Олена Колтик, і Україна зараз – на такому етапі, коли ми всі розуміємо, що це – точка неповернення. Або ми встановлюємо правила й зацікавлені, щоб в Україні з’явилися сміттєпереробні потужності, система перероблення сміття, люди свідомо почали ставитися до довкілля, або пройдемо точку неповернення й перетворимося на країну відходів.

Важлива частина законопроєкту – запровадження інформаційної системи поводження з відходами, коли всі їх потоки переводять у цифровий формат. Тобто кожен магазин, підприємство тощо, що продукує відходи, реєструє в електронній інформаційній системі, скільки в нього відходів, кому їх передано, куди відходи перевезено й скільки їх перероблено й захоронено. Занопроєкт також запроваджує систему планування у сфері відходів – як національний план поводження з покидьками, так і регіональні плани, де буде визначено технології для перероблення відходів, де їх перероблятимуть і куди звозитимуть те, що переробити не можна.

Однак тверді побутові відходи, які люди відносять у контейнери на сміття та привозять із супермаркетів та менших крамниць, – це лише три їх відсотки. Решта – небезпечні промислові, які потребують окремих уваги й ставлення. І добре, що в уряді дійшла й до них черга. Там розробляють законопроєкт про відходи видобудовної галузі, який встановить правила для видобувних підприємств, як слід активніше повторно застосовувати вже використане. Уже існують позитивні приклади: певний тип відходів використовують як домішки при будівництві доріг. А це вже елемент колової економіки, до якої йдуть Європа й увесь світ. Тож і Україна не має стояти осторонь. Тим паче, що засмічення для нас є вагомою проблемою.

У Верховній Раді України також зареєстровано інші важливі законопроєкти. Один регулює поводження з відпрацьованими батарейками й акумуляторами, елементи яких після розкладання отруюють ґрунт і підземні води. І якими після цього будуть овочі й фрукти, якщо неподалік від городів чи фермерських полів звалюють використані електричні елементи? Інший – про поводження із пластиковою упаковкою, якої вже так багато накопичилося у світі, що ПЕТ-пляшки знаходять навіть в Антарктиді, в океанах та на їх дні, а мікрочастинки пластику – у людській плаценті! Надзвичайно актуальна тема – перевиробництво одноразових пластикових пакетів. У країнах ЄС ухвалено директиву про обмеження їх використання, на черзі – подібне обмеження і в Україні. Як і розроблення законопроєкту про транспортні засоби, які рано чи пізно стають відходами. І виробник має бути відповідальним за те, що виготовив і продав.

Наочним прикладом відповідальності виробника, який може запозичити й Україна, є система приймання пластикових пляшок у країнах ЄС. Там людина може покласти пластикову посудину у спеціальний приймальний пристрій, який повертає її вартість. А саму пляшку повторно перероблять. Отакий-от колообіг пластику…

На панельній дискусії в Українському кризовому медіацентрі журналісти мали змогу не лише слухати, а й ставити запитання. Цікавило їх те, хто має приймати зламані холодильники, пральні машини, інші електричні прилади. Однозначної відповіді вони не почули, бо чітких правил в Україні щодо цього поки що немає. Але існують пункти, де приймають таку техніку на утилізацію. Тож поки що варто звертатися лише до їх працівників.

Можливо, виходом для України стане продаж побутового сміття за кордон на перероблення? Але наше сміття, зазначила Олена Колтик, за кордоном нікому не потрібне. Китай, наприклад, уже припинив завозити використаний пластик (ЄС же – його експорт у країни, що не входять до Європейського Союзу). Тож нам залишається лише налагоджувати систему поводження з побутовими та іншими відходами, а також широко впроваджувати екологічну просвіту – від дитсадків до будинків для літніх людей. У цій справі мають брати участь і торговельні заклади, щоб там можна було придбати товар не у вічній одноразовій упаковці, а в такій, яку легко переробити або яка швидко розкладається. А придбати – пакунки із тканини, паперову та багаторазову тару для різних продуктів тощо.

Важливе запитання стосувалося того, як можна зупинити горіння на сміттєзвалищі у Знам’янці. Відповідальною за систему збирання й перероблення, захоронення відходів є місцева влада. А дієвим кроком громадян у випадку порушення правил поводження з відходами на сміттєзвалищі є їхня заява до екологічної інспекції з вимогою провести перевірку дотримання правил природоохоронного законодавства на конкретному полігоні.

Коли є бажання – є й результат

Відповіддю на запитання, що робити з горінням знам’янського сміттєзвалища, може слугувати досвід компанії «Екостайл», яка орендує сміттєзвалище в Кропивницькому. Про цей досвід розповіла Неля Желамська.

Ще декілька років тому полігон у Кропивницькому був серйозною екологічною загрозою для його мешканців. На площі понад 18 гектарів висота відвалів сміття сягала 30 метрів, ресурс експлуатації полігону було майже вичерпано. Часті пожежі, дим і сморід створювали мешканцям навколишніх районів нестерпні умови для життя, сміття розліталося на сотні метрів за територію полігону. Тепер же там дотримуються всіх вимог чинного екологічного законодавства. На даний час площа накопичених відходів на ньому зменшилася до 4 гектарів, а його термін експлуатації продовжено до 10–15 років. Сміттєзвалище вже не горить, а пакунки зі сміттям не літають навколо нього. Сміття постійно утрамбовує спеціальна техніка. Облаштовано вагову, придбано сучасні сміттєвози і вдосконалено систему збирання твердих побутових відходів. Усі автомобілі «Екостайлу» обладнані системою GPS-навігації, компанія встановила й апробувала обладнання для перероблення твердих побутових відходів без шкідливих викидів, її глобальна мета – звести захоронення відходів до нуля. На полігоні успішно апробовано виробництво біогумусу з допомогою каліфорнійських хробаків, встановлено систему дегазації, яка дає можливість небезпечний газ метан перетворювати на електроенергію. Ця установка вирішує проблему забруднення повітря, мінімізує неприємний запах і попереджає виникнення пожеж. Компанія підтвердила сертифікацію за трьома міжнародними стандартами якості ISO.

Компанія «Екостайл» займається й просвітницькою роботою – здебільшого у школах і дитячих садках (наприклад, навчання сортуванню сміття, майстер-клас на тему «Як підготувати ялинку до утилізації»), бо перенавчати дорослих доволі складно. До них за порушення правил поводження з відходами, на думку Нелі Желамської, слід застосовувати закон, контроль і штрафи, бо, наприклад, скільки не говорять, щоб на контейнерні майданчики не виносили будівельне сміття, та все одно його туди несуть (на сміттєзвалищі приймають і цей непотріб, але не вивозять з контейнерних майданчиків). А в поліції не завжди доходять руки до таких порушень. Виходом із ситуації може стати надання права спецінспекції контролювати сферу поводження з відходами й виписувати протокол одразу ж, коли відбулося порушення.

– Важливим документом у поводженні з відходами є схема санітарного очищення, яку має багато міст України. На жаль, у Кропивницькому такого документа немає, – зазначила Неля Желамська. – А він потрібен, бо регулює кожен нюанс, зокрема й те, хто повинен вивозити будівельні та великогабаритні відходи, які в Кропивницькому не входять до тарифу для населення на вивезення сміття. Дуже важливо також врегулювати сферу збирання вторинної сировини. Бо коли пункти її збирання належать не компаніям чи комунальним підприємствам, які займаються вивезенням, переробленням і захороненням відходів, то дохід отримує хтось інший. Найчастіше – той, хто займається незаконною діяльністю. І це – проблема, бо у нас вторсировини (пластик, папір, скло) на полігон зараз потрапляє менше від одного відсотка від загального об’єму сміття. Уявіть собі, про яку рентабельність сортування й переробки може йтися. Тобто вторинну сировину забирають ще до того, як вона потрапить на сміттєзвалище. Тож поки не буде врегульовано збирання вторинної сировини, питання сортування й перероблення залишатиметься відкритим. Проблемою для розвитку діяльності компанії є й борг населення, більше 12 млн грн, за вивезення й захоронення твердих побутових відходів. І хоча плата, трохи більше 20 гривень з особи на місяць, не є захмарною, та цей борг не дає компанії можливості повноцінно працювати й розвиватися...

Проєкт «Зелений птах» (про нього можна дізнатися докладно на сайті проєкту за адресою http://zeleniyptah.com.ua) його засновниця й керівниця Вікторія Норенко та її працівники назвали першим в Україні справжнім екокапіталістичним. Його завдання на сайті проєкту визначено так: «Наша мета – зробити екологію плоттю і кров’ю економіки, поставити її в один ряд з усіма традиційними бізнесами, як промисловість, IT, сільське господарство. Ми вважаємо, що в епоху новітніх технологій взагалі не може бути такого поняття, як "сміття", адже реально існує тільки "вторинний ресурс". Щоб не смітити, людині потрібно трохи звички і трохи умов. Ми намагаємося створити умови. Перш за все, ми створюємо зелений товар. Наш товар лежить на трьох китах зеленої економіки: користуйся ще раз, відновлюй, переробляй… Проєкт «Зелений птах» створено, перш за все, задля впровадження в повсякденне життя українця принципів свідомого споживання – бажання і вміння обирати такі товари, які можна якомога повніше переробити, а отже – не шкодити собі та довкіллю».

Вікторія Норенко наголосила на тому, що є багато упаковки та інших предметів, які не підлягають переробці і придатні лише для спалення. Тому існують два шляхи: або робити багаторазову упаковку, яка перебуватиме постійно в обігу, і таким чином зменшувати кількість відходів, які придатні лише для спалювання, або ж користуватися одноразовою й дихати димом після його спалювання. Люди мають усвідомити, що краще один раз заплатити дорожче, аніж постійно дихати забрудненим повітрям.

***

Зважаючи на почуте під час панельної дискусії, ситуація із побутовими й промисловими відходами в Україні – украй складна. Продовжують існувати нелегальні сміттєзвалища, а на легальних – не всюди налагоджено ефективну систему сортування й захоронення сміття, вони не завжди відповідають нормам екологічної безпеки. У нас немає сміттєпереробних заводів, окрім сміттєспалювального підприємства «Енергія» у столиці, хоча є сортувальні установки, а чимало людей, натхнені прикладом Естонії та під впливом просвітницьких екологічних кампаній, уже користуються багаторазовими виробами, не використовують пластикових, сортують побутові відходи, дбають про чистоту довкілля й не припиняють тиснути на державні органи та місцеву владу, змушуючи їх запроваджувати такі правила поводження з відходами, завдяки яким можна зробити світ чистішим і безпечнішим. Багато хто вже усвідомив, що відходи можуть стати й хорошим бізнесом.

Зараз близько половини побутових відходів у країнах ЄС потрапляє на переробку. Нам до цього ще дуже далеко, хоча, згідно з Національною стратегією управління ними, 2030 року половину побутових відходів в Україні мають переробляти. Та головне – повірити у свої сили і зрозуміти, що чистою Україну для її громадян, а Землю - для всіх землян можуть зробити лише вони самі. Тобто – усі ми разом.

Матеріал підготовлено в рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру східного партнерства.

Юрій ЛІСНИЧЕНКО



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.41545 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua