МЕНЮ










26 липень 2019 - 11:19

Що поєднує наше місто і зачинателя української дипломатії Олександра Шульгина


Наприкінці липня виповнюється 130 років від дня народження Олександра Шульгина (1889-1960) – першого глави зовнішньополітичного відомства Української Народної Республіки (очільника Генерального секретарства закордонних справ та Міністерства Справ Закордонних УНР), дитинство якого минуло в місті на Інгулі.

У книзі незабутнього нашого історика й краєзнавця Сергія Шевченка «Шульгіни: Інгульська сторінка» та, зокрема, в його ж праці «Сім’я Шульгиних і українське громадське середовище Єлисаветграда (1894-1899 рр.)» детально розповідається, що провідний діяч Української революції 1917 - 1921 років та зачинатель української дипломатії Олександр Шульгин хоча й не є уродженцем нашого міста, але його малі ніжки з п’яти до десяти років топтали бруківку Єлисаветграда, а допитливий погляд зафіксував чимало архітектурних пам’яток, котрі на щастя дожили аж до наших днів. Зокрема, будівля «Єлисаветградського відділення Державного банку Росії», де донедавна розміщувалася філія Національного банку України. Саме тут, у 90-х роках ХІХ століття працював його батько, Яків Михайлович. Наочно уявити той будинок у тодішньому вигляді дозволяють давні поштові листівки з колекції філокартиста Юрія Тютюшкіна. А саму «кухню» тодішньої банківської справи, до якої випадок долучив і знаного історика-українофіла Якова Шульгина – з допомогою документів (власне частина архіву Шульгина, вперше популяризованого краєзнавцем Володимиром Боськом), що дбайливо зберігаються в Державному архіві Кіровоградської області.

Згодом, в еміграції, Олександр Якович згадуватиме: «Не завжди Єлисаветград був пусткою в українському відношенні. Не був він таким подекуди й за часів перебування там моїх батьків». Адже зналися вони, наприклад, й з українофілом Панасом Михалевичем, котрий став їх домашнім лікарем. Пам’ять закарбувала й вистави українського професійного театру з веселими комедіями та драмами Івана Карпенка-Карого, незабутньою грою Марка Кропивницького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського та Марії Заньковецької. Зауважимо, що Олександр бачив корифеїв не тільки зі сцени і зустрічав не лише в дитинстві на квартирі батьків. Не тільки місцеві свідомі українці заходили до Шульгиних, але й практично всі відомі українські діячі, які навідувалися до міста: Євген Чикаленко, Микола Вороний та інші. «Я виріс у родині незабутніх батьків. Те велике зусилля, яке треба було зробити людині з національно індиферентного середовища, щоб дійти до українства, мені не було потрібне. Було майже неможливо не наслідувати мого батька, було б дивно, щоб патріотизм моєї матері не відбився на моєму житті і праці», – писав Олександр Шульгин.

У свою чергу, особисто Олександр був зразком для наслідування патріотами. У дослідженнях професора Володимира Панченка можна знайти інформацію про те, що своїм україноцентризмом Олександр Шульгин позитивно впливав, наприклад, на ще несформовану національну свідомість однокласника Миколи Зерова, майбутнього славнозвісного поета й перекладача.

До речі, саме в Єлисаветграді народився майбутній герой Крут, менший брат Олександра, Володимир. На якій вулиці мешкали Шульгини? Краєзнавець Володимир Босько в одному з авторських «Історичних календарів…» стверджує, що «спершу в будинку Дебранендера по вулиці Михайлівській, а потім на Двірцевій, неподалік Ковалівського плацу».

Досі на Кіровоградщині мало відомо про прихильні стосунки між славетними земляками Дмитром Чижевським і родиною Шульгиних. Навіть у згаданій книзі Сергія Шевченка «Шульгини: Інгульська сторінка» ім’я видатного філософа й славіста згадується, якщо не помиляюся, лише один раз, та й то - побіжно, мовляв, уродженець Олександрії і член Центральної Ради Дмитро Чижевський мав бути серед знайомих міністра закордонних справ Української Народної Республіки Олександра Шульгина, який дитинство провів у Єлисаветграді. Київський науковець Ірина Валявко, більш впевнено стверджує: «Шляхи Олександра Чижевського та Олександра Шульгина неодноразово перетиналися: вони обидва входили до Центральної Ради (були представниками Малої Ради), потім у Празі викладали в Українському вільному університеті та Українському педагогічному інституті імені Михайла Драгоманова. Так, спілкування, що розпочалося ще з студентських часів продовжилось і надалі». У спогадах українсько-американського вченого-філолога Наталії Пазуняк (Іщук) серед багатьох цікавинок про життя і творчість Дмитра Івановича є й така розповідь: «У 1945-1949 роках ми проживали в таборах ді-пі (для переміщених осіб; у даному разі мова йде про табір Сомме-Казерне - Авт.) в Аугсбурзі, зазвичай з кількаярусними солдатськими ліжками і з юшкою, яку нам наливали в жерстяні чашки… А коли до мами й тата заходили гості (бували серед них і письменники, і вчені), то мама щиро пригощала їх кулешем і чим дім багатий. За цікавою розмовою нам смакував і куліш з приправою. Як зараз пам’ятаю, бували у нас в гостях професор Зайцев – біолог, письменники – Ігор Костецький зі своєю дружиною Діною, заходили й Євген Маланюк, і Тодось Осьмачка, як завжди з валізкою (возив власну чисту постіль з собою, щоб після нього не треба було прати); бував, приїжджаючи з Австрії, Юрій Клен (Освальд Бургхардт), часто заходив до нас і Чижевський. Вони з мамою (Надія Яківна Іщук, уроджена Шульгина, в числі перших жінок в Російській імперії в 1913 році допущена до здачі університетських державних іспитів, викладала в Київському університеті, автор першого українського підручника математики на Придніпров’ї й творець української математичної термінології. - Авт.) були давніми знайомими – ще з Києва. Він був ровесником маминого середнього брата Володимира (народився в Єлисаветграді у 1894 році - Авт.). Разом закінчували колись Київський університет та мали спільні інтереси. В 1918 році Володимир загинув у бою під Крутами. Не забуду, як одного разу у нас на кількаярусних ліжках (крісел не було) сиділи Євген Маланюк і Дмитро Чижевський, мама щось готувала біля плитки, котра служила кухнею, а я намагалася читати… Співбесідники говорили про західну літературу (Бодлера). …Часом наше меню доповнювалося кавою. Траплялося це тоді, коли з Америки приходила посилка від батькового брата, котрий ще в 1912 році поїхав на заробітки… Мама заварювала каву, а я вже пригощаю нею Чижевського, знаючи, що через півтори години має розпочатися його лекція для всіх зацікавлених мешканців нашого табору. Професор з задоволенням попивав каву, бесіда стала жвавішою. Запитую: «Налити ще?» - «Звичайно! – відповідає гість. Я вже почала рахували ці чашечки (не через скупість!), і останньою виявилася сьома чашка. Тоді професор встав і сказав: «Тепер моя доповідь про Івана Вишенського буде знаменитою…». Ми пішли слухати. Напевно, кава загострила пам’ять доповідача, оскільки він безпомилково цитував святі проповіді… Ніхто не міг сумніватися в любові Д.Чижевського до давньоукраїнської літератури». (Детальніше з цитованими спогадами можна ознайомитися у фундаментальному московському виданні 2007 року «Дмитрий Иванович Чижевский. Избранное в 3 томах. Том 1»). Сучасні чижевськознавці вважають, що саме дружба з уродженцем Єлисаветграда Володимиром Шульгиним та спілкування з його патріотично налаштованою родиною, до котрої ще в київський та празький періоди свого життя Дмитро Чижевський часто навідувався в якості гостя, «значно підвищили його зацікавлення українською культурою». Принагідно додамо, що батько Олександра Шульгина був одним із засновників Єлисаветградської громадської бібліотеки.

Ще в 1993 році з’явилася ініціатива краєзнавця Володимира Боська увічнити пам’ять героя Крут назвою однієї з вулиць. І ось в 2014 році міська рада перейменувала вулицю Калініна на – Шульгиних. Керуючись благими намірами, назвали її на честь всієї патріотично налаштованої родини. Втім… Перелічені українські патріоти, яким «все московське було чуже», то лише одна сторона медалі під назвою «Шульгини». І зовсім інша - дядько Олександра й Володимира - Василь Шульгин - редактор чорносотенного «Киевлянина» - антисеміт, україножер та трубадур «єдиной и нєдєлімой», котрий приймав зречення царя, організовував Добровольчу армію і, зрештою, припав до душі самому Сталіну, коли після Другої світової Василя Шульгина чекісти повернули до СРСР, давши змогу займатися літературною творчістю. За часів Горбачова посмертно видаватися стотисячними тиражами… До слова, один з їх авторів, дослідник життя монархіста Дмитро Жуков, розповідаючи про свого героя, принагідно згадував ще одного нашого земляка родом з Олександрівки: «Шульгин вспоминал, что на Столыпина было десять покушений. Так, в 1910 году живо интересовавшийся авиацией премьер поднялся в воздух со знаменитым летчиком Мациевичем, которому эсеровское руководство приказало разбить самолет вместе с собой и Столыпиным. Летчик на это не решился, а через два дня, вылетев один, разбился сам...». А може назвавши вулицю іменем Шульгиних, і показали підсвідомо всю драматичність української історії, характерної навіть для сьогодення?

На жаль, на сьогодні, проходячи згадуваною вулицею, можна знайти всього кілька табличок з написом «вулиця Шульгиних», решта – досі нагадує про одного з радянських вождів. У скверику, за пам’ятником «трамвайчику», нещодавно з’явилася пам’ятна дошка з написом «на цьому місці… буде встановлено пам’ятний знак на честь Володимира Шульгина… та Олександра Шульгина…».

Федір ШЕПЕЛЬ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.42513 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua