МЕНЮ










22 листопад 2019 - 11:35

Сонячний годинник професора Панченка не зупиниться


Ось і сорок днів, як пішов від нас Володимир Євгенович. Увечері на Покрову сумна звістка облетіла Україну: помер професор Києво-Могилянської академії, відомий літературознавець Володимир Панченко. Для його друзів і близьких ця смерть не була раптовою. Уже більше року тяжка хвороба підточувала його сили. Але він боровся з нею наполегливою працею.

– Володимир Панченко – єдиний літературознавець в Україні, який протягом року видав чотири книги, – підкреслив професор Григорій Клочек під час презентації другого видання «Сонячного годинника», яка відбулася у Кропивницькому трохи менше трьох місяців тому.

Уродженець Одещини (село Демидівка Любашівського району), він відразу після закінчення Одеського університету почав торувати дослідницьку стежину, уже у 25 років здобувши наукове звання. Молодим викладачем він приїхав працювати у наше місто – тодішній Кіровоград і досить швидко став помітною постаттю у його інтелектуальному середовищі. Він не цурався суспільних проблем, не боявся віддавати свій час громаді. Очолював обласну організацію Спілки письменників, пізніше – місцеву «Просвіту». На початку 90-их був обраний по одному з міських округів депутатом Верховної Ради першого скликання незалежної України.

Після закінчення каденції повернувся до викладацької роботи. Через кілька років був запрошений до Києво-Могилянської академії. Увесь цей час не залишав наукову діяльність. Він – один з найгрунтовніших винниченкознавців. Але коло його зацікавлень виходить далеко за межі однієї теми. Лише у цьому році він видав книгу, присвячену пам’яті його університетського вчителя Василя Фащенка, показав зріз епохи у «Повісті про Миколу Зерова», зупинився на багатьох цікавих, непроартикульованих досі моментах в українській літературі минулого століття у «Літературному ландшафті України ХХ століття», додав багато нових розповідей у книгу пілігрима-читача у новому виданні «Сонячного годинника».

Про що б не писав, навіть про найвідоміші імена, Володимир Панченко ніколи не опускався до банальщини, переказу уже констатованого. Його текст завжди ніс або нову інтерпретацію, або відкриття архівних даних, він шукав і знаходив у, здається, відомому матеріалі, алюзії сьогодення.

Навіть не підготовленого читача захоплював стиль його розповіді: ясний і прозорий, позбавлений надмірної науковості, завантаженості вузькопрофесійними термінами, чим грішать багато його колег-літературознавців.

До честі нашого міста, яке поволі повертається до своєї української суті, цього року його визнано почесним громадянином Кропивницького. Фактично за місяць до смерті.

У більшості його літературознавчих книг завжди були присутні, за його словами, два найголовніших для українців питання: хто ми? І чого ми хочемо? Він так відповів на них під час останньої публічної зустрічі в обласному художньому музеї:

– Вони прості і божевільно складні. Історія дуже сильно понівечила нас, і тому нам важко знайти на них відповіді, щоб спрямувати енергію нації на досягнення бажаної мети. Багато народів дали для себе відповіді на ці питання і пішли далеко вперед. Ми теж пройшли вже певний відрізок, але ще багато попереду. Та ми обов’язково здолаємо цю дорогу.

Буквально за день до смерті, очевидно, усвідомлюючи її неминучість, у листі до друга, прозаїка Василя Бондаря він написав: «Мої сили вже вичерпуються зовсім. Досадно, що все сталося ой рано. 65 – ще мало... Повернуся ближчим часом двома книжечками про Шевченка і збіркою авторських колонок “Зупинитися і озирнутись”. Гарно мені було на цьому світі. Обнімаю – і нехай Господь простить нам провини наші. Володя».

Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.3958 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua