МЕНЮ










14 серпень 2015 - 12:32

Спасибі, що були з нами


Завершилось земне життя відомого російського і українського художника Петра Оссовського, чия іменна галерея "Світ і Вітчизна", без сумніву, є однією з прикрас нашого міста. І щоб там не говорили деякі наші ревнителі хуторянщини (а таких вистачає і серед моїх колег!), а обласний художній музей і особисто його керівник Тетяна Ткаченко по праву пишаються тим, що зуміли відстояти ідею створення в ньому галереї нашого славного земляка, хоч це було не дуже просто. Характер у Петра Павловича був не простий, а перепон вистачало. І все-таки галерею було створено, а її в назві "Світ і Вітчизна", як на мою думку, криється глибинний зміст.

Петром Оссовським я познайомилася ще у 80-і роки минулого століття, дякуючи журналісту і мистецтвознавцю Броніславу Куманському, котрий, знаючи про мої московські походеньки, ангажував мене на те, щоб взяла інтерв’ю у цього художника, вихідця з Малої Виски. Було це у 1982 році, про що свідчить напис в альбомі, подарованому мені на пам’ять про відвідання майстерні. Не буду називати себе пристрасною прихильницею живописного стилю Петра Оссовського. Спеціалісти і знавці називають цей стиль "суворим". Для мене ж це просто стиль майстра, художника, що. за висловом знаменитого поета, "все-таки умеет рисовать".

Петро Павлович Оссовський прожив бурхливе творче життя, сповнене мандрів, зустрічей, фантастичних планів і їх втілень. Такій біографії творчої людини багато хто з колег може позаздрити. І заздрили, між іншим. З Кіровоградщиною його пов’язують перші шість років життя, але тут, як він одного разу обмовився у розмові зі мною, вже ставши засновником іменної галереї, "зарита його пуповина". Про своє українське коріння він ніколи не забував. Рідна земля оживала в його полотнах. Серед картин, які він передав до своєї галереї, а це десятки і десятки полотен, є триптих "Степова Еллада" ("Самотня тополя" – "Скіфський курган" – "Путь"), навіяний гостинами в краю свого довоєнного дитинства. Згодом художник зробив авторську копію свого полотна і урочисто передав її до Національного музею образотворчого мистецтва. Було це у 2013 році. Мені пощастило стати учасником кіровоградської делегації на тій пам’ятній презентації в київському музеї. Приймаючи дар художника, директор музею Марія Задорожня радо говорила, мовляв, не було жодної картини славетного земляка, а зараз аж три! (Триптих же!). А я, пригадую, подумала: зате у нас ціла галерея!

"Світ і Вітчизна" відкрито у 2007 році 18 травня, в день народження художника. Окрім того, це – ще й міжнародний день музеїв. Як я вже зазначала, Петро Павлович передав Кіровограду десятки своїх робіт, переважно пейзажів і жанрових композицій, виконаних в останні роки. Але були це авторські копії творів, котрі знаходились, як у власності родини художника, так і в провідних музеях Росії. Зокрема, в дорогій його серцю Третьяковській галереї. Саме дякуючи цьому в кіровоградській галереї ви можете бачити хрестоматійні роботи з серій "Болгарія", "Чехія та Словаччина", " Люди Сибіру", "Куба", "Мексика". (Про останню визнаний метр радянського живопису Павло Корін писав: "Ваша "Мексика" – диво"). Петра Павловича називали художником "людяної теми", тобто він, як більшість художників його покоління, бачив своїм завданням "пізнавальність" сюжетів і образів. Художник Оссовський ніколи не був дисидентом, не визнавав дисидентства, а по світу попоїздив! Йому позував Че Гевара, тиснув руку Фідель! А яким цікавим він був оповідачем! Ну просто артист! Ще б пак, адже він був онуком представників другої плеяди корифеїв українського театру Дмитра Гайдамаки – Вертепова і Юлії Шостаківської, пишався своїм родоводом, навіть видав мемуари Дмитра Гайдамаки "Щоденник терського козака".

На свою малу батьківщину Петро Павлович приїздив при першій же можливості. В цих поїздках його часто супроводжував представник міністерства культури Росії і нашого кіровоградського земляцтва у Москві Віктор Петраков, людина широкої душі, щирий і щедрий друг обласного художнього музею. Саме Петраков прийняв дієву участь у відкритті картинної галереї "Світ і Вітчизна". А на те пам’ятне відкриття у 2007 році художник привіз сина, доньку і трьох онуків. "Аякже, – говорив мені Петро Павлович, – нехай знають, де коріння роду".

Директор музею Тетяна Ткаченко розповідала, як засмучували живописця останні події в Україні. Він так рвався до своїх друзів, до земляків. На жаль…

Свій 90-літній ювілей митець відзначив великою виставкою у залі Російської Академії мистецтв. Було це у травні. А в серпні видатного художника провели в останню путь. Поховано Петра Оссовського в Ізборську, що на Псковщині. Але не забуде про нього Кіровоградщина. Адже наші почуття взаємні. Спасибі, що Ви були з нами, Петре Павловичу.




Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.38808 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua