МЕНЮ










26 квiтень 2004 - 15:30

Сергій ОСТРОВСЬКИЙ: ПАМ'ЯТАТИМУ ВСЕ ЖИТТЯ...


Сергій Володимирович ОСТРОВСЬКИЙ — начальник державної пожежної частини № 6 (ДПУ № 6) міста Кіровограда, майор внутрішньої служби.
Коротка довідка: народився в 1962 році. В пожежній охороні міста працює з 1985 року. Пройшов шлях від пожежного-водія до начальника частини. У травні 1986 року брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

— А як часто доводиться гасити пожежі?

— Упродовж мого перебування в частині на підприємстві пожеж не зареєстровано. Ми профілактично просто виключаємо таку можливість. А щодо ліквідації пожеж у нашій зоні виїзду, а це Новомиколаївка та прилеглі райони, то виїжджаємо постійно.

— Сергію, а чому вас ще називають "перша четвірка"? Знаю, що це пов'язано з перебуванням у зоні ЧАЕС.

— Так. Це тому, що у 1986 році я, Микола Іванович Нікітін, Григорій Гриндяк та Олександр Хомич першими з Кіровоградського гарнізону були направлені на ЧАЕС. Сталося це в ніч із 5 на 6 травня. Працювали ми тоді всі водіями пожежних автомобілів. Саме на них з Кіровограда і виїхали до Києва, а потім колоною в 40 пожежних автомобілів, які приєднувались до нас із різних областей, вирушили до Чорнобиля. І вранці 6 травня, відразу по приїзду на станцію, заступили на бойове чергування.

— Які завдання вам доводилось виконувати?

— Основне наше завдання полягало в тому, щоб цілодобово і безперебійно подавати воду на майданчик станції до бетономішалок для спорудження бетонної подушки під реактором, і в той же час відкачувати "важку" воду з-під аварійного реактора.

— Що запам'яталось, що вразило найбільше?

— Крім роботи, нічого не пам'ятаю. Чорнобиль тоді, сама станція були схожі на великий розворушений мурашник. Перші три доби ми ночували прямо в пожежних автомобілях, воду пили з пожежних гідрантів, харчувалися сухпаєм. Усі добре розуміли, що вимагати якихось належних побутових умов зараз просто недоречно, на це ні в кого немає часу — треба швидко відкачати "важку" воду, адже існувала небезпека можливого водневого вибуху.

Ще пам'ятаю, як 8 травня надійшло повідомлення про раптову зупинку пожежної насосної станції, що відкачувала "важку" воду з-під реактора. Вона працювала в автоматичному режимі, і, зрозуміло, для того, щоб її полагодити, потрібні людські руки. На роботів надії мало, та й не було їх тоді. Усіх нас швидко зібрали в одній із кімнат станції. Ми розуміли, що там — рівень радіації добре зашкалює, розуміли ризик завдання. Перед цим були свідками того, як кілька пожежних, що працювали поряд з нашими ділянками, непритомніли. Але ... комусь треба було це зробити. І тоді молодших за себе виручив Микола Іванович Нікітін. Він просто сказав: "Я піду. Моїх хлопців не чіпайте". Ці його слова я запам'ятав на все життя. — На якусь мить Островський замислився, потім важко перевів подих і продовжив далі. — Було тоді йому рівно 40 років. А через два роки він помер... Довго хворів... Часто згадую його. Він нам врятував життя, якоюсь мірою продовжив його. Адже нам тоді було всього по 23-24 роки.

— А як склалася доля інших із вашої четвірки?

— Гриндяк — на інвалідності, Хомич працює разом зі мною у цій же частині. Нас навіть інколи плутають, ми з ним трохи схожі. Працює він добре, має подяки від керівництва.

— Тобто від вас?

— Тобто від мене.

— А про себе, Сергію?

-А що про себе розповідати. Про мене краще люди скажуть.

Ось такий він — Сергій Островський, офіцер-пожежний, ліквідатор, просто людина, Людина з великої літери.

P.S. А щодо людей, то люди сказали, що соціальний захист ліквідаторів — сьогодні це просто балачки. Ліків немає. Оздоровлення — великий бублик, тобто нуль. Інвалідність кинута на відкуп чиновникам від медицини. А ще ні Гриндяк, ні Хомич, ні Островський у період з 1993 року в лікувальних установах жодного разу не отримували санаторно-курортного лікування, не забезпечувались належним медичним лікуванням.

А сам Сергій Островський уже впродовж 18 років проживає у малосімейному відомчому гуртожитку. Виростив дітей, одружив їх, чекає онуків, а ось на нормальні житлові умови, мабуть, не заслужив. Є в Міністерстві люди, які більш заслужені чи то наближені, щоб отримувати три-, чотирикімнатні квартири, а потім звітувати у високі інстанції про поліпшення житлових умов ліквідаторів, роздавати пригорщами символічні ключі від квартир...

Тож соціальний захист, адресна допомога — сьогодні це просто слова для чергового кандидата на вибори? Хотілося б вірити, що це не так.

Андрій ФОМЕНКО



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.33345 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua