МЕНЮ










24 сiчень 2020 - 09:07

Сто років тому Єлисаветградська дума не знайшла тканини для триколора…


Скільки разів мінялася влада у нашому місті сто років тому, у 1919-му? Які вікопомні події сталися тоді, і який відголос вони мають аж до сьогоднішнього часу? Про все це багато написано в радянську добу, але, на жаль, тільки сьогодні ми вчимося дивитися на ту епоху українськими очима. Напередодні Дня соборності відбулася презентація другої книги із серії «Роки боротьби: 1917-1922 на Єлисаветчині. Український погляд» – «1919-ий – у вирі революцій».

Один з авторів і упорядник видання історик Юрій Митрофаненко зазначив, що книги цієї серії присвячуються викладачам історичного факультету Центральноукраїнського педагогічного університету, перша, що вийшла торік, – Сергію Шевченку, нинішня – Віктору Філоретову.

Книга побачила світ у видавництві «Імекс-ЛТД» у рамках обласної програми книгодрукування. Тираж – 500 примірників. Але директор видавництва Тамара Саміляк за умови зацікавлення читачів обіцяє додруковувати тираж.

Сто років тому наше місто опинилось на перехресті не однієї революції. Тривали національно-демократична, більшовицька, анархістська, селянсько-повстанська і водночас білогвардійська контрреволюція. У Єлисаветграді, тодішньому політичному центрі Херсонської губернії, певний час містився штаб Південно-Східної групи дієвої армії УНР, наш край відомий рухом Григор’єва, саме тут убив його інший селянський ватажок Нестор Махно, вуличні бої, єврейські погроми і рятівники-праведники, денікінщина, врешті – Перегонівський прорив, де було фактично зламано хребет білогвардійщини. Усе це – наш край і 1919 рік.

«Місто стало схожим на жебрака з простягнутою рукою» – один з влучних висловів про тодішній Єлисаветград. Героїчна, трагічна, а часом парадоксальна картина вимальовується зі статей співавторів книги – крім Юрія Митрофаненнка, це ще й Віктор Сергєєв, Василь Білошапка, Марина Долгих, Роман Базака, Михайло Ковальчук.

Як зауважив Віктор Сергєєв, матеріалів сторічної давнини, зокрема, які стосуються його рідного Новогеоргієвська (нині Світловодськ) в архівах не так багато, тож їх доводилось збирати по крихтах. Квінтесенцією подій того року він назвав новелу про братів Половців із роману «Вершники» Юрія Яновського. «Одного роду, та не одного класу»… Якою була б наша країна, якби не це, штучно внесене протистояння, яке так тяжко позначилось на долі України? Та історія не має умовного часу.

Крім славнозвісних тодішніх українських отаманів Андрія Гулого-Гуленка, Герасима Нестеренка-Орла, у книзі згадується також досі мало відома ініціаторка створення окремого полку УНР Тіна Книшенко.

Серед цікавих нюансів ще й такий: будинок голови Центральної ради Михайла Грушевського обстрілював червоноармієць Андрій Полупанов, який пізніше став директором заводу «Червона зірка» у нашому місті. А ще деякі прихильники вєлікой і нєдєлімой (а вони були і сто років тому, є й нині) зверталися до міської думи: мовляв, треба було б при приході денікінців вивісити російський триколор. На що їм відповіли, що у місті немає тканини таких забарвлень.

Юрій Митрофаненко підкреслив також, що тодішній уряд УНР за рівнем IQ, очевидно, був найрозумнішим у Європі, але, на жаль, не усвідомлював загроз із боку Росії. І через сто років ця біда не зникла повністю. Хоча щодо рівня IQ нинішнього уряду сумнівів більше…

Світлана ОРЕЛ



Додати коментарі:
Ім’я

E-mail

Домашня сторінка

sty02 sty12 sty01 sty13 sty08 sty07 sty09 sty05 sty00 sty06 



pgt 0.36504 сек. / запитів: 7 / sitemap / Copyright © "Вечiрня газета" 2001-2015
Всі матеріали, розміщенні на сайті "Вечірня газета", є власністю сайту.
Передрук матеріалів тільки за наявності гіперпосилання (hyperlink) на www.vechirka.com.ua