МЕНЮ










7 серпень 2015 - 15:44

Сам воював і навчав цьому інших


Механік-водій старший солдат бронегрупи 300-го навчального танкового полку (169-й навчальний центр Сухопутних військ ЗСУ "Десна") Володимир Тигнян загинув 16 січня 2015 року поблизу кургану Гостра Могила, що неподалік від селища Польового Шахтарського району Донецької області.

Після мінометного обстрілу бойова машина вийшла з ладу та з’їхала у ставок. Двом членам екіпажу вдалося вибратись, а Володимира через заклинений люк вони не змогли витягти.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі" Володимира Тигняна нагороджено орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Народився він 4 листопада 1989 року в селі Катеринівці Кіровоградського району, де згодом пішов у школу. Потім продовжив навчання та здобув повну загальну середню освіту в Кіровоградській школі-інтернаті. Професії муляра, монтажника сталевих та залізобетонних конструкцій і електрозварника ручного зварювання здобув у ПТУ № 8, яке закінчив 2008 року. Товариському, відповідальному хлопцеві завжди доручали серйозні справи.

Шостого травня 2009 року його призвали на строкову військову службу. Спочатку він проходив її в навчальному центрі "Десна", де опановував війську спеціальність механіка-водія, згодом служив у Кривому Розі. Відслуживши, працював переважно на будовах. Після мобілізації знову потрапив у "Десну", де пройшов перенавчання, став інструктором і вчив механіків-водіїв. Після підписання контракту з військовою частиною воював під містом Дебальцевим. Повернувшись звідти, мав у навчальному центрі готувати танкістів.

– Володимир із братом-близнюком Валерієм навчалися разом і в школі, і в професійно-технічному училищі, – розповідає мати старшого солдата Лада Миколаївна, – вони і працювали теж разом. Що їм не доручиш – усе робили як слід. Володя дуже полюбляв рибалити. Коли ми переїздили із села в місто, то він усе бідкався, де ж він "полюватиме" на рибу. Та невдовзі знайшов і в Кіровограді такі місця: ходив з товаришем Василем вудити на Інгул, на Солдатські ставки. Він мені завжди на день народження приносив упійманих щук, щоб я їх начиняла, готувала фаршировану рибу.

Уже на Донбасі ця його пристрасть до риболовлі стала у пригоді і йому, і його бойовим товаришам. Там син, коли йому з побратимами бракувало їжі, якимось чином умудрявся ловити рибу, на ній вони деякий час і трималися…




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.24037 сек. / запитів: 5 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua