МЕНЮ










5 лютий 2016 - 11:11

Рука допомоги безхатькам


У нашому місті як не було, так і немає притулку для бездомних. І коли він з’явиться – не відомо. Однак навіть за такої неоптимістичної обставини людей без даху над головою не полишили напризволяще: ними опікується Кіровоградський міський центр обліку та тимчасового перебування бездомних осіб міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Хоча в центрі працюють усього четверо осіб, однак він багато чим допомагає позбавленим житла людям, надаючи їм психологічні, юридичні, інформаційні та інші консультативні послуги. Керує центром Олександр Желізняк, який і розповів "ВГ" про його роботу.

Коли паспорт – перепустка до ліпшого життя

Допоки в нашому місті не було названого соціального закладу, безхатьки на зиму намагалися потрапити до лікарень, щоб там перезимувати в теплі. Але часто тікали звідти, а потім їх знаходили замерзлими на вулиці. Найстійкіші жили в медичних закладах по декілька років, бо людині і подітися нікуди, і лікарі ж не безсердечні. Але ось уже три роки як центр допомагає безпритульним піднятися із дна, повернути їм бажання жити не в замкнутому середовищі вигнанців.

– Олександре Володимировичу, зважаючи на невелику кількість працівників центру, можна припустити, що з усіма бездомними кіровоградцями ви ще не зустрілися…

– Навпаки, за три роки нашого існування встигли не раз і не два і поспілкуватися, і допомогти кіровоградським безхатькам. Щодня фахівець із соціальної роботи обходить певний район міста, зустрічається з безпритульними, розповідає їм, яким чином наш центр може змінити їхні долі. Нашим головним завданням є те, щоб кожен безхатько отримав шанс на нове життя. У вихідні разом з волонтерськими організаціями їздимо в місця найбільшого скупчення безпритульних, де вони харчуються, – у організовані і стихійні пункти в центрі міста, на Ковалівці, Завадівці.

– Чим саме центр спроможний допомогти цим людям?

– Ознайомлюємо їх із тим, куди вони можуть звернутися в скрутну годину. Наприклад, під час холодів роздаємо пам’ятки з інформацію про місця, де їм нададуть допомогу при переохолодженні та обмороженні. Повідомляємо адресу нашого центру: проїзд Тінистий, 5, кімната 103 (приміщення ЖЕО № 3, що недалеко від Бєляєвського ринку), номер телефона 56-94-41, де ставимо людей на облік, щоб видати їм документи, якщо ті їх не мають, поставити на квартирний облік, влаштувати в геріатричне відділення чи притулок благодійної організації. Тим, хто перебуває в зовсім поганому стані, викликаємо “швидку”. За три роки нашої роботи кількість безпритульних у місті набагато зменшилася. Останнім часом у літню пору року їх немає в лікарнях, переважно вони там перебувають узимку. Нині в медичних закладах – троє безхатьків, а торік було восьмеро.

Минулого року за нашої участі безпритульним виготовили 56 паспортів, 12 осіб влаштували до медичних закладів, 103 надали реєстрацію місця перебування, 9 влаштували до геріатричних центрів чи пансіонатів безхатченків. Станом на 26 січня на обліку в нашому центрі зареєстровано 253 бездомних, видано 114 посвідчень бездомної особи встановленого зразка, налагоджено співпрацю із сімома благодійними організаціями, які опікуються бездомними та звільненими з місць позбавлення волі.

– Зараз, узимку, не так часто побачиш на вулиці безхатька. Де ви їх у такий час знаходите?

– Дійсно, узимку люди намагаються знайти собі прихисток у приміщеннях. Хоча вже цього року, третього січня, на вулиці Полтавській ми знайшли одного бездомного. Викликали йому “швидку допомогу” й оформлюємо тепер необхідні йому документи. А вони, зокрема паспорт, потрібні людині, щоб мати всі належні громадянинові права, можливість отримати пенсійне посвідчення, влаштуватися на роботу, отримувати матеріальну допомогу.

Нещодавно у зв’язку з похолоданням, відповідно до наказу міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, було створено соціальний патруль із п’яти осіб. До нього входять представники нашого центру, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, рятувальник та волонтер. Патруль здійснив декілька десятків рейдів містом, привіз декого з позбавлених житла містян до медичних центрів та в пункт обігріву на вулиці Волкова, де можна не лише зігрітися, а й поїсти, попити гарячого чаю з варенням. Однак до цього намету звиклі до волі безпритульні не надто охоче йдуть навіть у морози, бо на спиртне там – табу, а чимало безхатьків є залежними від оковитої.

Зараз вони переважно знаходять собі дах над головою в дачних кооперативах, у приватному секторі займають покинуті приміщення, на вокзалах. На залізничному під час останнього рейду соціального патруля (ідеться про рейд минулого тижня. – Ю. Л.), патрульні зустрілися з десятком безхатьків, які там облаштувалися на зиму. Ті з них, що не звикли до такої уваги, уникали спілкування. А деякі навпаки – хвалилися, що мають паспорти. В одного навіть є оформлена пенсійна картка. Він у нас давно на обліку в центрі, зараз ставимо його на квартирний облік за спрощеною процедурою на отримання соціального житла.

У деяких бездомних немає жодних документів вже не один рік, деякі взагалі ніколи їх не отримували. Відновити або ж виготовити вперше таким особам паспорти складно, адже вони не мають будь-якого іншого документа, який би засвідчував особу.

Одним з пріоритетних завдань нашого центру є виявлення бездомних осіб, які не можуть існувати без сторонньої допомоги, поміщення їх до лікувальних закладів, влаштування до геріатричних центрів. На жаль, часто бездомні самовільно покидають лікарні, щойно підлікувавшись, та повертаються до попереднього способу життя. Дехто з них із доброї волі обрав собі таку долю – волочитися світами, спати де доведеться, нічого не мати й почуватися вільним від будь-яких матеріальних турбот. Але все ж більшість живе так через певні трагічні обставини, що призвели до втрати дому, родини, роботи.

П’ятнадцять років життя під землею

– І наскільки результативним є ваше намагання повернути безхатьків до цивілізованого життя? Чи не є це сізіфовою працею?

– Найефективнішою наша робота є тоді, коли людина сама дійшла до усвідомлення, що хоче змінити власне життя і приходить до нашого центру по допомогу. А в Кіровограді є й такі особи, які з 1986 року стали волоцюгами. Тож уявіть, який обсяг роботи потрібно провести, з’ясувати, чи не отримувала людина вже паспорт, яке вона має громадянство. До нас звертаються матері, які без місця реєстрації не можуть отримати гроші на дитину. А в декого є документи, є пенсія, навіть житло є, але людина живе собі на вулиці, бо чомусь вподобала таке життя.

– Важко зрозуміти такий вибір.

– Один чоловік мешкав на Ковалівці в технічному колодязі 15 років. А його матір – поруч, у будинку, вона синові постійно носила їжу. Якось під час рейду ми навіть потрапили на його день народження, з нагоди якого чоловікова мати наготувала багато різних страв. Отак він жив собі під землею півтора десятка років, а потім отримав паспорт, познайомився з однією жінкою й перебрався мешкати до неї.

Торік героєм місцевих телеканалів і сайтів став волоцюга, який тоді жив на вулиці Волкова біля контейнерів на сміття. Його показували і розповідали про нього багато разів: як ми його знайшли, про його життя, перебування в лікарні. Там йому оформили інвалідність, ми зібрали документи для переведення його в геріатричний центр. А він, щойно отримавши пенсійну картку, зняв перші гроші – і знову повернувся до попереднього способу життя. Тобто вся ця епопея була для того, щоб отримати пенсійне свідоцтво. Він так і проживає зараз там, біля контейнерів, але вже не сам, а з жінкою, яка також є бездомною.

Інший безхатченко протягом року примудрився тричі отримати паспорт, адже відмовити в такому проханні ми йому не могли. І щоразу розповідав такі історії, що аж кров у жилах холола: як його вбивали, знущалися з нього, шкуру спускали, аби паспорта свого віддав.

Є й такі безхатьки, які приходять до нас і просять десь прилаштувати їх. А потім тікають звідти, бо там не вип’єш, не побайдикуєш, дисципліна. Тобто хочуть, щоб спосіб життя лишався старим, а умови життя – новими. Або йдуть з геріатричного центру, бо там більша частина пенсії йде на потреби закладу й самого колишнього безхатька, а він хоче, щоб про нього турбувалися, але безплатно.

– А так, щоб чиєсь життя кардинально змінилося на краще, як у того колишнього "підземного Робінзона"…

– Якось до нас звернувся чоловік, який раніше працював викладачем у вищому навчальному закладі. У нього шахраї приватний будинок видурили. Після невеликої пожежі в ньому запропонували поміняти його житло на будинок з опаленням у дачному кооперативі. Викладач погодився, а коли прийшов до того кооперативу, то побачив, що то не будинок, а халупа два на три метри з дощок... Бомжував він довгенько, став навіть героєм публікацій у пресі, коли йому вручали паспорт. Отримавши його, оформив собі пенсію, обклав хатинку цеглою, придбав телевізор, провів електрику – і живе там. Отака от історія зі щасливим фіналом.

Юрій ЛІСНИЧЕНКО
Фото Олександра ЖЕЛІЗНЯКА




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.41726 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua