МЕНЮ










27 сiчень 2012 - 12:16

Шульгіни: Інгульська сторінка


До обох цих подій безпосередньо причетні брати Шульгіни – члени Центральної ради. Олександр був першим міністром зовнішньополітичного відомства України, а Володимир героїчно поліг під Крутами, захищаючи Батьківщину в нерівному герці проти війська Муравйова. Вони провели п’ять дитячих років у Єлисаветграді, причому Володимир тут народився.

…Шульгіни – один із найвизначніших родів в українській історії нашого міста. Водночас інформація, донесена про них широким колам центральноукраїнців, є вкрай обмеженою: дві статті за півтора десятиріччя (!). Глава сім’ї Яків Миколайович – учень відомих істориків Володимира Антоновича і Михайла Драгоманова, автор “Київської Старини”, член української Старої громади в Києві, політичний засланець до Сибіру – наприкінці 1893 року отримав направлення на посаду контролера Єлисаветградського відділення держбанку Росії, яке саме відкривалося. Приїхавши до міста на Інгулі з двома дітьми, його сім’я поповнилася тут ще двома. Син Олександр, який прибув до міста у п’ятирічному віці, в еміграції напише цікаві спогади про єлисаветградський період, які ми й використаємо в публікації.

Яків Шульгін згодився проміняти київську атмосферу, оскільки там не міг через “неблагонадійність” влаштуватися на роботу. Посада ж у банку давала добре матеріальне утримання. Проте останнє не компенсувало інтелігентній українській (мама Любов походила з козацько-старшинських родин Полтавщини) родині затхлу провінційну атмосферу міста, де було мало двоповерхових будинків, садки не виходили на вулиці, “населення складалося з великої кількості урядовців, часто росіян або зрусифікованих малоросів, з міщанства, яке говорило здебільше мішаною мовою, та з великої кількості євреїв, ремісників і комерсантів. Але це був і військовий центр…”

Друзів серед колег Яків Миколайович не завів, за винятком першого директора Слободзінського (якого, втім, невдовзі кудись перевели), “не було там ані одної дійсно інтелігентної людини, з якою можна було б одвести душу. Не кажу вже, що не було нікого, хто б цікавився українською справою, а багато серед них було зайд з півночі”.

Олександрові запам’яталися прогулянки до скверу, де в будці продавалася “зельтерська вода” із солодкими червоними, зеленими, жовтими сиропами, “яка так приємно б’є в ніс”. Любив хлопець ходити і до “своєрідного парку, де був великий простір (полігон) (тепер – Ковалівський парк. – С.Ш.), на якому виконували свої вправи на конях юнкери. Я любив коней, і це була для мене велика розвага. Багато було й інших радощів, як різні родинні свята, а особливо… український театр”.

Тоді сім’я, як пише Олександр Якович, мешкала на Дворянській вулиці, неподалік згаданого парку. Гадаємо, мова йде все ж про Дворцову. Щоранку хлопчик проводжав батька на роботу до середини цієї вулиці, де була винна крамниця француза Амана. “Там ми прощалися, і батько мене дуже цілував; у французів, що завжди виглядали з вікна, це завжди викликало сміх. Чому? Я не розумів”. (Шульгін уже в екзилі тривалий час мешкатиме у Франції, маючи змогу добре вивчити менталітет співвітчизників Амана і зрозуміти, чому той насміхався над чоловічими поцілунками…).

Майбутній герой Крут Володимир Шульгін розвивався швидко. “Не по літах був розумним хлопчиком і мав до того дивний слух: міг дуже правильно співати багато пісень, звичайно українських, як і всі ми в родині, вже з самого малку, був “патріотом”… На нашу українську мову звертали в Єлисаветі особливу увагу. Це так було дивно! А мама, як колись на селі, часто ходила навіть у місті в українському вбранні. І росіянки говорили: “Странная дама, ходит в малорусском костюме, ведёт детей за руку и говорит с ними по-малорусски!” Одного разу, як згадувала донька Якова Шульгіна Надія, Карпенко-Карий запитав у неї, чи вона завжди говорить українською. Почувши ствердну відповідь, “похвалив і сказав, що так і треба, що це дуже добре…”

“Як не виглядав тоді сумно Єлисавет, – пише Олександр Шульгін, – однак… були хоч спорадичні прояви українства… Не… був пусткою в українському відношенні… подекуди і за час перебування там моїх батьків”. Справжнім великим приятелем цієї сім’ї був українофіл лікар Афанасій Михалевич, сім’я якого мешкала біля Успенського собору. З ним Яків Миколайович обговорював проблеми національного відродження, історії, його запрошував до себе на українські вечори. На них бували й Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Євген Чикаленко, Микола Вороний, Софія Тобілевич. Мемуарист згадує про приятельські стосунки його батьків з Іваном і Софією Тобілевичами. Одного разу в них удома співав “Ой що ж бо то й за ворон” брат Івана Панас Саксаганський. Шульгіни з дітьми часто ходили на вистави корифеїв театру, під час одного з бенефісів вони піднесли Карпенку-Карому, Саксаганському і Ліницькій подарунки.

Олександр, Володимир, їхні брат і сестра виховувалися на розповідях батька (історика за фахом) про запорозьке козацтво, українських гетьманів, на читанні мамою творів Тараса Шевченка, Івана Котляревського, Леоніда Глібова, Миколи Гоголя. Національне почуття мама намагалася пробудити не лише у дітей, а й у студентів, гімназистів, які тяглися на вогник “інтелігентної чисто української родини”.

“У 1889-99 роках батько ставав усе більш і більш нервовим. Атмосфера банку ставала йому все більш нестерпною. Саме тоді банк почав будувати свій власний гарний будинок у центрі Єлисавета (тепер напроти майдану Кірова. – С.Ш.). І батькові здавалося, що директор і його ближчі урядовці хочуть на цьому “нагріти руки”. Чи тільки здавалося, чи як контролер він міг на це мати якісь підстави, – не знаю. Але одного дня, за повною згодою мами, він подав у відставку… Ми переїхали до Києва,” – закінчує спогад про Єлисаветград Олександр Шульгін.

Хоча сюди він завітає і ще через одинадцять років, коли з Левком Чикаленком під час антропологічної й етнографічної екскурсії губернією відвідає й родину Михалевичів…

Сергій ШЕВЧЕНКО



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 1.75504 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua