МЕНЮ










7 сiчень 2011 - 07:12

СОЛДАТ І ПЕДАГОГ НЕ ПОЛИШАЄ "ПОЛЯ БОЮ"


– Народився я 1921 року й добре пам’ятаю довоєнний час, – розповідає чоловік. – Із семи років дванадцять літ після смерті батьків жив у кіровоградських дитбудинках. Молодь тоді активно займалася спортом, не був винятком і я. Спочатку грав у волейбол, наша команда неодноразово ставала призером обласних змагань. Згодом, не пориваючи з волейболом, зайнявся легкою атлетикою – бігом на короткі дистанції та стрибками у висоту, став навіть чемпіоном Кіровограда зі стрибків, стрибав з парашутом із тридцятиметрової вишки в парку імені Леніна (тепер – Ковалівському)…

Як і чимало юнаків того часу, Микола Дишловий вибрав після здобуття середньої освіти професію військового і вступив на навчання до Одеського артилерійського військового училища. Та недовго йому довелося там навчатися – почалася війна.

– Із нас, курсантів, сформували військові підрозділи, – згадує фронтовик. – Мені присвоїли звання молодшого лейтенанта. Радянські війська з боями відступали. Невдовзі підрозділ, у якому я воював, спрямували до резерву Верховного головнокомандування для оборони Москви. Коли ворог був уже кілометрів за сорок від столиці СРСР, я зі своїм взводом захищав Можайський напрямок. Тут мені і знадобилися спортивні навички – і біг, і стрибки, і метання гранати. Бої були нещадними. Там дістав своє перше поранення – у руку. Та, відверто кажучи, мало на це зважав, бо головне було вистояти і не пропустити ворога.

– Ворожий снаряд влучив у нашу мінометну батарею, я був тяжко поранений, а решта бійців загинула, – каже ветеран. – Мене підібрали санінструктори й переправили на лівий берег Дніпра до медсанбату, згодом мене лікували в госпіталях у Мічурінську, Саратові, Уфі…

Та це поранення не стало останнім для офіцера. Тяжким було й поранення мінним осколком у тазо-стегновий суглоб. Воно й зараз нагадує про себе інвалідові другої групи полковникові у відставці Миколі Михайловичу Дишловому. За участь у форсуванні Дніпра й утримання плацдарму в районі Букрина гвардії старший лейтенант Дишловий отримав орден Червоної Зірки. Після тривалого лікування брав участь у боях у Румунії, Угорщині, Австрії. А перемогу над Німеччиною зустрів у столиці Австрії Відні.

У повоєнний час Микола Михайлович закінчив училище фізичної культури, історичний факультет Сталінського (тапер – Донецького) державного педагогічного інституту й факультет фізичного виховання Кіровоградського державного педагогічного інституту. Працював учителем у кіровоградських школах №№ 12, 5, 26 та 34, інспектором Кіровоградського міського відділу народної освіти, інструктором відділу агітації та пропаганди обкому компартії. Він – відмінник народної освіти України, за сумлінну працю має численні грамоти й подяки. Микола Михайлович нагороджений більш ніж двадцятьма орденами й медалями. Зокрема, орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, медалями «За оборону Москви», «За оборону Кавказу», «За взяття Відня», «850-річчя Москви» та іншими.

Багато років ветеран працював учителем фізичної культури в ЗОШ № 34. Його любили й поважали учні та колеги за справедливість і професіоналізм. Він завжди, навіть незадовго до виходу на пенсію, особисто демонстрував своїм вихованцям ті вправи, які їм слід було виконувати. Колеги та учні запам’ятали його струнким, бадьорим, підтягнутим і усміхненим. Ветеран й нині не перериває зв’язку зі школою на проспекті Комуністичному. Часто приходить туди на запрошення вчителів та учнів, розповідає їм про свою буремну молодість, роботу з молоддю в повоєнні роки. Не полишає свого виховного «поля бою». У ЗОШ № 34 в музеї історії школи Миколі Михайловичу присвячено окремий виставковий столик, під склом якого знаходяться світлини із зображенням ветерана різних років, газетні публікації про нього, його особисті речі, з якими він пройшов війну.

Друзі, колеги, колишні учні й нинішні школярі, з якими Солдат і Педагог легко знаходить спільну мову, вітають Миколу Михайловича з днем народження та бажають йому міцного здоров’я, оптимізму (якого йому не позичати) й такої ж енергійності, якою він донині дивує як своїх ровесників, так і значно молодших людей.

Юрій ЛІСНИЧЕНКО



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.41776 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua